Реферат - Державне управління зовнішньоекономічною діяльністю

, потім почали з'являтися розпорядження, які стосуються інших галузей. З розвитком технологій, з появою технічно "складних" товарів споживачам все складніше стає самостійно судити про якість товарів, що їм пропонують, і держава, в особі спеціалістів, змушена все більше втручатися в систему стандартизації.В той же час продовжують існувати і розвиватися стандарти, які приймають самі торговці і виробники (так звані добровільні стандарти). Деякі з цих добровільних стандартів приймаються в рамках різного роду асоціацій і об'єднань виробників. Інші стандарти приймають окремі підприємства, особливо ті, що вже досягли світової популярності. Ці підприємства дуже строго слідкують за своїми стандартами якості, які іноді набагато перевищують вимоги державних стандартів за тими ж типами товарів.Сьогодні всі стандарти поділяються на "обов'язкові" (приймаються державою) і "добровільні" (приймаються самими виробниками). В більшості країн і насамперед у країнах із розвинутою промисловістю, переважна більшість стандартів - добровільна.Коли на якийсь товар існує стандарт, товар не можна продати або ввезти в країну без проведення перевірки його відповідності стандарту. Якщо стандарт прийнятий державою, то таку перевірку повинні проводити тільки такі організації, які одержали на це дозвіл від держави, відповідно до встановлених державою процедурних правил. Ці процедурні правила можуть бути складними і призводити до ускладнень у торгівлі.Стандарти в Україні. Стандарти існували в Україні і тоді, коли вона була частиною СРСР. Оскільки всі підприємства були державними, в цей період держава розробила величезну кількість стандартів. Добровільних стандартів, тобто стандартів, які б приймали приватні особи в СРСР, не існувало, оскільки приватні особи не могли займатися підприємництвом.Коли в 1991 році Україна стала незалежною, вона успадкувала цю систему стандартів і продовжувала її використовувати. Навіть нині система стандартизації незалежної України значною мірою побудована за зразком системи стандартизації колишнього СРСР.Останнім часом, у зв'язку з розвитком світової торгівлі, посилюється прагнення до створення міжнародних стандартів якості, які можна було б застосовувати однаковою мірою в різних країнах. Для зниження собівартості продукції дуже важливо, щоб однакові стандарти існували в тих країнах, що торгують між собою різними видами товарів. З цією метою було створено багато урядових і неурядових міжнародних організацій, які займаються уніфікацією стандартів різних країн. Одна з най-відоміших організацій такого роду - Міжнародна організація зі стандартизації (ISO). Крім неї, є ще дуже багато інших подібних організацій. Саме так сформувалася система стандартизації в багатьох країнах світу.Стандарти як перешкода міжнародній торгівлі. Пряма заборона ввозити певні товари, "які не відповідають стандартам", складні процедури оцінювання відповідності товару стандартам, - всі ці заходи можуть призвести до штучного зменшення імпорту. До кінця сімдесятих років багато країн широко застосовували стандарти як засіб нетарифного обмеження імпорту, тобто свідомо встановлювали невиправдані вимоги в стандартах або в процедурах перевірки відповідності стандартам. Іноді причини були іншими - держави "щиро" бажали захистити навколишнє середовище, життя та здоров'я людей чи тварин, проте при цьому не враховували всі можливі наслідки таких обмежень або заборон для міжнародної торгівлі і те, наскільки виправдані такі обмеження порівняно з наслідками, що вони мають для торгівлі.Вирішити цю проблему можна шляхом укладання двосторонніх міжнародних договорів про взаємне визнання стандартів і результатів перевірки відповідності стандартам.У рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) ще в 70-ті роки XX ст. почалися переговори з метою:- зобов'язати кожну країну, в усіх випадках, де тільки це можливо, визнавати стандарти іншої країни;- ліквідувати всі заборони на ввезення товарів, які не підкріплені науковими даними;- зобов'язати кожну країну заздалегідь публікувати інформацію про нові стандарти, що вона збирається ввести, із тим, щоб усі зацікавлені особи могли з ними ознайомитися і внести свої коментарі і пропозиції, що повинні враховуватися при подальшій роботі над стандартами;- зобов'язати кожну країну у всіх випадках, де тільки це можливо, при розробці стандартів брати за основу існуючі міжнародні стандарти на відповідні товари;- зобов'язати кожну країну створити в себе інформаційний центр, в якому кожний учасник торгової діяльності міг би одержати інформацію про чинні стандарти і стандарти, введення яких планується;- забезпечити визнання всіма країнами - учасницями ГАТТ результатів перевірки відповідності стандартам, проведеної в будь-якій країні ГАТТ, за винятком тих випадків, коли невизнання результатів перевірки виправдано особливими кліматичними, технічними, культурними умовами; - встановити, що всі країни - учасниці ГАТТ будуть надавати товарам з інших країн - членів ГАТТ режим найбільшого сприяння при оцінювання відповідності товарів стандартам.У 1979 році ці положення були включені до "Кодексу про стандарти" ГАТТ. Головним недоліком цього кодексу була невелика кількість учасників.У 1995 році набрали чинності дві угоди - Угода про технічні бар'єри в торгівлі й Угода про санітарні і фітосанітарні заходи, їхні положення аналогічні тим, які містилися в "Кодексі", але в нових договорах бере участь набагато більше держав2.13.2.7. МИТНІ ПРОЦЕДУРИБудь-який імпортований (експортований) товар має пройти через митницю. Митниця існує для того, щоб контролювати ввезення (вивезення) товарів.При митному оформленні товару здійснюються:1) визначення товару;2) митне оцінювання товару, виходячи з якого в більшості випадків визначається сума мита і податків3.За звичайних умов товар проходить через митницю і ввозиться в країну одночасно.Виняток із цього правила має місце, коли товар потрапляє на певну територію країни імпорту, наприклад у "вільну економічну зону".В багатьох країнах товар можна ввезти і до сплати мита. При цьому митниця одержує від імпортера (його представника) спеціальний документ. Він встановлює обов'язок імпортера сплатити суму податків, мита й інших обов'язкових платежів у зазначений у ньому термін. У багатьох випадках законодавство вимагає, щоб оплата за векселем була гарантована банками. Використовуючи систему таких векселів, можна, наприклад, відразу сплатити загальну суму мита і податків на імпорт за всі товари, завезені за визначений період.У торгівлі можуть виникнути такі основні труднощі, пов'язані зі здійсненням митних процедур:- дуже складні митні процедури. Вони призводять до того, шо вартість товару штучно завищується. Щоб перебороти ці перешкоди в торгівлі, 1973 року у Кіото, у рамках Всесвітньої митної організації, було укладено Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних правил. 25 червня 1999 р. прийнято нову редакцію конвенції;- для різних товарів існують різні митні ставки. Для полегшення роботи митниці в кожній країні існують спеціальні переліки товарів (класифікації), в яких товари розбиті на групи, підгрупи, і т.ін.5 Не в усіх країнах такі переліки однакові. Може трапитися і так, що той самий товар класифікується в різних країнах по-різному;- ставки мита і зборів (плата за митне оформлення і пов'язані з ним дії державних органів), процедура їхньої сплати, порядок митного оформлення можуть бути змінені, а інформацію про це опубліковано незадовго до цього, а то і взагалі postfactum. Це питання стосується і ГАТТ, яка вимагає, щоб інформація про зміни в ставках мита і зборів публікувалася заздалегідь, з тим щоб учасники торгової діяльності могли ознайомитися з ними і вжити усіх відповідних заходів (в тому числі сплатити необхідні суми у встановленому порядку);- багато держав стягують з того самого товару різні мита, залежно від того, з якої країни товар надходить. Методи визначення походження товарів, а також пов'язані з ними формальності і процедури в різних країнах можуть відрізнятися. Нерідко ці формальності і процедури надзвичайно складні. Все це перешкоджає нормальному процесу торгівлі;- розмір мита (і нерідко митних зборів) часто залежить від вартості товару. При ввезенні товарів імпортер (або його представник) вказує вартість товару в митних документах, розміри мита і зборів розраховуються на основі цих даних. Але буває і так, що митна служба "не вірить" твердженням імпортера і визначає вартість товару на основі своєї інформації. При цьому часто виникають труднощі, пов'язані з методом визначення митної вартості товару.Електронна торгівля. Сьогодні дуже часто замість того, щоб йти у магазин, покупець може увімкнути комп'ютер, обмінятися електронними повідомленнями із продавцем, і угоду буде укладено. Дуже часто для укладання таких угод використовується Інтернет.Останнім часом укладається все більше таких "електронних" угод. У багатьох з них беруть участь особи або підприємства, які знаходяться у різних країнах, і для виконання таких угод необхідно перевезти товар з однієї країни до іншої.В той же час, щоб ввезти куплений товар з-за кордону, потрібно пройти адміністративні процедури. Наприклад, необхідно пройти митні процедури (представити певні документи, в певному порядку сплатити необхідну суму мит та зборів тощо). Такі процедури виникли задовго до появи електронної торгівлі і не враховують певних її особливостей.Це зумовлює три основні проблеми в багатьох країнах:1) неможливо заздалегідь підрахувати суму мит та зборів;2) неможливо заздалегідь сплатити суму мит та зборів;3) неможливо переводити валюту за кордон, якщо угода - "електронна".З розвитком нових інформаційних технологій буде все більше можливостей для розвитку "електронної торгівлі". З іншого боку, зараз деякі адміністративні процедури є бар'єром для "електронної торгівлі", причому бар'єр навіть більший, ніж для звичайної торгівлі.Сьогодні торгівці висловлюють все більше незадоволення таким станом речей і все активніше вимагають реформ.Під впливом цих вимог багато держав вже починають вживати заходів, спрямованих на зменшення бар'єрів в "електронній торгівлі". Наприклад, поправки до Конвенції Кіото, прийняті в рамках Всесвітньої митної організації 25 червня 1999 року, спрямовані на зменшення таких бар'єрів. На жаль, поки дуже небагато держав ратифікувало ці поправки. Але цілком очевидно, що рано чи пізно митні процедури почнуть змінюватися в багатьох країнах.Такі зміни, що відбуваються під впливом революційних технологій, приведуть до розвитку цілком нового митного процесу. Це приклад того, як розвиток технології змінює законодавство.Митна класифікаціяВідмінності в митних класифікаціях у різних країнах нерідко викликають проблеми, які можна проілюструвати таким запитанням: "Як потрібно оформляти на митниці дерев'яну картинну раму, яка буде використана для "складання" картини?". Варіанти відповіді:- як картинну раму;- як дерев'яну матрицю;- як предмет мистецтва;- як продукт лісу;- як особисту річ.Правильна відповідь: будь-який із цих варіантів можливий, усе залежить від того, в яку країну ви ввозите товар.Така непевність перешкоджає здійсненню торгівлі.Прагнення торговців, менеджерів, юристів вирішити цю проблему в остаточному підсумку привело до того, що багато держав почали укладати міжнародні договори, їхні учасники домовлялися використовувати однакові класифікації товарів для цілей митного оформлення.Наприклад, вже незабаром після Другої світової війни велика кількість європейських країн домовилася використовувати так звану"Брюссельську тарифну номенклатуру". Проте багато інших держав (у тому числі США і Канада) не застосовували цю "Брюссельську тарифну номенклатуру". У вісімдесяті роки почалася робота із створення єдиної "глобальної" системи товарної класифікації. Результатом цих зусиль стала поява в середині 80-х років "Гармонізованої системи кодування й опису товарів". В основу цієї системи була покладена система "Брюссельської тарифної номенклатури", а також системи митної класифікації деяких держав. Гармонізована система опису і кодування товарів почала діяти 1 січня 1988 року. Вона включає понад 5000 шестизначних товарних позицій, які можна розподілити на більш детальні позиції, з урахуванням особливостей національних адміністративних і статистичних вимог.Цілі "Гармонізованої системи":- домогтися однаковості класифікації товарів з метою митного оформлення у різних країнах;- полегшити збір, аналіз і порівняння статистичних даних;- створити загальну міжнародну систему кодування, опису і класифікації товарів для цілей торгівлі;- надати зацікавленим особам оновлену товарну номенклатуру, яка дозволяє судити про технологічний прогрес і зміни в міжнародній торгівлі.На сьогодні цю систему використовують митні служби декількох десятків держав. Контроль за застосуванням державами "Гармонізованої системи опису і кодування товарів" здійснює Всесвітня митна організація. В рамках СНД уряди країн - учасниць домовилися використовувати єдину "Товарну номенклатуру зовнішньоекономічної діяльності Співдружності Незалежних Держав".Митна оцінкаНавіть у тих випадках, коли імпортеру заздалегідь відомо, за якою "статтею" буде класифікуватися товар і ставка мита, виражена у відсотках до вартості товару, можуть виникнути труднощі, якщо імпортер і митники не узгодять вартість ввезеного товару. В таких випадках представники митниці звичайно визначають вартість товару на основі свого розуміння.Багато держав встановили спеціальні методи визначення митної вартості, які митники повинні використовувати в таких спірних ситуаціях. Наприклад, деякі країни встановлюють "мінімальну митну вартість товару", і митниця не має права встановлювати митну вартість нижчу від цієї "мінімальної вартості". Інший спосіб - встановити митну вартість імпортного товару на основі оптової ціни того ж товару, коли він продається в країні імпорту.Подібні методи оцінювання часто викликають незадоволення імпортерів, оскільки використання таких методів призводить до того, що вони змушені сплачувати, на їхню думку, занадто велике мито.Торговці давно прагнули встановити загальні правила, яким повинні слідувати митні служби різних країн при обчисленні митної вартості товару.В 1979 році в рамках ГАТТ був підписаний "Кодекс про митну оцінку". Кодекс передбачав, що вартість імпортного товару не повинна розраховуватися на основі вартості товарів, які походять з країни імпорту, або на довільних, або штучних ставках митної вартості товару.В 1995 році набрала чинності розроблена на основі цього кодексу Угода про застосування статті VII ГАТТ. Участь у цій угоді є обов'язковою умовою членства у Світовій організації торгівлі.Правила походження товарівПитання про походження товарів може виникнути за найрізноманітніших обставин. Найтиповішими з них є наступні:- товар ввозиться з країни Б, але був вироблений в країні В;- товар ввозиться з країни Б, був вироблений у країні Б, але деякі його компоненти вироблені в країні В.У сучасному світі все частіше мають місце ситуації, коли різні етапи виробництва товару відбуваються в різних країнах. Правила походження товарів можуть застосовуватися:- при імпорті товарів, коли ставка мита залежить від того, з якої країни походить товар;- при здійсненні державних закупок, коли участь іноземних підприємств у державних торгах або умови такої участі залежать від походження товарів, які вони пропонують державі.Різні держави використовують різні критерії для оцінювання того, в якій країні вироблений імпортований товар. Як правило, використовуються такі критерії:- товаром, виробленим у країні А, вважається товар, повністю вироблений у країні А. В різних країнах існують різні визначення поняття "повністю вироблений". Це може викликати додаткові ускладнення в торгівлі;- товаром, виробленим у країні А, вважається товар, що виник у результаті "достатньої переробки" товарів, хоча вони були завезені і з інших країн. У різних країнах "достатню переробку" розуміють по-різному.Два найбільш типових критерії визначення "достатньої переробки" такі:1. Зміни в "коді" готового товару порівняно з товаром, що переробляється.Наприклад, коди товарів у деяких товарних класифікаціях складаються з дев'яти цифр. Припустимо, що в країні А переробка вважається достатньою, якщо в кодах товару, що утворився в результаті переробки товару, використаного для переробки, відрізняються більше чотирьох чисел. Тоді якщо ми маємо товар 1 (виробництва країни А) із кодом "22 345 7864", що виник у результаті переробки товару 2 із кодом "22 345 3290" (товар 2 виготовлений в іншій країні), тобто відмінності існують тільки в останніх чотирьох цифрах, то товар 1 не буде вважатися повністю виробленим у країні А.2. Частка вартості товару, що переробляється, у вартості кінцевої продукції.Припустимо, що в країні А переробка вважається достатньою, якщо частка вартості переробленого товару у вартості товару, що виник у результаті переробки, менш як 50 %. Тоді якщо товар 1 (виробництва країни А) продається за ціною 100 дол. і виник в результаті переробки товару 2 (виготовленого в іншій країні), що був куплений виробником за 40 дол., то товар буде вважатися достатньо переробленим у країні А.Розбіжності в підходах до понять "достатня переробка" і "товари, повністю вироблені в країні", різні (іноді невиправдано складні) формальності, пов'язані з правилами походження товарів (наприклад, процедури одержання документів, які засвідчують "походження" товару), створюють додаткові ускладнення в торгівлі. Торговці, менеджери, юристи давно прагнули звести ці ускладнення до мінімуму.В 1995 році набрала чинності Угода про правила походження товарів. Участь у цій угоді є обов'язковою умовою членства у СОТ. Угода зобов'язує країни - учасниці спільно встановлювати єдині правила походження товарів, які мають бути:- зрозумілими;- об'єктивними;- передбачуваними. 13.2.8. ЗАХИСТ ВІТЧИЗНЯНИХ ВИРОБНИКІВ ВІД ІМПОРТУРозмір мита на товар може бути вищим від тарифної ставки, що застосовується в більшості випадків. Це може відбутися в результаті застосування до цього товару "антидемпінгових заходів" або "компенсаційних заходів". Антидемпінгові мита стягуються за вимогою вітчизняних виробників у відповідь на дії іноземних торговців, що в країні-імпор-тері вважаються "демпінгом". Під "демпінгом" звичайно розуміють продаж товару за ціною, нижчою від тієї, за якою той самий або подібний товар продається в країні експорту ("справедлива ціна "). "Компенсаційні" мита стягуються у відповідь на допомогу, яку інша країна надає своїм виробникам, щоб штучно домогтися їхньої більшої конкурентоспроможності на зовнішньому ринку (так звані субсидії).Для вітчизняних виробників є ще і третя альтернатива. Якщо імпортні товари ввозяться в таких кількостях, що це створює істотну загрозу розвитку вітчизняної промисловості, в багатьох країнах вітчизняні виробники можуть почати спеціальні процедури, результатом яких може стати обмеження імпорту таких "небезпечних" товарів, причому не тільки шляхом підвищення мита, але й через кількісні обмеження.Складність полягає в тому, що в різних країнах використовуються різні підходи до визначення таких понять, як "істотна загроза вітчизняним виробникам", "демпінг" і т.ін.З 1995 р. діють три угоди, що разом часто називають "Антидемпінговим кодексом COT":- Угода про застосування Статті VI ГАТТ (про антидемпінг);- Угода про субсидії і компенсаційні заходи;- Угода про спеціальні заходи.Участь у цих угодах є обов'язковою умовою членства у СОТ.Угода про застосування Статті VI ГАТТ (про антидемпінг) і Угода про субсидії і компенсаційні заходи дозволяють застосування антидемпінгових і компенсаційних мит для захисту вітчизняних виробників. Проте при цьому повинні бути дотримані дві умови:1) здійснення несправедливої торгової практики, тобто:- продаж товарів нижче справедливої ціни, або- продаж товарів, щодо яких у країні експорту діють субсидії, заборонені за правилами СОТ, або субсидії, що не заборонені СОТ, але до яких країни імпорту можуть застосовувати компенсаційні заходи;2) результатом такої "несправедливої практики" є:- збитки вітчизняних виробників, або- негативні торгові ефекти для вітчизняних виробників.На відміну від цих двох угод, третій договір в "Антидемпінговому кодексі СОТ" (Угода про спеціальні заходи) встановлює єдину умову застосування спеціальних заходів: імпорт товарів (неважливо, "справедливий" або "несправедливий") має бути істотною причиною серйозного збитку або становити небезпеку такого збитку.Не всі субсидії в рамках СОТ заборонені.Угода передбачає, що застосування спеціальних заходів неприпустиме, коли існує декілька причин збитку вітчизняному виробнику, серед яких і "занадто" великі обсяги імпорту або будь-які обставини імпорту (наприклад ціна імпортних товарів).Необхідно підкреслити, що відповідно до вимог "Антидемпінгового кодексу СОТ" жоден із цих заходів не може застосовуватися як відповідь надії іншої держави. Кожен захід може застосовуватися тільки з ініціативи зацікавлених вітчизняних виробників і після проведення розслідування уповноваженим державним органом.Демпінг і антидемпінгові митаДля підвищення результативності своєї діяльності торговці використовують різноманітні прийоми.Якщо між територіальними сегментами ринку існують торгові бар'єри (наприклад державні кордони між країнами, що не входять в один митний союз), торговець може продати товар в одному "сегменті" за нижчою ціною, ніж в інших "сегментах" (наприклад в країні імпорту за нижчою ціною, ніж на внутрішньому ринку). Метою такої політики може бути витіснення конкурентів або підвищення довгострокових прибутків.Угода про застосування статті VI ГАТТ передбачає, що демпінгом може вважатися тільки "продаж товару за ціною, нижчою його "нормальної вартості", тобто ціною за той же або подібний товар, яка платиться в країні експорту при продажу на внутрішньому ринку в звичайному процесі торгівлі.На жаль, не завжди таку ціну можна встановити, наприклад, тому що такий же або подібний товар не продається в країні експорту; метод продажу такого ж або подібного товару в країні експорту істотно відрізняється від методу продажу в іншій країні (наприклад, не звичайна купівля-продаж, а лізингова операція).Для цих випадків у зазначеній угоді СОТ передбачена ієрархія методів штучного обчислення "нормальної вартості".1. Ціна, за якою подібний товар експортується в третю країну в звичайному процесі торгівлі.2. Вартість виробництва товару в країні експорту плюс "розумний" прибуток, "розумні" адміністративні витрати, витрати на продаж і будь-які загальні витрати. Субсидії і компенсаційні заходиСубсидії можуть встановлюватися в різноманітних формах, наприклад:- звільнення від сплати податків;- податкові інвестиційні кредити (коли підприємству дозволяється сплатити податок пізніше, за умови виплати відсотка або без такої умови);- інші податкові пільги;- пряме переведення коштів із бюджету (гранти, позики або капітальні вкладення);- державні гарантії виплати позики;- кредити від державних банків на пільгових умовах (наприклад, під низькі відсотки) іноземним підприємствам, за умови, що останні імпортують з країни банку визначені товари.Теоретично розмір компенсаційного мита повинен точно відповідати тим негативним ефектам, які створює субсидування в країні експорту відповідного товару. На практиці цього не завжди легко домогтися.Прагнення торговців звести до мінімуму "зловживання" компенсаційними заходами призвело до того, що в ГАТТ були включені положення, що стосуються субсидій і компенсаційних заходів. Зрештою, в рамках ГАТТ у 1994 році було укладено Угоду про субсидії і компенсаційні заходи. Згідно з цією угодою держава імпорту може накладати компенсаційні мита тільки після проведення розслідування, розпочатого з ініціативи зацікавлених вітчизняних виробників. Вживати такі заходи можна тільки якщо розслідування показало, що:- встановлено субсидію;- наявні негативні торгові ефекти, як, наприклад, надана шкода вітчизняним виробникам;- є причинно-наслідковий зв'язок між субсидією і негативними торговими ефектами.Угода про субсидії і компенсаційні заходи поділяє субсидії на три групи:1) "зелені" субсидії - ті субсидії, застосування яких правомірне і які не дають права на вжиття відповідних заходів;2) "жовті" субсидії - такі субсидії, застосування яких дозволено, але при цьому надається право державі, якій нанесений істотний збиток у результаті застосування субсидій, на вживання "відповідних заходів";3) "червоні" субсидії - субсидії, застосування яких не допускається. Угода дає чіткі Критерії, за допомогою яких можна віднести ту або іншу субсидію до одного з цих видів.Угода не стосується субсидій, що надаються сільськогосподарським товарам. Порядок застосування таких "сільськогосподарських" субсидій встановлений в Угоді про сільське господарство".Спеціальні заходи обмежен