Реферат - Жанрові особливості комедій Миколи Куліша

Анотація
Данило Ю.В. Жанрові особливості комедій Миколи Куліша – Тернопіль, Тернопіль, 2002. – 35с.
Ця робота присвячена дослідженню жанрових особливостей комедій Миколи Куліша. Головна увага звертається на комедії “Отак загинув Гуска”, “Мина Мазайло”. Особливо мою увагу привернула інтермедія “Хурій Хурина”.
Микола Куліш зробив великі досягнення у розвитку комедіїї ХХ століття.
Зміст
Вступ 3-8ст.
Розділ І Розвиток комедії. Творчість Куліша 9-13ст.
1.1 “Отак загинув Гуска”
1.2 Трагікомедія М.Куліша – “Народний Малахій”
Розділ ІІ Жанрові особливості комедій 14-20ст.
2.1 “Мина Мазайло” – найвидатніша комедія драматурга.
2.2 Інтермедія “Хурій Хурина”
Висновки 21-22ст.
Список використаної літератури 23ст.
Вступ
Проблема жанрових особливостей комедій Миколи Куліша в сучасній українській літературі мало ким досліджена. Тому метою нашої роботи було дослідити жанрові особливості комедій Миколи Куліша. Поставивши перед собою завдання дослідити тему, я перечитала всі комедії Миколи Куліша, передивилася критику, опрацювала статті тогочасних та сучасних критиків.
Під час опрацювання матеріалу я звернула увагу на те, що найбільше творчість Миколи Куліша досліджувала Наталя Кузякіна. У своїх працях вона детально дослідила творчість драматурга. Також його творчість досліджували Володимир Працьовитий, Зеров.
Отже, написавши цю роботу, я переконалася, що Микола Куліш – великий драматург ХХст. Жанрові особливості його комедій було досліджувати надзвичайно цікаво. У ньому найрізноманітніші різновиди комедій, які повинні досліджуватись і сучасними критиками.
Комедія – драматичний твір, у якому сатиричними засобами відображається смішне в житті, висміюються потворні, суспільні й побутові явища, все відстале і відмираюче, негативні риси людей. Комедія як жанр зародилася в Стародавній Греції. Одним із найвидатніших драматургів тієї пори був Аристофан, якому належать комедії “Ахарняни”, “Мир”, “Вершники”, “Птахи”. Пізніше в літературі античного Риму помітне місце посідав Плавт. Пафос комічності виникає тоді, коли автор свідомо знижує свої дійові особи до певного середнього рівня, що існує в суспільному житті. Не маючи належних позитивних якостей, дійові особи комедійних творів, однак, претендують на певну значущість у родині, середовищі друзів тощо. Їм притамане ілюзорне бачення дійсності, вони завжди прагнуть розв’язати свої проблеми способами, які не підходять у данному випадку, оскількі вступають у протиріччя з обєєєктивними законами суспільного розвитку. В історії світової літератури є чимало блискучих комедій написаних у різних часах представників різних народів. У XVI – XVII ст.комедія домінувала в іспанській літературі. Автору “Дон Кіхота” М. Де Сервантесу належить комедія “Педро де Урдемалас”. Вершиною комедійних здобутків епохи відродження стали твори відомого драматурга В.Шекспіра. Уже ранні його комедії ( “Комедія помилок”, “Приборкання норонливої”, “Два воронці” ) будуються як любовні історії романтичного характеру з пригодами, переодягеннями, непорозуміннями, смішною плутаниною.
Витоки української комедії – в інтермедійній частині шкільної драми та вертепу У XVIІ – XVIIІ ст. Яку і в кращих зразках європейської комедії, у центрі уваги національних авторів першої половини ХІХ ст. І.Котляревського (“Москаль-чарівник”), Г.Квітки-Основ’яненка (“Сватання на Гончарівці”), П.Котлярова( “Быт малоросиии”, “Любка”) – опиняється родинне життя героїв, їх побутові взаємини.
Вершини розвитку комедія досягла у творчості М.Куліша (“Отак загинув Гуска”, “Хулій Хурина”, “Мина Мазайло”) В літературі останніх десятиліть комедія представлена в творчості О.Коломийця (“Фараони”), О. Підсухи, (“Ясонівські молодиці”), Я.Стельмаха (“Вікентій Прерозумний”), В.Минка (“Жених із Аргентини”). У сучасній українській і світовій літературах комедіях набула ряду нових жанрових модифікацій: трагікомедія ( Л.Пірандело, Ж.Ануй), трагіфарс (Е.Іонеско), комічна алегорія (Е.Шварц), комедія-притча
( В.Минко).
Комедіографія ХХ століття набула нових характерних ознак “Фантазія, гротескне бачення світу, пародійність, цілеспрямоване перебільшення в парадоксальних ситуаціях і характерах – все це переплітається з драматизмом, з елементами трагічного потрясіння. І вже не тільки один сміх панує в комедії, від трагедії переходить до неї сприйняття пагубного як страшного, а від драми – наявність елементів кризового драматичного стану”. – Фролов.
Отже, під впливом соціальних катаклізмів вміст трагічного у комедіях 20-30 рр. XX століття збільшився. Але специфічною особливістю комедії є те, що комедійні характери н6е повинні глибоко страждати, вони не можуть перебувати в жахливих кнфліктних ситуаціях. Бо інакше комедія втратить бадьору мажорну тональність і здатність викликати сміх.
Якщо б Микола Куліш дожив до тих приємних днів, коли всіма шанований ювіляр згадує минуле, він, можливо, почав би своє слово так:
- Уявіть собі, друзі, грудневу віхолу в безмежному таврійському степу, село чаплинку, де в багатіїв тріщать комори, а бідняки підраховують останні запаси хліба, - мабуть, вистачить лише до Різдва;, нужденну наймитську хатинку, мале, що вовтузиться в лахмітті. Це – я. “І Щастить тим злидням на дітей”, - певно, подумав би та й сплюнув котрийсь з багатіїв, почувши новину...
Потім уявіть собі, друзі, несподіване і химерно-важке сирітське щастя, яке приводить мене в місто Олешки – чудову оазу садів і виноградників серед замріяних плавнів, де я, голодний та обідраний, старанням добрих і недобрих людей вчусь. І де? В гімназії!...
І нарешті, уявіть собі, друзі, безмежну голубінь моря, нестерпні пахощі акації, стократість кольорів і барв, і в цьому шаленстві півдня – постать заклопотаного чоловіка з портфелем в руці. Це знову – я, в завжди трохи в сентиментальній Одесі, в місті моєї першої великої п’єси і останньої любові...”
Цілком ймовірно , що М.Куліш почав би свій виступ інакше і, певно, не згадував би ні про чорноморські сухі степи, ні про спокійні води Конки та Чайки – річок, що з тихим плескотом підливають береги Олешок, ні про велич запіненого штормового моря.
Але треба було про все це згадати, бо це згадати, бо в цупкій пам’яті М.Куліша, в емоційному багатстві його душі назавжди залишилося все це і, не висповідане перед читачем, жило, викарбоване до смерті...
Микола Куліш - найвидатніший український драматург ХХ століття. Це митець великого масштабу і філософської глибини, який потребує сучасного прочитання і відповідного осмислення: “ Якщо ми хочемо збагнути г7либинно покоління 20-их років, якщо ми хочемо знати його вірую, його внутрішню трагедію дисгаморності, його звитяжні шукання нових шляхів, нової людини і, нарешті, його започаткування в теорії і практиці нової доби модерного пореволюційного українського мистецтва, доби, яка ще й дотепер не завершена, - то ми повинні якнайглибше вивчити творчість і образи М.Куліша. Саме в них ми знайдемо таємниці й розгадки цих “мятежних” років, що їх вірним, активним творцем і сином був М.Куліш”, - підкреслював Григорій Костюк.
Творчість Миколи Куліша привертала увагу багатьох дослідників. Найгрунтовніше досліджувала драматургію Миколи Куліша Наталя Кузякіна. Вона видала дві монографії про письменника: “Драматург Микола Куліш” (К., 1962) і “П’єси Миколи Куліша” (К., 1970). Це було найкраще дослідження радянської епохи, але Наталя Кузякіна не виходила за межі класового підходу аналізу драматургії Миколи Куліша, тому їй не вдалося проникнути у творчу лабораторію митця. Такий підхід завів її у глухий кут. Найплідніший харківський період 1927-1929 рр., коли Микола Куліш створив свої шедеври світового рівня – “Народний Малахій”, “Мина Мазайло”, - надзвичайно авторитетна дослідниця української драматургії Наталя Кузякіна називала “бездоріжжям” і намагалася негативно оцінити ці твори, хоча їй це не вдалося. В