Реферат - Міжнародний розвиток торгових відносин

ати в різноманітних банківських і правових системах.
Конвенція може допомогти перебороти суперечності, зокрема, у положеннях про вексель Уніфікованого торгового уложения США й Уніфікованого закону про переказний і простий вексель, Актах про переказний вексель Великої Британії (Женевські конвенції 1930 p.).
Серед інших документів ЮНСІТРАЛ із міжнародних платежів можна назвати Типовий закон про міжнародні кредитні розрахунки. Держави можуть використовувати їх як основу для свого законодавства.
ЮНСІТРАЛ, проте, далеко не єдина організація, що вносить пропозиції про уніфікацію і гармонізацію приватного права. Наприклад, УНІДРУА (Міжнародний інститут з уніфікації приватного права) організував дипломатичну конференцію в 1988 році, на якій було ухвалено Конвенцію про міжнародний факторинг.
14.2. ГОЛОВНІ МІЖНАРОДНІ ОРГАНІЗАЦІЇ
14.2.1. СВІТОВА ОРГАНІЗАЦІЯ ТОРГІВЛІ
Угода про створення Світової організації торгівлі (COT) набрала чинності 1 січня 1995 року. Створення цієї організації було результатом останнього раунду переговорів країн - членів ГАТТ - Уругвайського раунду.
Угода про створення СОТ (Марракешська угода) має чотири додатки.
До першого додатка входять:
- Генеральна угода з тарифів і торгівлі;
- 12 угод, що розвивають і доповнюють різноманітні положення ГАТТ;
- Генеральна угода про торгівлю послугами (ГАТС);
- Угода про аспекти прав інтелектуальної власності, що мають відношення до торгівлі;
- цілий ряд договорів, що стосуються специфічних питань, таких як порядок тимчасового призупинення державою - членом СОТ своїх зобов'язань за Угодами Уругвайського раунду, правила тлумачення винятків із принципів ГАТТ/СОТ і т.ін.
До другого додатка входить Розуміння про врегулювання спорів, що виникають із приводу тлумачення і застосування Угод Уругвайського раунду.
Третій додаток - Механізм перегляду торгової політики. Ця угода встановлює процедуру міжнародного контролю за дотриманням Угод Уругвайського раунду.
Четвертий додаток - Багатосторонні торгові договори, участь у яких необов'язкова ("plurilateral agreements").
В рамках ГАТТ/СОТ діє правило про єдність зобов'язань, за яким держави, що бажають стати членами СОТ, повинні приєднатися до всіх угод, на які поширюється це правило.
Правило про єдність зобов'язань поширюється на всі Угоди Уругвайського раунду, за винятком двох угод, що входять у четвертий додаток:
- Угоди про державні закупки;
- Угоди про торгівлю цивільними повітряними суднами.
СОТ створена, в першу чергу, для того, щоб сприяти виконанню цього пакету угод, що разом називають Угодами Уругвайського раунду. Вони містять вимоги, яких мають дотримуватись всі держави - члени СОТ. Суть цих вимог полягає в тому, що:
- держави - члени зобов'язані проводити постійні переговори, націлені на зниження мита;
- держави - члени зобов'язані утримуватися від дискримінації між товарами і торговцями з різних країн. Наприклад, ставка мита має бути однаковою стосовно всіх товарів певного виду;
- СОТ дозволяє державам "захищати" свій внутрішній ринок, але ці обмеження повинні бути тільки у формі тарифів. Це означає, що заборонені такі засоби обмеження імпорту, як:
* занадто складні митні процедури;
* завищені митні збори;
* складні процедури підтвердження походження товарів;
* деякі види державних субсидій підприємствам;
* стандарти на товари.
СОТ містить декілька винятків із цих загальних правил. Багато таких винятків встановлюють більш "м'які" вимоги до держав, що розвиваються. Ці "послаблення", проте, не змінюють загальної суті вимог СОТ і націлені лише на полегшення тимчасових труднощів, із якими зіштовхуються країни, що розвиваються. Майже всі ці винятки носять тимчасовий характер.
Інші винятки дозволяють усім державам застосовувати нетарифні заходи обмеження імпорту у певних випадках, як, наприклад, кількісні обмеження у випадку різкого погіршення платіжного балансу або різкого збільшення імпорту, що завдає "значний збиток" виробникам у країні імпорту.
На відміну від угоди ГАТТ, що стосувалася тільки торгівлі товарами, СОТ також прагне до того, щоб зменшити обмеження на торгівлю послугами.
Міжнародна торгівля послугами - порівняно нове явище. Держави мають незначний досвід спільної роботи у зменшенні бар'єрів щодо торгівлі послугами.
В рамках Генеральної угоди з торгівлі послугами (ГАТС) країни - члени СОТ взяли на себе зобов'язання не припускати дискримінації між особами, що надають послуги, максимально зменшити обмеження участі іноземних підприємств на ринку послуг. ГАТС створило основу для подальших переговорів по зменшенню обмежень вільної конкуренції між торговцями послугами різних країн.
Так само, як і торгівля послугами, поза "компетенцією" ГАТТ знаходилися і питання захисту прав інтелектуальної власності.
Вступивши в силу 1 січня 1995 року, Угода про торгові аспекти прав інтелектуальної власності, що мають відношення до торгівлі, вимагає від кожної держави - члена СОТ забезпечити ефективний захист прав інтелектуальної власності шляхом:
- цивільно-судових заходів;
- спеціальних заходів на кордоні, що містять у собі конфіскацію і знищення товарів, виготовлених із порушенням прав інтелектуальної власності;
- адміністративних заходів;
- кримінальних заходів.
У ТРІПС основна увага приділяється саме цивільним засобам захисту, оскільки вони є найбільш зручними й економічно вигідними для держателя прав інтелектуальної власності (наприклад, власника патенту або ліцензіата).
Важливою частиною норм СОТ є вимоги щодо прозорості торгового законодавства країн-членів, відкритості у відносинах. Кожна держава повинна надавати іншим членам СОТ й зацікавленим особам (наприклад торговцям) максимально повну інформацію про чинні заходи регулювання торгівлі і про нові заходи, вжиття яких планується. Наприклад, ГАТТ вимагає від держав завчасно публікувати всі нові державні акти, що торкаються зобов'язання країни за угодами СОТ.
Орган із вирішення спорів. Між державами нерідко виникають спори про тлумачення положень СОТ.
Якщо дві держави - учасниці СОТ розходяться в думці щодо тлумачення або застосування угод Уругвайського раунду, перше, що вони повинні зробити, - це спробувати врегулювати свої протиріччя на двосторонній основі.
При цьому вони можуть попросити Генерального секретаря СОТ або іншу особу виступити посередником для врегулювання спору.
Тільки якщо протягом 60 днів після початку врегулювання спору на двосторонній основі сторони не досягай згоди, вони можуть звернутися в Орган із вирішення спорів. Після цього Орган виносить за матеріалами справи рішення або рекомендацію.
Генеральна рада як Орган із вирішення спорів створює Третейську групу для розгляду спору і його вирішення. Третейська група має складатися з трьох осіб, якщо тільки сторони спору не домовляться про те, що Третейська група має складатися з п'яти осіб.
Третейська група об'єктивно оцінює фактичну сторону справи, а потім визначає, наскільки ті заходи або дії, з приводу яких виник спір, відповідають правилам і принципам системи угод Уругвайського раунду. Не пізніше, ніж через дев'ять місяців після початку розгляду спору, вона повинна винести своє рішення і сформулювати його в письмовому вигляді. Це рішення потім передається в Орган із вирішення спорів.
Якщо одна зі сторін спору не згодна з висновками Третейської групи, справа може бути передана на розгляд Апеляційному органу. До апеляційного органу входять сім постійних членів. У розгляді кожної окремої справи беруть участь три особи.
Апеляційний орган переглядає рішення Третейської групи тільки з питань права, не торкаючись фактичної сторони справи, і не пізніше, ніж через 90 днів передає винесене рішення в Орган із вирішення спорів.
Орган із вирішення спорів повинен розглянути отриманий звіт не пізніше, як через дев'ять місяців після створення Третейської групи, якщо на її рішення не подавалася апеляція. У випадку ж, якщо така апеляція подавалася, рішення має бути винесено не пізніше, ніж через дванадцять місяців після створення Третейської групи.
Які наслідки може мати рішення Органу з вирішення спорів. Насамперед, якщо Третейська група або Апеляційний орган вирішать, що порушення правил ГАТТ/СОТ дійсно мало місце, то сторона повинна негайно привести торговий режим у відповідності до цих правил. Якщо з якихось причин вона не в змозі негайно привести свої правила торгового режиму у відповідність до правил і принципів ГАТТ/СОТ, Орган із вирішення спорів може дозволити зробити це протягом "розумного періоду часу".
Якщо протягом "розумного періоду" таких заходів вжито не було, країна, що постраждала від такого порушення правил ГАТТ/СОТ, може вимагати виплати компенсації. Також передбачено, що сторона-поруш-ник може сама виплатити таку компенсацію.
Нарешті, якщо сторона-порушник продовжує застосовувати у своєму внутрішньому законодавстві правила, що суперечать нормам і принципам якоїсь з угод ГАТТ/СОТ, стороні, що постраждала, може бути надане право тимчасово не дотримуватись цих угод у відносинах із сто-роною-порушником. При цьому у випадках, коли це можливо, такі заходи мають стосуватися тільки тієї частини відповідної угоди, яку було порушено іншою стороною.
У деяких випадках, і тільки якщо інші заходи не дали бажаного результату, Орган із вирішення спорів може надати постраждалій стороні право не дотримуватися норм відразу декількох угод у рамках Уругвайського раунду (наприклад, у відповідь на порушення норм ТРІПС не дотримуватися відносно держави-правопорушника норми ГАТТ).
Варто підкреслити, що застосування подібних санкцій припускається тільки як "крайній захід" і не є головним завданням Світової організації торгівлі, воно полягає у зміцненні стосунків між державами-членами, які продовжують звертатися у СОТ для врегулювання міжнародних торгових спорів.
Важливим досягненням багатосторонньої торгової системи є те, що дотепер абсолютна більшість держав світу визнають роль СОТ у регулюванні міжнародних економічних відносин і її компетенцію у вирішенні питань зовнішньої торгівлі.
Можна впевнено стверджувати, якщо процес розвитку СОТ буде продовжуватися в тому ж напрямку, від цього виграють всі країни світу.
На сьогодні членами СОТ є 135 держав.
Австралія
Австрія
Ангола
Антигуа і Барбуда
Аргентина
Бангладеш
Барбадос
Бахрейн
Беліз
Бельгія
Бенін
Болгарія
Болівія
Ботсвана
Бразилія
Бруней
Буркіна-Фасо
Бурунді
Велика Британія
Венесуела
Габон
Гаїті
Гайана
Гамбія
Гана
Гватемала
Гвінея
Гвінея-Бісау
Гондурас
Гонконг
Гренада
Греція
Данія
Дар-ес-Салам
Демократична Республіка Катар
Джібуті
Домініка
Домініканська Республіка Еквадор
Європейські Співтовариства
Єгипет
Замбія
Зімбабве
Ізраїль
Індія
Індонезія
Ірландія
Ісландія
Іспанія
Італія
Камерун
Канада
Кенія
Киргизстан
Китай
Кіпр
Колумбія
Конго
Корея
Коста-Рика
Кот д'Івуар
Куба
Кувейт
Латвія
Лесото
Ліхтенштейн
Люксембург
Маврикій
Мавританія
Мадагаскар
Макао
Малаві
Малайзія
Малі
Мальдівські Острови
Мальта
Марокко
Мексика
Мозамбік
Монголія
Маурітіус
М'янма
Намібія
Нігер
Нігерія
Нідерланди
Нікарагуа
Німеччина
Нова Зеландія
Норвегія
Об'єднані Арабські Емірати
Пакистан
Панама
Папуа-Нова Гвінея
Парагвай
ПАР
Перу
Польща
Португалія
Руанда
Румунія
Сальвадор
Свазіленд
Сенегал
Сент-Вінсент і Гренадини
Ще 31 країна має статус спостерігача в СОТ:
Сент-Кітс і Невіс
Сент-Люсія
Сінгапур
Словаччина
Словенія
Соломонові Острови
Сполучені Штати Америки
Сурінам
Сьєрра-Леоне
Таїланд
Танзанія
Того
Тринідад і Тобаго
Туніс
Туреччина
Уганда
Угорщина
Уругвай
Фіджі
Філіппіни
Франція
Центрально-Африканська Республіка
14.2.2. МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД І СВІТОВИЙ БАНК
Міжнародний валютний фонд (МВФ) був створений у результаті Бреттон-Вудської конференції в 1944 р. Його штаб-квартира знаходиться у Вашингтоні.
У МВФ діє досить складна система голосування. Кожен член МВФ має певну кількість голосів, що, як правило, залежить від фінансового внеску кожної країни в МВФ.
Спочатку метою МВФ було забезпечити стабільність курсів валют країн-членів. Кожна держава брала на себе зобов'язання підтримувати курс своєї валюти на певному рівні щодо долара США. Курс долара також був закріплений на певному рівні щодо золота. Ця система зазнала краху між 1971 і 1973 роками, багато в чому в результаті рішення США припинити використання "золотого стандарту".
До 1978 р. МВФ встановив плаваючі валютні обмінні курси. Роль МВФ тепер полягала в тому, щоб здійснювати моніторинг проблем платіжного балансу, змін валютних курсів і контролювати зміни в обмінних курсах тощо.
У 1969 році МВФ створив "спеціальні права запозичення" (СПЗ). СПЗ - штучна "валюта", курс якої формується на основі декількох конвертованих валют (долара США, фунта стерлінгів, німецької марки, французького франка, японської єни). Оскільки МВФ має можливість контролювати пропозицію СПЗ, він у такий спосіб може стати міжнародним макроекономічним регулятором. Багато країн, у тому числі США, виступали і виступають проти цього, і попит на СПЗ завжди відставав від зростання світової торгівлі. З іншого боку, останнім часом зростає підтримка збільшення ролі СПЗ із боку таких країн, як Японія.
МВФ як "суворий вчитель". Будь-який член МВФ має право користуватися фондами МВФ пропорційно його фінансовій участі в цій організації.
Після того, як у 1982 році Мексика заявила, що вона знаходиться в небезпечній близькості до дефолту, МВФ став відігравати головну роль у реструктуризації зовнішніх державних боргів. МВФ почав висувати вимоги до економічної політики країн-кредиторів. Він вимагав від них приймати плани економічного розвитку, що включали:
- зменшення бюджетних витрат;
- зниження економічної активності;
- зменшення середніх прибутків.
Держави, що намагаються фінансувати свій зовнішній дефіцит шляхом зменшення резервів іноземної валюти, можуть звернутися до МВФ за кредитом. МВФ видає кредит, якщо він вирішить, що труднощі з платіжним балансом носять тимчасовий характер, і тільки в обмін на зобов'язання відповідного уряду змінити економічну політику і зменшити дефіцит. Позичальниками МВФ можуть бути не тільки країни, що розвиваються. Наприклад, у 1976 році Велика Британія звернулася до МВФ із проханням про надання кредиту.
Згода МВФ на надання кредиту часто служить свого роду сигналом для приватних позикодавців, підтвердженням кредитоспроможності держави.
Кредити і гарантії. В межах МВФ створено Фонд розширеного фінансування, Програму компенсаційного фінансування, Фонд структурних змін.
У рамках Фонду розширеного фінансування надаються кредити під зобов'язання країни-позичальника виконувати трирічну програму економічного розвитку, почати виплату боргів за кредити не пізніше як через чотири з половиною роки після його одержання і завершити виплату протягом шести років.
Програма компенсаційного фінансування існує для надання кредитів державам, що відчувають різке падіння цін на експортовані товари, викликане зовнішніми чинниками.
Фонд структурних змін дає можливість найменш розвинутим країнам одержувати кредити на пільгових умовах:
- 0,5 % річних, що значно нижче звичайної процентної ставки за кредитами МВФ;
- більш тривалі терміни виплати кредитів.
Кредити в межах цього фонду даються під зобов'язання держави-позичальника здійснити програму економічних реформ, у результаті якої має поліпшитися платіжний баланс і початися економічне зростання.
14.2.3. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКОНОМІЧНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА І РОЗВИТКУ
В Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) беруть участь 25 держав. Загальне населення держав - членів ОЕСР складає 16 % від світового, а загальний обсяг виробництва - дві третини світового обсягу. Конвенція про створення ОЕСР виділяє три мети створення цієї організації:
1) забезпечити максимально можливий рівень стійкого розвитку за одночасної підтримки фінансової стабільності;
2) сприяти вільній торгівлі;
3) сприяти економічному розвитку в менш розвинутих країнах.
Вищим органом організації є Рада, що складається з постійних представників держав-членів. При Раді працює виконавчий комітет, що налічує 14 членів, 7 з яких представляють найбільш розвинуті індустріальні держави.
В ОЕСР працює цілий ряд спеціалізованих комітетів, що проводять регулярні зустрічі. В рамках цієї організації укладаються численні угоди, що мають міжнародне значення (табл. 11). Важливою частиною роботи ОЕСР є одержання достовірної економічної інформації від країн-членів і формування прогнозів економічного розвитку. Прогнози ОЕСР раз у два роки публікуються в її періодичному виданні - "Economic Outlook".

ОЕСР споконвічно була форумом для обговорення глобальних економічних проблем і можливих шляхів їх вирішення для країн-членів. Крім цього, тепер важливою функцією ОЕСР є розробка різного роду аналітичних та інформаційних матеріалів і публікацій.
14.2.4. ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ
Європейський Союз (ЄС) - об'єднання держав, головною, але не єдиною метою якого є зняття обмежень економічної діяльності між країнами-членами.
Основні правила ЄС:
- вільне пересування товарів у межах ЄС, без будь-яких перешкод, митних процедур, мит і т.ін.;
- єдині для всіх країн ЄС ставки ввізного мита відносно товарів, що ввозяться через кордон;
- товар, завезений через кордон ЄС, може без перешкод пересуватися по всій його території;
- вільне пересування в рамках ЄС капіталу, робочої сили, технологій та інших "чинників виробництва";
- гармонізація законодавства країн-членів із суттєвих економічних питань, включаючи транспортні послуги, оподаткування, організацію підприємств (форми юридичних осіб, вимоги до реєстрації і т.ін.), фінансові питання;
- на території ЄС усі розрахунки здійснюються в єдиній валюті - евро (до 2002 р. поряд з евро могли використовуватися також національні валюти країн-членів).
ЄС безпосередньо обмінюється дипломатичними представництвами з країнами, що не є його членами, випускає єдині паспорти ЄС, починає переговори й укладає міжнародні договори. В рамках ЄС обговорюються питання здійснення єдиної оборонної політики. Всі ці заходи свідчать про прагнення держав-членів перетворити ЄС на щось більше, ніж просто економічний союз.
В основі ЄС лежить цілий ряд міжнародних договорів. У розвитку економічної інтеграції (тобто в усуненні бар'єрів у торгівлі) важливу роль відіграють органи ЄС, оскільки вони наділені самостійними функціями у прийнятті рішень (Рада міністрів, Комісія, Європарламент, Суд ЄС, Економічний і соціальний комітет).
Рада міністрів уповноважена приймати рішення з усіх питань, що входять до сфери повноважень Євросоюзу відповідно до зазначених угод. При цьому рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів або одноголосно (з цілого ряду питань).
Комісія складається з членів, що відбираються за ознаками загальної компетенції і максимальної незалежності. Члени Комісії призначаються за згодою між країнами-членами. Головна функція Комісії - нагляд за застосуванням угод, укладених у межах ЄС. З цією метою Рада міністрів має право наділяти її повноваженнями.
Європарламент складається з депутатів, що обираються безпосередньо в країнах-членах. Європарламент має право більшістю в дві третини прийняти резолюцію недовіри Комісії, результатом чого є негайний розпуск останньої.
Суд ЄС уповноважений інтерпретувати і застосовувати угоди ЄС.
Він складається з двох ланок:
- Суд (у його складі - 15 суддів і 9 генеральних адвокатів);
- Суд першої інстанції (в його складі - 15 суддів).
Суд скликається для вирішення спорів, поданих на його розгляд країнами-учасницями, органами ЄС, компаніями, а також окремими особами. Президент Суду обирається суддями із свого числа на 3 роки. Він спрямовує роботу Суду і головує на слуханнях і нарадах. Суду допомагають генеральні адвокати, завдання яких надавати, у разі потреби, незалежні й безсторонні поради. Як правило, Суд розглядає:
- справи, передані на його розгляд Комісією, іншими органами ЄС або країнами-учасницями;
- справи, що стосуються окремих осіб або компаній, розглянуті Судом першої інстанції, на рішення якого було подано апеляцію.
З 1954 р. Суд розглянув більше 9 тис. справ.
До 1 вересня 1989 р. працював тільки Суд. Щоб поліпшити судовий захист індивідуальних інтересів, рішенням Ради був заснований Суд першої інстанції. Він розглядає усі справи, подані компаніями, а також окремими особами, не згодними з рішеннями органів ЄС і його агентствами. Суд першої інстанції складається з п'ятнадцяти суддів, призначених країнами-учасницями на 6 років. Цей суд також вибирає свого президента, проте в його складі немає генеральних адвокатів.
Члени обох судів призначаються країнами-учасницями терміном на 6 років.
Економічний і соціальний комітет- консультативний орган.Він не має права приймати рішення. Його головні функції:
- Рада і Комісія повинні консультуватися з комітетом перед прийняттям рішень з певних питань;
- комітет може з своєї ініціативи виступити з консультативним висновком з того або іншого питання. До складу комітету входять представники суспільних груп (роботодавці, наймані працівники, представники інших соціальних груп, у тому числі організації споживачів, науковці, фермери, люди вільних професій (адвокати, бухгалтери і т.ін.)).
Членів комітету призначає Рада своїм одноголосним рішенням.
Важливу роль відіграє Європейський інвестиційний банк (створений у 1958 році). Банк є незалежним органом, який виступає як банк ЄС з довгострокового фінансування. Він надає кредити під інвестиційні проекти, головним чином, у промисловості, енергетиці, транспорті, а також виступає гарантом по таких кредитах. Більше половини позик банку виділяється для інвестицій у відсталі регіони. Банк також допомагає виконувати фінансові завдання політики співробітництва ЄС із державами, що не є його членами. В даний час банк працює більш ніж у ста країнах у таких напрямках:
- підтримка економічного розвитку країн Центральної і Східної Європи, що мають намір вступити в ЄС;
- розвиток виробничого приватного сектору в країнах Середземномор'я, що не є членами ЄС;
- фінансування проектів у таких сферах, як спільне підприємництво, захист навколишнього середовища й обмін технологіями в країнах Азії і Латинської Америки.
14.2.5. МЕРКОСУР
Спільний ринок південної зони (скорочено - МЕРКОСУР) створений відповідно до договору від 26 березня 1991 р. Його мета - забезпечити вільний рух товарів, послуг і робочої сили в межах території Аргентини, Бразилії, Парагваю й Уругваю. Крім того, держави-члени прагнуть встановити єдині ставки ввізного мита.
Реалізація угоди проходить зі складнощами. Країни - члени МЕРКОСУР домовилися про те, що на деякі товари режим "вільної торгівлі" поширюватися не буде, проте довгий час не могли дійти до згоди щодо того, які саме це будуть товари. Наприклад, Бразилія наполягала на "вилученні" більш 300 товарних позицій, а Аргентина - майже 400.
Загальне населення країн - членів МЕРКОСУР перевищує 190 млн осіб, а загальний річний обсяг виробництва становить понад 400 млрд дол. США.
14.2.6. АНДСЬКИЙ ПАКТ
Андський спільний ринок (АНКОМ) включає в себе Болівію, Колумбію, Еквадор, Перу і Венесуелу. Це об'єднання виникло в результаті укладення Картахенської угоди 1969 року. Багато в чому його створення було реакцією на слабку роботу Латиноамериканської асоціації вільної торгівлі, попередниці Андського спільного ринку. Спочатку до складу Андського спільного ринку входила Чилі, але в 1977 році вона вийшла з його складу.
Серед заходів, вжитих у рамках Андського спільного ринку, слід зазначити:
- надання тарифних переваг іншим державам-членам;
- встановлення єдиних тарифних ставок стосовно інших держав-членів;
- домовленість про те, що деякі товари повинні вироблятися у певних країнах-членах;
- негативний, обмежувальний підхід до іноземного інвестування. Відповідно до Андського пакту було створено такі установи Андського спільного ринку:
- Андський суд;
- Андський банк розвитку;
- Андський резервний фонд;
- Андський парламент.
Спочатку Андський пакт виступав як активний прихильник протекціонізму, жорсткого державного регулювання економіки, витіснення іноземців із внутрішнього ринку. На сьогоднішній день Андський пакт пережив серйозні зміни. Нині серед головних пріоритетів його діяльності - відкритий ринок, економічна лібералізація та відкритість до іноземної участі в економіці.
14.2.7. АСОЦІАЦІЯ КРАЇН ПІВДЕННО-СХІДНОЇ АЗІЇ (АСЕАН)
До складу Асоціації країн Південно-Східної Азії (АСЕАН, за першими буквами англійської назви) входять Бруней, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур, Таїланд.
АСЕАН створена відповідно до Бангкокської декларації 1967 року.
Головною політичною причиною, що сприяла розвитку організації, було прагнення протидіяти посиленню впливу В'єтнаму після поразки США у в'єтнамській війні та окупа