Реферат - Я ЄСТЬ ЛЮДИНА, СИН СВОГО НАРОДУ…

о і публістичного, - але й про потійне взаємопроникання або навіть злиття на грунті зовні безстороннього зображення сучасної Англії. Саме тут у Бажана, при всій напрузі мислі, чуття наголос переноситься з суб`єктивного сприйняття на об`єктивне пізнання зовнішнього світу.
Сатиричний струмінь, що знову з`явився в творчості поета, був спрямований проти імперіалістів, колонізаторів, облудної породи досвідченних паліїв війн. Тут перед усім треба назвати “Шкіц до портрета” і ”Мандрівного джентельмена”. Це поезії політичного звинувачення, випробуваного засобу здирання лицемірних масок дипломатичної брехні, вбивчого сарказму.
Читаючи ці вірші, не важко визначити школу антиімперіалістичної сатири Володимира Маяковського, Василя Блакитного, Дем`яна Бєдного, хоча мисль поета і на цьому, в деякій мірі новому для неї полі зберігає властиві їй індівідуальні риси. Зокрема - схильність до особливої пластики і широкого історичного масштабу, “нестримного і рішучого часу”, в який вводиться сатиричний образ:
Він все зробив, що міг, - гарчав, страхав, порочив,
Торкав і гриз, улещував і вив.
І вабив лагідно, і яросно пророчив,
І щелепи звихнув, і руки скров`янив.
Ніщо не поиогло: ні сотні змов і зрад,
Ні хитрість шпигунів, ні ватіканська меса.
Не крутяться назад історії колеса,
Хочь лізь під них, не крутяться назад.
Елементи сатири ми знаходимо і в “Зустрічі в Шеффелді”, і в “У Стратфорді на Ейвоні”, і у важкодумних міркуваннях довготелесого Бена (“Біг-Бен”) про уявну незалежність колись могутньої “владарки морів”:
Я, - мирить Бен, - стою здаля
Від їхніх дивних справ,
Та тронне слово короля,
Здається янкі склав.
Він, певне, зменшить штат палат, -
Занадто пишний штат:
Обійдеться без цих витрат
Сорок дев`ятий штат.
Бо скромний містер Уолл-стріт
Упевнений, мабуть,
Що як рабом не буде бритт, -
Лакеєм може буть.
І, звичайно, оживають у цьому циклі постаті та мотиви Шекспіра, Бернса і, по-своєму, - Кіплінга. Якщо в “Мандрівному джентльмені” радянський поет таврує ганьбою одного з тих “бравих хлопців”, яких колись намагався звеличити автор “Маршу шпигунів”, то в “Солдатській баладі” кіплінгівський образ Томмі Аткінса використано вже з іншою метою - і використано майстерно. Газетні повідомлення тих часів говорили про випадки “свавільного” захоплення пустуючих домів у Лондоні демобілізованими солдатами, про житло для яких зовсім не турбувався лейбористський уряд. І ось, зовсім “під Кіплинга”, переповідає Бажан новітню бувальщину про “славного рядового армії короля”, сумний кінець якої так наочно підтверджує уславлене лицемірство англійських правлячих класів:
Суддя свій парик поправив
і нудно почав читать
Прекрасний закон британський
у шкірою вкритім томі.
Має бездомний Томмі,
Мають і друзі Томмі
Тихе житло державне, ярдів приблизно п`ять.
Картини сучасного англійського життя, створені радянським поетом, повині були зруйнувати опортуністичну легенду про мирне переростання капіталізму в соціалізм і розкрити реальні протиріччя буржуазної дійсності. Лондонська бувальщина про Томмі Аткінса, ошуканого лейбориським урядом солдата імперії, або споглядання сумної щоденної процессії клерків, цих “маленьких людських існувань”, в класичних алеях Гайд-парку, ведуть до основної ідеї циклу: не все так гарно в капіталістичній Англії, задатки прогресу в рідній країні подавали надію на те, що час сьогодні не з капітализмом, а з молодою соціалістичною державою.
Той же пильний, вдумливий погляд, та ж чітка позиція, але інший колорит, інший тон, інша міра внутрішньої широчіні - в написаних через чотирнадцять років “Італійських зустрічах”. Минув, не марно для поета, для всієї нашої літератури і для самої історії, чималий час та й сфера людського спілкування поета в Італії була іншою - тут був передусім народ, друзі, спільні ідеї.
Не міг не розповісти Бажан і про ту “невситиму радість видіння і пізнавання”, якою так щедро обдарували його зустрічі з геніальним мистецтвом італійського Відродження. Давня схильність поета до образної “філософії мистецтва” як частини цілої філософії життя, філософії гуманізму породила такі прекрасні твори, як триптих “Перед Мікеланджело”, “Зустріяі”, “Ірис Флоренції”.
У творчості великих майстрів минулого Бажан побачив і палко ствердив не тільки те, що дороге нам у мистецтві - силу правди й гуманістичної ідеї, радість проникнення в тайни буття, велич перемоги розумного духу над хаосом, але й те, що дорого нам і у самій людині, в сенсі її існування на землі.
Кращі історичні поезії Миколи Бажана показують: він завжди звертається до минулого, шукаючи відповідей, потрібних людям середини ХХ сторіччя. Досвід історії і досвід сучасності дедалі тісніше взаємодіють і об`єднуються в творчості Бажана - поета, який роками і десятиліттями виробляв у собі “стереоскопічне”, так би мовити, бачення життєвих явищ у їхній прямій і зворотній часовій перспективі: теперішнє - минуле - майбутнє.
Об`єкти зображення в його циклах можуть належати до різних епох, можуть бути локалізовані і в якійсь одній з них, але історизм як внутрішній зв`язок часів тут завжди більш чи меньш наочно входить у саму концепцію твору.
На початку 50-х років було написано цикл “Біля Спаської вежі”, тема якого - віковічне братерське єднання і дружба народів Росії та України - розгорнута в серії віршованих новел. Живою ідейною актуальністю сповнені для автора сюжети минулого й сучасного, про які він розповідав, - ніч перед боєм на полі Куликовім, пригоди гінця Хмельницького, відрядженого до Москви, зустріч Шевченка з непримиренним бунтарем - московським “работным человеком”, перший день Москви - столиці Радянської країни, парад Перемоги тощо. Критика оцінила цікаву, по-бажанівському винахідливу реалізацію задуму в таких віршах, як “Гонець”, “Зустріч біля брами”, “ На полі Куликовому”.
Збірка “Біля Спаської вежі” створювалася в час, коли культ особи Сталіна, досягнувши свого апогею, почав особливо згубно впливати на стан літератури.
Що ближче просувався поет від Кулікової битви або від Переяславської ради до нашої доби, то все більше тиснула на нього застигла схема мертво-непорушних догматів. Справа полягалв не лише в тому, що у ряді віршів без будь-якої внутрішньої потреби виникала згадка про Сталіна, але й у тому, що мисль поета в своєму русі до нового весь час потрапляла в рамки загальновідомого і “загальноприйнятого”, заздалегідь настроювалася на мажорну хвилю беззастережного оспівування всього, що в тій або іншій мірі було зв`язане з діяльністю Сталіна. Поетична особистість обезбарвлювалася. Допитлива думка все частіше наражалася на умовності культу.
І можна догадатись, в чому полягала внутрішня логіка “стрибка” поета від цієї книжки до такого дуже відмінного за художньо-структурними даними циклу, як “Міцкевич в Одесі”, що був написаний у 1955-1956 роках. Поетову треба було ближче підійти до конкретної особистості, заглянути в невидимі зовні “драми серця”, простежити, як у тих чи інших ситуаціях вибору, боротьби суперечливих настроїв формуються рішення і дії, гідні справжньої людини. Іншими словами - психологічно розкрити, як перетікає історія через людську душу. Потреба, яку в ці роки, кожен по-своєму, відчув багато хто з наших письменників і митців.
Свій задум Бажан здійснив, і здійснив у більшості віршів на повну силу - досить переглянути “Симфонію”, “Мазурку”, “Над морем” тощо.
Особливо прикметний для нового трактування пльської теми в українській літературі вірш “Симфонія”. Знаменна вже сама спроба глибинної психологічної характеристики польського поета за допомогою образів української національної музики, що зумовлює зміну його настроїв. Засланий поет поринає в звучання музики, відкриваючи в ній щось значно більше за красу гармонії:
Яка дівочість в срібнім злеті флейти!
Як по-жіночи тіло скрипки снить!
Симфонія, мов теплий сад, шумить, -
Не вирвешся з її рясних алей ти!…

Ти - в трелях струнних, ти в розкатах трубних,
Ти - в радісному вільному злитті
З піснями тих, могутніх, життєлюбних,
Закоханих, ворожих самоті, -
З піснями тих, нескорених, нужденних,
Позначуванних опіками тавр,
Співців бездомних, бардів безіменних.
Це їх дари…

Симфонія закінчується. Проте чуття ностальгії і самотності подолано - в серці поета починає все яскравіше горіти вогник нової ідеї:
Але на цьому не кінець, - нацьому
Початок подолання самоти,
Коли зумів ти в утворі чужому
Цілющу силу спільності знайти.
Життєве діло поета, митця і його суспільна роль - взагалі давній предмет художніх роздумів Бажана, починаючи ще від “Гофманової ночі” і “На карпатських узгір`ях”. Соціальний, етичний і психологічний плани в цих роздумах здебільшого тісно поєднані. З цього погляду ще слід згадати такі вірші: “Леся Українка в Сан-Ремо”, “Пам`яті Тичини”, “Триптих Симонові Чіканові”. Героїчність життєвого й творчого подвигу митця, натхненого передовими ідеалами, і нерозривність його зв`язку з батьківщиною, народом, суспільством - мотиви, які в них майже незмінно присутні. “Жива причетність, - як сказано в вірші про Лесю, - до всіх людських змагань, до всіх людських надій”, - ось те, що відзначає, за автором, поета справжнього, поета потрібного й дорого народові.
Два останні за часом цикли Миколи Бажана наче демонструють дві окремі, різні, хоч і природно близькі одна одній, грані його всьогоденної поезії. А це поезія, яка й зараз продовжує внутрішньо розвиватися, шукати й знаходити нове. І цьому не суперечить той факт, майже одностайно відзначений критикою, що давно сформований творчо Бажан часом сміливо “відроджує”, певні художні принципи і прийоми часів своєї молодості: символічність деяких поетичних сюжетів, темпераментну метафоричність, мальовничість і музикальність образної мови, поєднуючи все це з загальною реалістичною ясністю і точністю зображення.
“Чотири оповідання про надію”, визначені автором як варіації на тему Р.-М. Рільке, - цикл драматичних філософських притч про незгасність людської, гуманної надії в колосальних зіткненнях гуманності і антигуманності, що ними так насичений ХХ вік.
На відміну від “Оповідань про надію”, поетичні новели, що склали цикл “Уманських спогадів” (1972 рік), цілком відчутно продовжують борозну, прокладену віршами про Міцкевича. З новел постає ціле гроно живих людських постатей, - і на першому плані серед них образи людей, які тепер захоплюють поета не тільки самовідданістю, але й мудрою людяністю, простотою, а звідси - й зворушливою в своїй безпосередності турботою про культуру і освіту для народу.
Як і кожне значне мистецьке явище, поезія Миколи Бажана змінювалась і розвивалась разом із своїм неповторним часом. Двадцяті роки, перші п`ятирічки, утвердження соціалістичного ладу, війна з фашизмом, багаті подіями повоєнні часи, будівництво нового суспільного ладу - все це не тільки відбилося в його творчості, але й рухало її в перед, видозмінювало якісно, надавало їй нових барв. Поет не народився реалістом - він став ним у напружених шуканнях і вслуханнях у “правду віку”.
Разом з тим, при всіх еволюційних змінах, в окремі часи Бажан лишався сам собою як виразно окреслена індивідуальність, - його вірш, образ, тембр не сплутаєш ні з чиїми іншими.
Про деякі “константи” цієї творчої індивідуальності і хочеться сказати на закінчення. Не стільки про “художні особливості”, чи “риси індивідуального стилю”, як прийнято говорити, скільки про дещо ширше, місткіше, в чому об`єднуються і прикмети стилю, втілені в образах та сюжетах, і найхарактерніші ознаки самого світовідчування мітця. Якщо “стиль - це людина”, то як багато “людського, ідейно-психологічного, життєвого стоїть, у кінцевому підсумку, за тими чи іншими “художніми особливостями” творів поета.
В українській поезії Микола Бажан - один з майстрів, які принесли з собою смак до предметності, до образу речі і плоті, побачених до того ж не тільки традиційно-возвишенним оком поета, але й діловим оком вченого чи інженера, освідченого фахівця чи організатора.
“Мені здається, - пише один з дослідників Ю. Суровцев, - що ядро поезії Бажана становить проблема: етика і культура. Бажанові властива жага побачити втілення гуманістичного ідеалу в людський діяльності, при чому діяльності такої напруги і такої внутрішньої свободи, коли ця діяльність стає творчістю, художністю, актом свідомого творення культури”.
До цього, конкретизуючи сказане, треба додати, що етика Бажанової поезії - це етика, перед усім, героїчна. Від “Пісні бійця” в першій до “Іскри” в останній за часом книжці через твори поета проходить тема подвигу, надиханого великою ідеєю: від подвигу революційного, трудового до творчого, а зрештою, до подвигу духу. В більшості творів з складними духовними “драмами ідей”, в нього перемагають через найтяжчі іспити часом мужність, ясність, відданість передовому, прогресивному. “Я пізнаю породу зореносців, породу нашу”, - писав він ще в 30-х роках, і питомим знаком цієї “породи” для нього є вміння жити героїчно й натхненно, з усією повнотою любові і ненависті, жити так, щоб “творчістю в безсмертя входити”… Тут - серцевина його концепції людини, розуміння ним наріжних каменів гуманізму, і цим визначається, зрештою, пафос його поезії - то суровий, то піднесено-урочистий, то зосереджено-роздумливий, але завжди щирий, ясний, певний у своїх головних засновках і висновках.
“Життя Бажана - як брила, вмурована у незворушний мур дивного й різноманітного двадцятого століття, - без неї я не можу собі уявити цілого”, - писав Віталій Коротич.
В епоху нечуваних штормів,
ніщивних циклонів і струсів,
Боїв неймовірно затятих,
високих триумфів і свят
Ти вистояв так, як і треба,
як вистоять воїн і мусив,
Як в смертній атаці повинен
поводитись справжній солдат.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
1. Є. Адельгейм. Микола Бажан. К., “Дніпро”, 1965.
2. Ю. Суворовцев. Поэзия Миколы Бажана. М. “Советский писатель”, 1970.
3. Н.В. Костенко. Поетика Миколи Бажана (1923-1940рр.). Видавництво Київського універсітету, 1971.
4. П. Нісонський. Микола Бажан. К., “Дніпро”, 1969.
5. Про Миколу Бажана. Літературно-критичні статті. К., “Радянський письменник”, 1984.
6. Л. Новиченко. На магістралях часу. Твори в 4-х томах. К., 1974.
7. М. Бажан. Думи і спогади. К., “Радянський письменник”, 1982.