Реферат - Державне управління зовнішньоекономічною діяльністю

межують кількість товару, яку можна ввезти в країну. Наприклад, у країну дозволяється за рік ввезти тільки 100 тис. т визначеного товару.Такі обмеження можуть стосуватися:- всіх імпортних товарів даного виду (глобальні обмеження);- товарів даного виду, які імпортуються з визначеної країни (локальні обмеження).Обмеження можуть виступати в двох основних формах:- кількісні обмеження (назвемо їх нетарифні квоти);- тарифні квоти.Коли імпорт товару підлягає кількісним обмеженням (тарифним або нетарифним квотам), щоб ввезти товар, як правило, необхідно одержати ліцензію.Нетарифні квотиУряд країни А може встановити, що в 2002 році в країну А квота на ввезення цукрової тростини становить 100 тис. т. Припустимо, що п'ять підприємств планують ввезти в країну А цукрову тростину (табл. 12). Хто одержить ліцензію на ввезення у межах нетарифно'! квоти?У різних державах це питання вирішується по-різному. В одних країнах ліцензію одержує той, хто раніше подав заявку. Якщо таке правило діє в країні А, то зазначені підприємства одержать ліцензії на ввезення:- підприємство "А" - на ввезення 30 тис. т;- підприємство "Б" - на ввезення 30 тис т;- підприємство "В" - на ввезення 30 тис. т;- підприємство "Г" - на ввезення 10 тис. т.Підприємство "Д" не зможе в 2002 році ввезти в країну А цукрову тростину.В інших країнах ліцензію одержує той, хто відповідає якимось іншим вимогам, наприклад позитивний платіжний баланс за попередній фінансовий рік.Якщо умовою одержання ліцензії є позитивний платіжний баланс підприємства за попередній рік, то ситуація виглядатиме так (табл. 13): Тарифні квотиНа практиці держави використовують ще один засіб штучного обмеження торгівлі. На той самий товар встановлюються дві різні ставки ввізних мит:- перша стосується товарів, які ввозяться в рамках так званої квоти. Квота - це максимальна кількість товару, яку можна ввезти в країну протягом року. Квоти звичайно "розподіляються" між імпортерами. Як правило, щоб ввезти товар у межах квоти, необхідно одержати ліцензію на ввезення певної кількості товарів;- імпортери, яким "не вистачило" встановленої квоти, при імпорті повинні сплатити мито за другим, більш високим тарифом.Наприклад, уряд країни А встановив, що в 2002 році в країну А квота на ввезення цукрової тростини становить 100 тис. т. Всі товари, "що ввійшли в квоту", при ввезенні оподатковуються митом за ставкою 5 %. Товари, "що в квоту не ввійшли", теж можна ввозити, але ввізне мито для них складає 30 %. Припустимо, що п'ять підприємств побажали ввезти в країну А цукрову тростину (табл. 14). Хто одержить ліцензію на ввезення у межах тарифної квоти і яке мито доведеться сплатити кожному підприємству?В різних державах це питання вирішується по-різному: в одних країнах, ліцензію одержує той, хто раніше подав заявку; в інших - той, хто відповідає будь-яким іншим вимогам, наприклад, позитивний платіжний баланс за попередній фінансовий рік.Якщо в країні А ліцензії видаються тим, хто подав заявки раніше, то зазначені підприємства ввозитимуть товари за такими ставками (табл. 15): Якщо умовою одержання ліцензії є позитивний платіжний баланс підприємства за попередній рік, то ситуація буде виглядати так (табл. 16): Тарифні квоти найчастіше застосовуються до сільськогосподарської продукції.Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) забороняє державам встановлювати кількісні обмеження імпорту товарів, за винятком деяких особливих випадків, у числі яких значне погіршення платіжного балансу країни імпорту. 13.2.5. ДЕРЖАВНІ ЗАКУПКИУ сучасному світі державні закупки товарів, послуг і робіт становлять значну частку світового обсягу продажу. Тому юридичні питання організації державних закупок мають велике значення.При державних закупках, незалежно від того, хто їх здійснює - центральний уряд або місцевий орган влади (наприклад, міська адміністрація), і на відміну від звичайної купівлі-продажу, за покупку сплачують грошима платників податків. Майже кожна країна в силу законодавства або традиції прагне обмежити права іноземних підприємств продавати товари в обмін на "державні гроші".Як правило, якщо уповноважений державний орган приймає рішення закупити товари (роботи, послуги), він дає про це оголошення. В конкурсі можуть брати участь (залежно від того, в якій країні він проходить):- усі бажаючі, або- тільки ті, хто відповідає певним вимогам (досвід роботи на ринку відповідних товарів, робіт, послуг, наявність необхідного устаткування і т.ін.), або- тільки підприємства і громадяни цієї країни.Учасники конкурсу подають свої пропозиції. З цих пропозицій організатор конкурсу (державний або комунальний орган) вибирає крашу за певними критеріями:- ціна, яку просить учасник;- якість товарів (робіт, послуг);- досвід роботи учасника на ринку;- наявність в учасника якісного і сучасного устаткування.В багатьох країнах існують законодавчі норми, які забороняють організаторам закупок купувати товари (роботи, послуги) в іноземних підприємств і громадян. В інших країнах укладати контракт з іноземним учасником конкурсу дозволено тільки в тому випадку, якщо запропонується ціна, що перевершить найвищу ціну вітчизняного учасника на визначену кількість відсотків (наприклад, на 15 %).Крім таких прямих обмежень, торговці, які бажають продавати товари (роботи, послуги) державі (в тому числі й іноземній), можуть зіткнутися і з іншими проблемами, наприклад:- нечіткі правила процедури торгів (повідомлення учасників, вибір кращої пропозиції), які дають, на думку торговців, організаторам торгів занадто широкі повноваження в прийнятті рішень;- процедури оскарження рішень організаторів торгів (наприклад, не в усіх країнах ці рішення можна оскаржити в суді).Ще в 1979 році в рамках ГАТТ була укладена угода про державні закупки (її текст переглядався в 1988 році). Угода:1) забороняє її сторонам дискримінацію іноземних учасників державних тендерів (як пряма заборона участі, так і створення нерівних умов);2) вимагає, щоб процедури проведення торгів були прозорими, у тому числі відносно:* термінів повідомлення про початок конкурсу і його умови, порядку такого повідомлення;* крайнього терміну внесення змін в умови конкурсу (наприклад, не пізніше, ніж за 60 днів до крайнього терміну подачі документів учасників);* критеріїв допуску до участі в конкурсі;* порядку розгляду документів;* критеріїв добору переможця конкурсу;* процедури оскарження.Головні недоліки цього міжнародного договору:- по-перше, те, що його учасниками було біля десяти держав;- по-друге, договір не стосувався:* державних закупок робіт і послуг (це дуже важливо, оскільки велика частина всіх державних закупок стосується будівельних робіт);* закупок, які здійснюють державні підприємства;* державних закупок з боку місцевих органів влади (в тому числі державних закупівель суб'єктів федерації у федеративних державах, наприклад, земель у Німеччині).Укладена в 1994 році Угода про державні закупки набагато розширила договори 1979 року. Вона закрила всі зазначені вище недоліки договору 1979 року (це стосується не всіх державних закупок місцевих органів влади).13.2.6. СТАНДАРТИ НА ТОВАРИРозвиток стандартів на товари. Якість товарів дуже важлива в торгівлі. Вже у стародавні часи солідні підприємства намагалися підтримувати певний рівень якості своїх товарів. Якщо товари були високої якості, вони заробляли довіру споживачів і розширювали свій ринок.У багатьох випадках стабільний рівень якості робить товари дуже відомими. Наприклад, тульські самовари були широко відомі в Росії як найкращі саме тому, що виробники завжди намагалися підтримувати їх якість на високому рівні.На жаль, не всі підприємства або торговці зацікавлені в тому, щоб підтримувати продукцію на високому рівні. Недбале ставлення до виробництва товарів і послуг призводить до того, що іноді держава в особі відповідних спеціалістів змушена втручатися в процес виробництва. Спочатку вона вимагає дотримання мінімальних заходів захисту від неякісної продукції. Ці заходи спрямовані, головним чином, на захист життя і здоров'я людей, тварин і безпеку рослин. Але, крім того, держава зацікавлена в підтримці репутації ярмарків, ринків і інших подібних заходів, які проводяться на її території.Історично першим заходом державного втручання була норма про карантин тварин і рослин, потім почали з'являтися розпорядження, які стосуються інших галузей. З розвитком технологій, з появою технічно "складних" товарів споживачам все складніше стає самостійно судити про якість товарів, що їм пропонують, і держава, в особі спеціалістів, змушена все більше втручатися в систему стандартизації.В той же час продовжують існувати і розвиватися стандарти, які приймають самі торговці і виробники (так звані добровільні стандарти). Деякі з цих добровільних стандартів приймаються в рамках різного роду асоціацій і об'єднань виробників. Інші стандарти приймають окремі підприємства, особливо ті, що вже досягли світової популярності. Ці підприємства дуже строго слідкують за своїми стандартами якості, які іноді набагато перевищують вимоги державних стандартів за тими ж типами товарів.Сьогодні всі стандарти поділяються на "обов'язкові" (приймаються державою) і "добровільні" (приймаються самими виробниками). В більшості країн і насамперед у країнах із розвинутою промисловістю, переважна більшість стандартів - добровільна.Коли на якийсь товар існує стандарт, товар не можна продати або ввезти в країну без проведення перевірки його відповідності стандарту. Якщо стандарт прийнятий державою, то таку перевірку повинні проводити тільки такі організації, які одержали на це дозвіл від держави, відповідно до встановлених державою процедурних правил. Ці процедурні правила можуть бути складними і призводити до ускладнень у торгівлі.Стандарти в Україні. Стандарти існували в Україні і тоді, коли вона була частиною СРСР. Оскільки всі підприємства були державними, в цей період держава розробила величезну кількість стандартів. Добровільних стандартів, тобто стандартів, які б приймали приватні особи в СРСР, не існувало, оскільки приватні особи не могли займатися підприємництвом.Коли в 1991 році Україна стала незалежною, вона успадкувала цю систему стандартів і продовжувала її використовувати. Навіть нині система стандартизації незалежної України значною мірою побудована за зразком системи стандартизації колишнього СРСР.Останнім часом, у зв'язку з розвитком світової торгівлі, посилюється прагнення до створення міжнародних стандартів якості, які можна було б застосовувати однаковою мірою в різних країнах. Для зниження собівартості продукції дуже важливо, щоб однакові стандарти існували в тих країнах, що торгують між собою різними видами товарів. З цією метою було створено багато урядових і неурядових міжнародних організацій, які займаються уніфікацією стандартів різних країн. Одна з най-відоміших організацій такого роду - Міжнародна організація зі стандартизації (ISO). Крім неї, є ще дуже багато інших подібних організацій. Саме так сформувалася система стандартизації в багатьох країнах світу.Стандарти як перешкода міжнародній торгівлі. Пряма заборона ввозити певні товари, "які не відповідають стандартам", складні процедури оцінювання відповідності товару стандартам, - всі ці заходи можуть призвести до штучного зменшення імпорту. До кінця сімдесятих років багато країн широко застосовували стандарти як засіб нетарифного обмеження імпорту, тобто свідомо встановлювали невиправдані вимоги в стандартах або в процедурах перевірки відповідності стандартам. Іноді причини були іншими - держави "щиро" бажали захистити навколишнє середовище, життя та здоров'я людей чи тварин, проте при цьому не враховували всі можливі наслідки таких обмежень або заборон для міжнародної торгівлі і те, наскільки виправдані такі обмеження порівняно з наслідками, що вони мають для торгівлі.Вирішити цю проблему можна шляхом укладання двосторонніх міжнародних договорів про взаємне визнання стандартів і результатів перевірки відповідності стандартам.У рамках Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ) ще в 70-ті роки XX ст. почалися переговори з метою:- зобов'язати кожну країну, в усіх випадках, де тільки це можливо, визнавати стандарти іншої країни;- ліквідувати всі заборони на ввезення товарів, які не підкріплені науковими даними;- зобов'язати кожну країну заздалегідь публікувати інформацію про нові стандарти, що вона збирається ввести, із тим, щоб усі зацікавлені особи могли з ними ознайомитися і внести свої коментарі і пропозиції, що повинні враховуватися при подальшій роботі над стандартами;- зобов'язати кожну країну у всіх випадках, де тільки це можливо, при розробці стандартів брати за основу існуючі міжнародні стандарти на відповідні товари;- зобов'язати кожну країну створити в себе інформаційний центр, в якому кожний учасник торгової діяльності міг би одержати інформацію про чинні стандарти і стандарти, введення яких планується;- забезпечити визнання всіма країнами - учасницями ГАТТ результатів перевірки відповідності стандартам, проведеної в будь-якій країні ГАТТ, за винятком тих випадків, коли невизнання результатів перевірки виправдано особливими кліматичними, технічними, культурними умовами; - встановити, що всі країни - учасниці ГАТТ будуть надавати товарам з інших країн - членів ГАТТ режим найбільшого сприяння при оцінювання відповідності товарів стандартам.У 1979 році ці положення були включені до "Кодексу про стандарти" ГАТТ. Головним недоліком цього кодексу була невелика кількість учасників.У 1995 році набрали чинності дві угоди - Угода про технічні бар'єри в торгівлі й Угода про санітарні і фітосанітарні заходи, їхні положення аналогічні тим, які містилися в "Кодексі", але в нових договорах бере участь набагато більше держав2.13.2.7. МИТНІ ПРОЦЕДУРИБудь-який імпортований (експортований) товар має пройти через митницю. Митниця існує для того, щоб контролювати ввезення (вивезення) товарів.При митному оформленні товару здійснюються:1) визначення товару;2) митне оцінювання товару, виходячи з якого в більшості випадків визначається сума мита і податків3.За звичайних умов товар проходить через митницю і ввозиться в країну одночасно.Виняток із цього правила має місце, коли товар потрапляє на певну територію країни імпорту, наприклад у "вільну економічну зону".В багатьох країнах товар можна ввезти і до сплати мита. При цьому митниця одержує від імпортера (його представника) спеціальний документ. Він встановлює обов'язок імпортера сплатити суму податків, мита й інших обов'язкових платежів у зазначений у ньому термін. У багатьох випадках законодавство вимагає, щоб оплата за векселем була гарантована банками. Використовуючи систему таких векселів, можна, наприклад, відразу сплатити загальну суму мита і податків на імпорт за всі товари, завезені за визначений період.У торгівлі можуть виникнути такі основні труднощі, пов'язані зі здійсненням митних процедур:- дуже складні митні процедури. Вони призводять до того, шо вартість товару штучно завищується. Щоб перебороти ці перешкоди в торгівлі, 1973 року у Кіото, у рамках Всесвітньої митної організації, було укладено Міжнародну конвенцію про спрощення і гармонізацію митних правил. 25 червня 1999 р. прийнято нову редакцію конвенції;- для різних товарів існують різні митні ставки. Для полегшення роботи митниці в кожній країні існують спеціальні переліки товарів (класифікації), в яких товари розбиті на групи, підгрупи, і т.ін.5 Не в усіх країнах такі переліки однакові. Може трапитися і так, що той самий товар класифікується в різних країнах по-різному;- ставки мита і зборів (плата за митне оформлення і пов'язані з ним дії державних органів), процедура їхньої сплати, порядок митного оформлення можуть бути змінені, а інформацію про це опубліковано незадовго до цього, а то і взагалі postfactum. Це питання стосується і ГАТТ, яка вимагає, щоб інформація про зміни в ставках мита і зборів публікувалася заздалегідь, з тим щоб учасники торгової діяльності могли ознайомитися з ними і вжити усіх відповідних заходів (в тому числі сплатити необхідні суми у встановленому порядку);- багато держав стягують з того самого товару різні мита, залежно від того, з якої країни товар надходить. Методи визначення походження товарів, а також пов'язані з ними формальності і процедури в різних країнах можуть відрізнятися. Нерідко ці формальності і процедури надзвичайно складні. Все це перешкоджає нормальному процесу торгівлі;- розмір мита (і нерідко митних зборів) часто залежить від вартості товару. При ввезенні товарів імпортер (або його представник) вказує вартість това