Реферат - НОВАТОРСТВО В ПОЕЗІЇ ПАВЛА ТИЧИНИ

він був постійним учасником монастирського хору, в молодості - керівником і диригентом одного з кращих хорів Києва. П.Тичина грав на багатьох музичних інструментах, сам складав музику. Звідси, очевидно, і походило бажання ввести в поетичний тект музику, бажання, яке призвело до справжнього мистецького успіху.
І в подальшій творчості поет ще не раз "повінчував" слово і музику. Його твори зазвучали "бетховенськими акордами могутнього "Плуга", і леонтовичівською співучістю … лірики, і шопенівськими ритмами…"Похорону друга", і всією нескінченною симфонією, яка в історії людської поезії названа поезією Тичини" (М. Бажан"Спогади про Павла Тичину").
Все дужче входячи в драми соціальної боротьби і звертаючись до революційних тем, Тичина в збірці "Плуг", через символічний образ, відсвітив страшний стан України і власного серця, - в час, коли на півночі без перерви проголошувалося про Росію в поезії:
…стоїть сторозтерзаний Київ
і двісті розіп'ятий я.
Лірика в "Плузі" збагатилася мотивами з революційних катаклізмів, поширених в уяві на цілий космос: як і в наступній збірці - "Вітер з України". Але, супроти феноменального прискарблення і дальшої "кристалізації" всіх самоцвітів віршового майстерства, вже втрачалося в ліриці блаженне звучання пісенности з світанкових світів. Захоплений революцією в її радянському напрямку для України і оспівуючи її в космічних планах, Тичина часом, хоч іронізуючи, відкривав завісу над дійсністю і подавав вираз сумнівів.
З давніх-давен, коли народ піднімався на битву за своє право, поруч з мечем воювало і слово. Хвилі визвольних рухів підносили на свої вершини таланти співців, які кували духовну зброю народові.
"Плуг" - збірка новаторська за змістом і формою - явилась значним кроком Тичини на шляху ідейно-художнього зростання. "Після найніжніших акварельних малюнків, після тихої музики поля й шелестіння рідного гаю в поезії Тичини з'явилися нові ритми, нечувана раніше сила і розмах, з'явилися симфонізм його поезії. З титанічних визвольних змагань народу поет-мислитель черпав незвичайної місткості образ, художній афоризм, свою незрівнянну мелодику, це звідти йшло буйне мистецьке новаторство Тичини, його поетичні відкриття", - вірно відзначив Олесь Гончар.
В світогляді Тичини відбулися корінні зміни. Вітер революції, за висловом академіка О.І.Білецького, порвавши ніжні струни на арфі "Сонячних кларнетів", натягнув на лірі поета "нові мідні струни". За короткий час поет зумів перебороти немало труднощів, подолати болісні вагання, суперечності, відкинути ідеї "абстракного гуманізму", який особливо негативно позначився на збірці "Замість сонетів і октав" (1920р).
Істотні зміни відбулися і в стилі Тичини, в його поетиці. В порівнянні з "Сонячними кларнетами" "Плуг" являє собою нову яскраву і неповторну художню систему. Тичина виступає тут майстром громадсько - політичної теми. Публіцистичний струмінь, який майже відсутній у раннього Тичини, в "Плузі" виступає як одна з істотних рис стилю, що засвідчує продовження поетом традицій Шевченка, Лесі Українки, Франка.
Музично - живописні засоби, якими так чудово користувався поет у "Сонячних кларнетах", набули тепер нової функціональної й ідейно - естетичної значимості. Вірш "Вітер" передає могутню музику і динамічну колористичну гаму грізної стихії. Він потрясає громоподібними "бетховенськими акордами", відтворенням повної непідвладності бурі в ритмічних структурах, що не мають аналогій в усій українській поезії.
Вітер.
Не вітер - буря !
Трощить, ламає, з землі вириває…
За чорними хмарами
(з блиском ! ударами !).
Живописність грізної стихії увиразнюється іще й своєрідною "мелодією" бурі, яка створюється Тичиною за допомогою гам, опертих на сонорні Р та Л.
До кращих творів, витриманих в ключі космічно - планетарної символіки, належать три вірші - мініатюри циклу "Сотворіння світу". Це глибокий поетично - філософський роздум над масштабними проблемами: Революція, Історія, Людство, Народ, Людина. Перша частина циклу - оповідь про "сотворіння" землі. Дві інші відтворюють наступні етапи "світостворіння": успіхи людини в практичному освоєнні природи, винахід важливого знаряддя - плуга і, нарешті, класову боротьбу між трудом і капіталом. До збірки увійшли також вірші космічно - планетарного характеру : "Месія", "І буде так…", "Міжпланетні інтервали", "Перезорюють зорі".
У "Плузі" намітились також тенденція до реалістичного змалювання сучасності, відтворення конкретних історичних подій, ситуацій. Про це свідчать класичні твори збірки, такі як "На майдані", "Як упав же він з коня…", "Ронделі", "Псалом залізу", "Листи до поета", "Плюсклим пророкам", "Сійте" та інші.
Павло Григорович в "Плузі" дав зразки нової революційної поезії - політичну і філософську лірику. Характерною рисою його поезії в роки громадянської війни є уміле поєднання строгої публіцистики з винятковою пластичністю образу.
Нам все одно : чи бог, чи чорт -
Обидва генерали !
і :
Собори брови підняли,
Розбіглися квартали.
"Епічна лірика" Тичини чарує також поєднанням лірики з героїкою, романтичною окриленістю. "На майдані", "Як упав же він з коня…" - це новаторські взірці нової героїко - романтичної пісні.
У своїх новаторських пошуках поет звертається і до надбань світової культури. Цікавим у цьому відношенні є цикл "Ронделі". Вважалося, що традиційна форма французької поезії рондель придатна лише для пейзажної та інтимної лірики. Але Тичина рішуче відкинув цю точку зору. І подібно до того, як Франко оновив сонет, створивши сонет революційного змісту ("Тюремні сонети"), Тичина створив революційний рондель.
Збірка "Плуг" - це славна творча висота, завойована Павлом Тичиною. З її вершини віднілися йому широкі творчі гони. В особі цього талановитого співця яскравого новаторського складу поезія здобула свого лідера. А "Плуг" став книжкою, що відкрила нову епоху в розвиткв української поезії - епоху реалізму.
В 1920 році виходить також збірка "Замість сонетів і октав".
В циклі ліричної прози "Замість сонетів і октав" поет продовжує тему справжньої перемоги добра - в серцях людських: як передумови до пермоги над озвірілим злом в суспільстві. Про терор він писав: "Велика ідея потребує жертв. Але хіба то є жертва, коли звір звіра їсть ?".
В цій збірці відбивається поступова зміна світогляду і переконань поета. Майже зовсім зникає музичність і милозвучність, яка була так чітко виражена в "Сонячних кларнетах". Натомість приходить розуміння світла, яке наче генерує межу, де кінчається матеріальне і починається невідоме нематеріальне - Дух. Може, з цього відчуття і вийшли слова Тичини:
Молюся не самому Духу - та й не Матерії.
До речі: соціалізми без музики
ніякими гарматами не встановити.
У збірці "Замість сонетів і октав" Тичина пише про сьогодення з усіма його протиріччями і складністю :
- Товаришу, будем своє із суспільним єднати
Яке б не було воно гірке -
До дна будем пити.Бо в цім наша чесність.
Тичина закликає прислухатись до простого народу, до того, що реально, а не примарно потрібно йому, до того, що звучить у ці дні. Звісна річ, мистецтво нового дня повинно стояти незмірно вище, ніж простенька пісенька:"Ой, яблучкко, да куди ти котишся…", але воно мусить бути так само популярним, так само масовим, так само дохідливим, як оце ось "Яблучко", - з зерном великого майбутнього мистецтва.
Поет переконаний, що мистецтво повинно служити людям. Митець залежить від суспільства, він мобілізований своїм народом, бо то тільки "трава росте, де захоче".
Роздумуючи про необхідність бути мобілізованим революцією, бути ідейним письменником П.Тичина ставить перед собою і сучасниками гостре і прямолінійне питання: "Хто скаже : що єсть контрреволюція ? ". Відповідь одна : контрреволюція - це коли митець забуває про народ, про його біль та надії.
Проблема політичної визначеності стоїть перед кожним, навіть перед самим автором, який в кінці книжки запитає себе: "Хіба й собі поцілувать пантофлю папи ?", - тобто привселюдно заявити про те, з ким ти і проти кого, а не займати позицію невтручальника або очікувача.
Павло Григорович Тичина прагнув іти в ногу з життям, утверджував поетичним словом усе нове, перспективне. Щоб найповніше виразити провідні мотиви доби, він знаходив такі мистецькі засоби, які найбільше відповідали величі соціальних перетворень і найточніше передавали труднощі боротьби нового із старим, зокрема у сфері людського духу. Багатющим джерелом, що живило його творчу уяву, був народ в історичному поступі, у виявах революційного пориву, талановитості, життєдайної сили. За прикладом своїх великих попередників поет звертався до народнопісенних скарбниць, до міфологічних образів і мотивів, до літературних пам'яток різних часів і народів. Так він поєднував національну традицію з духовними надбаннями світової культури. Усі набутки людського генія Павло Тичина підпорядковував ідеї утвердження сучасності, про що з такою переконливістю свідчать "переосмислені" в його поезії образи Прометея, Фауста, Кожум'яки, Ярославни, Лади.
Все краще, чим багата сьогодні українська поезія, несе на собі печать новаторського генія Павла Тичини.
Золота Зірка Героя Соціалістичної Праці, п'ять орденів Леніна, два ордени Трудового Червоного Прапора, медаль "За доблесну працю і Великій вітчизняній війні", срібна медаль Всесвітньої Ради Миру, Державна премія СРСР та Державна премія Української РСР імені Т.Г.Шевченка - ось чим увінчано натхненну й невтомну працю Павла Тичини в ім'я народу.
Та найбільша нагорода - вдячна пам'ять нащадків…
Л І Т Е Р А Т У Р А :
1. Українське слово. Хрестоматія української літератури та літературної критики ХХ ст. 1994р. К. - "Рось".
2. Журнал. Українська мова та література в школі. Червень 1978р.
3. Журнал. Українська мова та література в школі. Січень 1981р.
4. Олександр Губар. Павло Тичина. 1981р. К. - "Радянський письменник".
5. Павло Тичина. Десь на дні мого серця. Поезії. 1991р. К. - "Радянський письменник".
6. Григорій Клочек. Душа моя намріяла… 1986р. К. - "Дніпро".
7. З архіву П.Г.Тичини (збірка і матеріалів) К. Наукова думка. 1990р.