Реферат - Деякі проблеми при обранні стратегії охоплення ринку.ZIP

в годинників, верстатів, консультаційних послуг, учбових програм.
* Сегмент виявляє вимоги до модифікації товару і цим відрізняється від ринку, що характеризується особливим видом товарів.
* Використання декількох характеристик при сегментуванні не є обов'язковим, сегмент може базуватись і на одній ознаці (рівень доходу на сім’ю, релігійні погляди). Практика показує доцільність багатомірної сегментації.
* Сегментація — атрибут ринку покупця, оскільки саме боротьба фірм за його гроші примушує глибше вникати в потреби споживача [1.с.49.].
Провідні маркетологи Заходу вважають, що вдала сегментація ринку та раціональний вибір сегмента - необхідна умова успіху кожної фірми, що діє в умовах ринкової економіки.
Iснують деякі загальні рекомендації щодо сегментації ринку:
1. Головна мета сегментації — не просто виділити якісь групи споживачів на ринку, а пошук таких груп, котрі ставлять конкретні вимоги до даного виду товару чи послуг, що суттєво відрізняються від вимог іншиг груп покупців.
2. Сегменти повинні значно “відстояти” один від одного завдяки суттєвій різниці між товарами. Лише тоді можна запобігти “усередненню” товару.
3. Надмірна кількість характеристик небажана, тому що це ускладнює інформаційне забезпечення сегментації, а також зменшує ємність ринку.
4. Сегментація — це разовий процес та аналітичне завдання служби маркетингу, що потребує постійної уваги [1.с.50.].
Що являє собою сегментація ми вже розібралися. Але її проведення вимагає детального дослідження ринку. Що саме мається на увазі роздивимося далі.
1.2. Принципи сегментації
Щоб розбити ринок на сегменти, потрібно врахувати багато різних факторів. Головними принципами сегментації ринку можна назвати такі (Схема 2.): 1) географічний; 2) психографічний; 3) поведінковий; 4) демографічний [2. с.114.].
1.2.1. Географічний принцип.
Географічний принцип передбачає розбиття ринку з урахуван­ням географічних відмінностей: країна, регіон (Західний, Поліс­ся, Південь України), область, місто, район міста, село тощо.
Географічні фактори
Психографічні фактори
Розташування регіону
Чисельність та щільність населення
Структура комерційної діяльності
Динаміка розвитку регіону
Рівень інфляції
Юридична обмеженність
Суспільний клас
Спосіб життя
Тип особи
Ринок
Споживача
Привід для здійснення купівлі
Шукання вигоди
Статус користувача
Інтенсивність споживання
Ступінь прихильності
Проінформованість про товари
Ставлення до товару
Вік
Стать
Чисельність сімї
Етапи життєвого циклу сімї
Рівень доходів
Рід занять
Освіта
Релігійні переконання
Раса
Національність
Поведінкові фактори
Демографічні фактори
Схема 2.Фактори сегментацii.
(Джерело: Герасимчук В. Т., Маркетинг: теорія та практика: Нвчальний посібник —Київ: Вища школа, 1994 — С. 117.)
Роз­ташування регіону відображає відмінності в доходах, культурі, традиціях, релігійних переконаннях. Регіон характеризується кліма­том, який може бути помірно-континентальним, континентальним, субтропічним, морським. Наявність специфічних вимог до товару в різних кліматичних зонах дозволяє ефективно вести справи лише за рахунок деяких модифікацій товарів та послуг під різні сегменти.
Такі можливості існують у виробників фарб, миючих засобів (з урахуванням жорсткості води, використання морської води), деяких косметичних виробів, особливо кремів для захисту шкіри.
Для окремих видів товарів природні умови (висока температура, різнні перепади її протягом доби, висока вологість або навпаки сухість повітря) можуть призвести до небажаних наслідків — зниження якості або повної втрати товарного вигляду [2.c.117.]
Цікавий коментар наводить Гаркавенко:
При наявності чудового відпочинку на Рів`єрі, іспанські підприємці уважно вивчають такі регіони України як Крим та Карпати з метою налагодження туризму своїх співвітчизників в Україну. Кліматичні умови цих регіонів близькі до клімату Іспанії і легко переносяться навіть особами похилого віку [1.c.51-52.].
Регіон також характеризується чисельністю та густотою населення, певним співвідношенням міського та сільського населення, чоловіків та жінок. Регіони від­різняються також рельєфом місцевості. Специфічна для кожного з них і транспортна мережа. Різняться вони і структурою комер­ційної діяльності (банки, підприємства, туристичні комплекси, на­родні художні промисли, рівень конкуренції). Динаміка регіону, рівень інфляції, тобто усе те, що становить регіональний принцип, нерозривно пов'язане з політично-економічним принципом. Ще од­нією прикметною рисою є діючі в ньому юридичні обмеження що­до ввозу-вивозу товару, забруднення навколишнього середовища тощо.
1.2.2. Психографічний принцип.
Як говорить більшість джерел, сегментація ринку за психографічним принципом орієнтована на розподіл покупців за належністю до суспільного класу, за спо­собом життя, типами особистості. Досить наглядно можна роздивитися це на прикладі досліджень у США, де соціологи виділяють шість суспільних класів:
* Вищий вищого класу (1 % населен­ня) — еліта суспільства, що походить від іменитих сімей і живе за рахунок передусім успадкованого багатства.
* Нижчий вищого класу (2 %) — особи вільних професій та бізнесмени, які одержу­ють великі прибутки через свої виняткові здібності.
* Вищий се­реднього класу (12 %) — особи вільних професій, які роблять ка­р'єру,— менеджери, бізнесмени.
* Нижчий середнього класу (3О %) — службовці, дрібні підприємці, «робітнича аристократія».
* Вищий нижчого класу (35 %) — дрібні службовці, кваліфікова­ні та напівкваліфіковані робітники;
* некваліфіковані робітни­ки (20%) [2.с.117.].
Щоб досконаліше розібратися у цих групах, давайте роздивимося, що таке суспільний клас. Суспільний клас — це порівняно стабільні групи в суспільстві, розташовані в ієрархічному порядку. Вони характеризуються на­явністю у їхніх членів споріднених цiннисних уявлень, інтересів та поведінки. В Росії Петром І було введено у 1722 р. табель про ранги (класів, класних чинів). Встановлювалось 14 класів за двома ви­дами — військові (сухопутні, морські та козацькі) і цивільні (від колезького реєстратора, провінційного секретаря до дійсного таєм­ного радника, канцлера). Суспільним класам властиві такі ха­рактеристики: особи одного класу поводять себе порівняно одна­ково; займають вони відповідне становище в суспільстві; належ­ність до суспільного класу визначається на підставі їхніх занять, прибутків, багатства, освіти, ціннисних уявлень. Належність до того чи іншого класу не є цілком постійною і може змінюватися внаслі­док цілого ряду обставин. Більш-менш стійкий зв'язок можна встановити між тим чи іншим класом через надання переваги в товарах та марках одягу, проведення дозвілля, місцепроживання тощо. Спосіб життя споживача залежить від місця роботи, спеціально­сті, звичок, смаків, віку, сімейного стану, інших факторів [2.с.119.].
З одного боку при виборі покупки на споживача впливає той суспільний клас, в якому він народився. З іншого — цей вибір залежить і від самої людини, від типології її особистості. Щодо типології особистостей, то в цьому плані підходи досить різноманітні і з боку психологів, і з боку філософів, і з боку ан­тропологів. От наприклад, дослідник Крегмер за фізичним типом, роз­різняє три найголовніші:
1) пікнік-циклотимік, який характеризу­ється переважанням поперечних вимірювань (емоційна стійкість, почуття колективізму...);
2) астенік-шизотимік — у цьому типові переважають вертикальні вимірювання (обмежений контакт з людьми, самовдоволення);
3) атлетик-іксотимік (сильна людина із спокійним характером, але може «вибухати») [2.с.118.].
А от на відміну від Крегмера, У. Шелдон розрізняє такі типи особистості:
1) ендоморфний (товариська і розважлива людина із сильно розвинутими внут­рішніми органами та слабкими, короткими кінцівками);
2) мезо­морфний (неспокійна й агресивна людина з могутньою статурою);
3) ектоморфний (загальмований та інтровертний — худий та висо­кий з розвинутою нервовою системою) [2.с.118.].
В свою чергу психофізична типологія І. П. Павлова розрізняє чотири типи: 1) врівноважений; 2) збуджуваний; 3) гальмований; 4) інертний.
Отже, як ми бачимо, підхід до класифікації типу особи досить різноманітний, а це і є одна з великих проблем. Існує досить цікава інформація щодо класифікації типу особи за психоаналітичною типологією:
1) оральний, що характеризується сильною залежністю від інших;
2) анальний, прикметними рисами якого є бережливість, упертість та любов до порядку;
3) уретральний, якому притаманне честолюбство, дух су­перництва в поєднанні із сором'язливістю;
4) фаличний тип відзна­чається рішучістю, впевненістю в собі та цілеспрямованістю;
5) генітальний (врівноважений) [2.с.118.].
Кожна людина, природньо, має суто специфічний тип особистості, тобто сукупність прикметних рис, психологічних характеристик, які забезпечують відносні послідовність та постійність його відпо­відних реакцій на навколишнє середовище. Тип особистості можна з певною мірою точності описати шляхом таких властивостей, як самоорганізація, інтелект, незалежність, підготовленість, психоло­гічний такт, комунікабельність, настороженість, владолюбство.
Знання типу особистості надає можливість фірмі більш проду­мано будувати маркетингову політику. Так, споживачам-інтровер­там властива консервативність, порівняно з екстравертами вони систематичніші у своїй поведінці при здійсненні покупок. Що ж до легкопереконливих людей, то їх, звичайно, без особливих зусиль за допомогою реклами й інтенсивних методів збуту можна схилити до купівлі певного товару. До важкопереконливих покупців підхід має бути трохи іншим.
З урахуванням типології особистості пов'язані такі головні фак­тори психологічного порядку, як мотивація, сприйняття, засвоєння, переконання [2.с.119.].
Мотивація є особливим предметом вивчення, оскільки вона дає можливість характеризувати стан лю­дини, яка відчуває гостру потребу в досягненні наміченого, в за­доволенні бажання одержати той чи інший товар або послугу. З цього приводу доречно згадати теорію мотивації 3. Фрейда та ієрархію потреб за А. Маслоу.
Теорія мотивації 3. Фрейда орієнтує на те, що люди здебіль­шого не усвідомлюють тих реальних психологічних сил, які фор­мують їхню поведінку. В психологічній структурі особистості 3. Фрейд виокремлював три складові: перша — безсвідоме «Ід» (Воно) — сфера потягів, сліпих інстинктів; друга — позасвідоме «Его» (Я) — сприйняття інформації про навколишній світ та стан організму, стримування імпульсів «Ід» та регулювальна дія інди­віда; третя — «супер-Его» (над-Я) — представляє сферу соціаль­них норм та моральних настанов. Потяги, стверджував 3. Фрейд, ніколи повністю не зникають і ніколи не перебувають під повним контролем, тобто збалансувати «Его», «Ід» та «супер-Его» прак­тично дуже важко.
А от Маслоу створив ієрархію потреб (Схема 3.). За ступенем значущості потреби людини розташовуються в такій послідовності: 1) фізіологічні потреби (голод, спрага); 2) по­треби самозабезпечення або потреби в безпеці; 3) соціальні потреби або потреби в контактах; 4) потреби в суспільному визнанні та придбанні соціального статусу; 5) потреби в самоствердженні, самореалізації .
Потреби в самостверженні (саморозвиток та самореалізація)
Потреби в повазі
(самоповага, визнання, статус)
Соціальні потреби
(почуття духовної близкості, кохання)
Потреби в сомозабезпеченні
(безпека, захищенність)
Фізіологочні потреби
(голод, спрага)
Схема 3.Iєрархiя потреб за О. Маслоу
(Джерело: Герасимчук В. Т., Маркетинг: теорія та практика: Навчальний посібник —Київ: Вища школа, 1994 — С. 127.)
Людина прагне насамперед задовольнити життєво необхідні потреби. Потім, у міру їх виконання, з’являються необхідність і бажання братися за подолання наступної сходинки. І так далі — вгору по піраміді. Мотивована людина здатна здійснити дію щодо певного товару залежно від того, як вона сприймає ту чи іншу ситуацію внаслідок вибіркового сприйняття, вибіркового спотворен­ня та вибіркового запам'ятовування. Це вимагає від учасників рин­ку особливих зусиль для доведення своїх звернень до своїх спожи­вачів. Засвоєння має пряме відношення до певних змін, які відбу­ваються в поведінці індивіда під впливом набутого досвіду, уза­гальнення всіх попередніх дій, врахування різноманітності інфор­мації з того чи іншого питання. На поведінку покупця впливають також здобуті за певний відтинок часу переконання і взаємини [2.с.126-127.].
1.2.3. Поведінковий принцип.
Ринок сегментують на підставі поведінкових особливостей по­купців, яких розрізняють залежно від знань, взаємин, реакції на товар і його використання. Так, покупці можуть характеризува­тися з огляду на здійснення ідеї, покупки або застосування її. Про­ведення маркетингового дослідження потребує від його учасників творчого підходу до вирішення проблем, які виникають.
Залежно від статусу користувача ринки розбивають на сегменти:
1) тих, що не користуються товаром; 2) колишніх користувачів; 3) потенційних користувачів; 4) користувачів-новачків; 5) регу­лярних користувачів [2.с.121.].
Так, невеликі фірми роблять ставку в роз­продажу свого товару на регулярних користувачів. Великі фірми намагаються заволодіти більшою часткою ринку за допомогою по­тенційних покупців.
Ринки різняться за ступенем інтенсивності споживання товару. У цьому разі виділяють групи слабких, поміркованих та активних споживачів (наприклад, щодо споживання чаю, кави, пива, прохо­лодних напоїв).
За ступенем прихильності до товарних марок ринок сегментується на споживачів безсуперечних, терплячих, непостійних при­хильників, а також споживачів, які не виявляють інтересу до того чи іншого товару. Залежно від рівня обізнаності про товар, спожи­вачів можна розділити на непоінформованих, поінформованих, ін­формованих, зацікавлених, бажаючих придбати, а також тих, що мають намір купити. Сегментація ринку можлива за ознакою став­лення покупця до товару — захоплене, позитивне, байдуже, нега­тивне ставлення.
Щоб зрозуміти поведінку споживача при купівлі товару треба знати процес прийняття рішення щодо купівлі товару, який наявно зображений на схемі 4. От, наприклад, Герасимчук роз’яснює цей процес так:
На етапі усвідомлення проблеми споживач під тиском випадко­вих та (або) закономірних, зовнішніх та (або) внутрішніх факто­рів відчуває розрив між існуючим та бажаним станом свого буття. На цьому етапі маркетологам важливо визначити коло тих обста­вин, які підштовхують покупця до думки про зміну свого ставлення до можливості одержати ту чи іншу послугу. Необхідно з'ясувати:
1) які проблеми можуть з'явитися у споживача;
2) чим обумовле­не їхнє виникнення, що за подразники вплинули на людину;
3) яким чином проблеми можуть вивести споживача на конкретний товар, конкретну послугу.
На етапі пошуку інформації покупцеві потрібні додаткові відо­мості про товар, який його цікавить. Ступінь потреби додаткової інформації знову ж таки залежить від багатьох факторів. Цілком допустимо, що в ряді випадків покупець без особливих, роздумів придбає товар, за інших обставин він збирає газетні вирізки, за­мовляє літературу в бібліотеці, радиться зі спеціалістами. Джерелами інформації можуть бути:
1) особисті дже­рела (сім'я, сусіди, знайомі, друзі, колеги по роботі);
2) комерційні джерела (реклама, продавці, дилери, упаковка, виставки);
3) дже­рела емпіричного характеру (дотик, вивчення, використання това­ру);
4) загальнодоступні джерела (засоби масової інформації — газети, журнали, телебачення, інформація громадських організа­цій).
З розширенням інформованості про об'єкт уваги споживача розширюється ймовірність найповнішого задоволення попиту на певний товар. З комплекту пропозицій покупець має можливість вибрати для аналізу комплект поінформованості, а потім зупинити­ся на найпридатніших варіантах, що становлять комплект вибору, з якого і
У с в і д о м л е н н я п р о б л е м и
Я
П о ш у к і н ф о р м а ц і ї
Я
О ц і н к а в а р і а н т і в
Я
Р і ш е н н я п р о п р о б л е м у
Я
Р е а к ц і я н а п о к у п к у
Схема 4. Процес прийняття рiшення про купiвлю товару
(Джерело: Герасимчук В. Т., Маркетинг: теорія та практика: Нвчальний посібник — Київ: Вища школа, 1994 — С.125.)
можна визначити шуканий товар або послугу. Наступний етап процесу прийняття рішення