Реферат - ВИНИКНЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНИХ БАНКІВ, ЇХ ЗАДАЧІ ТА ФУНКЦІЇ

ню економічних суб'єктів господарювання. У березні 1991 р. Верховна Рада прийняла Закон «Про банки і банківську діяльність», згідно з яким в Україні було засновано Центральний емісійний банк, що отримав назву Національного банку України (НБУ). Восени 1997 р. Верховна Рада у першому читанні схвалила законопроект «Про Національний банк Ук­раїни». Інституціональні основи діяльності НБУ.
НБУ — державний банк. Статутний капітал є загальнодержавною власністю.
Банк функціонує як економічно самостійна державна установа, здійснює видатки, як правило, за рахунок власних доходів, якщо мають місце збитки, то вони відшкодовуються урядом у формі ОВДП.
Одержання прибутку не є метою діяльності Банку.
Законопроект чітко визначає функції, операції Національного банку і його взаємовідносини з органами законодавчої і виконавчої влади. Основ­ною функцією Банку є забезпечення сталості грошової одиниці України та цінової стабільності. Національний банк, підзвітний Верховній Раді Ук­раїни, підгримує економічну політику уряду, доки вона не суперечить за­безпеченню сталості грошової одиниці України,
Структура Національного банку будується за принципом централізації з вертикальним підпорядкуванням.
До системи НБУ входять центральний апарат, філії (територіальні управління), розрахункові палати. Банкнотно-монетний двір, фабрика банкнотного паперу. Державна скарбниця України, Центральне сховище та , інші підрозділи. Територіальні управління НБУ не мають статусу юридичної особи, вони діють від імені НБУ в межах отриманих від нього повноважень.
Функціональна побудова центрального апарату НБУ визначається його статусом центрального банку. Основні структурні підрозділи цен­трального апарату — департаменти, управління.
Керівним органом НБУ є Правління. У його складі Голова Прав­ління, його заступники і члени Правління. Голова Правління призначається Верховною Радою строком на 4 роки.
Законопроект передбачає дворівневу побудову керівних органів НБУ у складі Ради Банку і Ради директорів Банку. Рада Банку розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за її проведенням. Члени Ради Банку призначаються: одна половина — Верховною Ра­дою України, друга половина — Президентом України. Раду Банку очолює Голова НБУ.
Рада директорів Банку забезпечує реалізацію грошово-кредитної політики, здійснює управління діяльністю Банку. Очолює Раду директорів Голова НБУ. До складу Ради Банку входять заступники Голови Банку та директори департаментів.
2. ЕМІСІЯ ГОТІВКИ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ОТІВКОВОГО ГРОШОВОГО ОБІГУ
2.1. Центральний банк—емісійний
банк країни
Емісійна — найстаріша функція центрального банку. У XX ст. вона зазнала істотних змін у зв'язку з переходом від системи золотого стандарту до системи обігу паперових грошей, а також внаслідок модифікації грошо­вого обігу (розширення сфери використання депозитних грошей і поява електронних грошей).
В умовах обігу грошей, що не розмінюються на золото (Остаточно зв'язок грошей із золотом обірвався у 1971 р., коли США відмовились від подальшого обміну доларів, які належали державним установам інших країн, на золото), забезпечен­ням грошей, що емітуються центральними банками, виступають головним чином боргові зобов'язання держави і комерційні векселя (див. баланси центральних банків на с. 5, 6).
Центральні банки, як правило, мають монопольне право емісії банк­нот на території всієї країни (за деяким винятком). Крім банкнот, у багать­ох країнах в обігу знаходиться також розмінна монета. Незважаючи на те, що готівкові гроші становлять невелику частину грошової маси, вони ство­рюють основу грошової системи країни. Готівкові гроші, що емітуються центральним банком, у багатьох країнах є единим законним платіжним за­собом на своїй території.
Згідно з умовами створення Європейського монетарного союзу не пізніше 1 січня 2002 року на території країн Європейської співдружності будуть введеш в обіг євробанкноти і євромонети, а Європейська система центральних банків почне обмін національних банкнот і монет на «євро» гроші.
Центральні банки займаються забезпеченням платіжного обороту готівковими грошима, на них покладено виготовлення банкнот, а в деяких країнах — і чеканка монет. Центральні банки продають готівкові гроші комерційним банкам, як правило, за номіналом, а в деяких країнах з неве­ликою комісією.
Згідно з діючим законодавством і законопроектом «Про Націона­льний банк України» виключне право емісії гривні і розмінної монети, ор­ганізація їх обігу та вилучення з обігу належать Національному банку Ук­раїни. Гривня (банкноти й монети) є єдиним законним платіжним засобом на території нашої держави.
Виробництво національної валюти здійснюється на виробничих по­тужностях Банкнотно-монетного двору Національного банку України із за­стосуванням прогресивних технологій і сучасного обладнання.
Національний банк затверджує дизайн національних грошей, вста­новлює їх номінали і платіжні ознаки, визначає перелік елементів захисту грошей від підробки, регулює структуру готівки в обігу за номіналами, за­безпечує потреби економіки в готівці, розробляє вимоги щодо якості готівки, контролює стан готівки, вилучає з обігу зношені, пошкоджені банкноти і дефектні монети, займається їх утилізацією. Національний банк як емісійний банк країни регулює готівковий грошовий обіг у поза­банківській системі і в установах банків, розробляє правила зберігання, пе­ревезення та інкасації готівки.
Основні напрямки діяльності Національного банку в галузі готів­кового обігу на перспективу:
- зменшення частки готівки (МО) у загальному обсязі грошової маси (МЗ);
- прискорення впровадження безготівкових форм розрахунків у спо­живчому секторі з використанням платіжних карток;
- запровадження прогресивних технологій та сучасного обладнання на всіх стадіях руху й обробки готівки;
- реформування системи інкасації та перевезення готівки (створення немонополізованої гнучкої і розгалуженої системи);
- вдосконалення контролю за справжністю грошових знаків і за їх якістю;
- створення системи страхування ризиків, що викликані роботою банків з готівкою.
2.2. Регулювання готівкового грошового обігу в позабанківській системі
В умовах кризового стану економіки в Україні високими темпами збільшується грошова маса і в тому числі її готівковий компонент
(табл. 1).
Обіг депозитних грошей має рад переваг у порівнянні з обігом готівки. В країнах з ринковою економікою в останні десятиріччя спо­стерігається звуження сфери готівкового грошового обігу, що викликано успішним розвитком електронної системи розрахунків.
Таблиця І
Структура грошової маси в Україні, млн. грн
(на кінець періоду)
Показники
1992
1993
1994
1995
1996
1997
июль 1998
Готів-ка
(гроші поза банками МО)
5
128
793
2623
4041
6132
6390
Темпи зростання до попередньо-го періоду, %
2560
620
331
154
152
Грошова маса (М2 до 1995 р., М3 з 1995 р.)
25
482
3216
6930
9364
12541
13458
Темпи зростання до попереднього періоду, %
1928
667
215
135
134
47
Доля готівки в загальній грошовій масі, %
20
27
25
38
43
49
103
В Україні в умовах планово-централізованої економіки існувало чітке розмежування грошового обороту на готівковий і безготівковий. З кінця 1997 р. Національний банк проводить політику лібералізації готівкових розрахунків між суб'єктами господарювання. Національний банк визначив основні принципи обороту готівки на підприємствах:
1. Підприємства зобов'язані зберігати свої кошти в установах банків.
2. Підприємства можуть зберігати готівку в своїй касі в межах ліміту залишку готівки в касі на кінець робочого дня, що встановлюється устано­вою банку.
3. Підприємства можуть здійснювати розрахунки між собою і з гро­мадянами як у безготівковій, так і у готівковій формі, як за рахунок коштів, одержаних в установі банку, так і за рахунок виручки від реалізації.
4. Підприємства можуть одержувати готівку з власних рахунків в ус­тановах банків на цілі, визначені у чеку, без подання обґрунтовуючих до­кументів.
5. Кошти та виплати, пов'язані з оплатою праці та виплатою диві­дендів, підприємства мають одержувати виключно з кас банків. (не за рахунок виручки).
Перевірки дотримання підприємствами касової дисципліни здійсню­ють різні державні контролюючі органи і комерційні банки.
6. НБУ встановлює єдині для всіх підприємств правила ведення обліку касових операцій.
7. Видача кредитів підприємствам, як правило в безготівковій формі.
8. Перевірку дотримання касової дисципліни здійснюють органи Податкової служби, державного контрольно-ревізійного управління, Мін.Фін., фінансові органи, КБ.
2.3. Організація емісійно-касової роботи установах Національного банку
України
Для виконання емісійної функції Національний банк створює резервні фонди банкнот і монет у Центральному сховищі. Ці фонди перебувають виключно у розпорядженні Національного банку. В регіональних управліннях НБУ запаси готівки зберігаються у сховищах і в оборотній касі, які створюються для забезпечення оперативного регулювання готівкового обігу в регіоні. егіональні управління наділяються правами самостійно розпоряджатися готівкою, яка зберігається в їх сховищах та в оборотній касі.
Регіональні управління здійснюють касове обслуговування комерційних банків на підставі договорів на платній основі. Підкріплення операційних кас установ комерційних банків та здача ними надлишків готівки
і зношених банкнот до оборотної каси регіональних управлінь НБУ
здійснюється за їх заявками з проведенням відповідних сум по кореспондентських рахунках.
2.4. Регулювання касової роботи в
установах комерційних банків.
Комерційні банки самостійно розпоряджаються готівкою, яка залучена їх установами. Касові операції і касове обслуговування клієнтів вони
здійснюють на основі відповідної ліцензії Національного банку України.
На комерційні банки покладається відповідальність за утримання готівки в обігу в належному стані та вилучення з обігу зношених, пошкоджених, фальшивих банкнот і монет. У зв'язку з цим установи комерційних банків
проводять повне перерахування, сортування та пакування готівки, яка надходить до їх кас, за вимогами, визначеними Національним банком.
Національний банк встановлює для комерційних банків правила здійснення касових операцій для забезпечення належного рівня зберігання грошових коштів, затверджує вимоги до проектування і будівництва банків стосовно касового вузла і грошових сховищ, розробляє порядок організації охорони банків.
2.5. Прогнозування грошової емісії
та потреби в готівці
Головна мета прогнозування готівкової маси — визначення обсягу готівки, необхідного для нормального та безперебійного функціонування економіки. Прогнозування здійснюється з урахуванням основних напрямків
грошово-кредитної політики, показників соціально-економічного розвитку країни, прогнозних розрахунків балансу грошових доходів і витрат насе­лення і звітності про касові обороти.
Прогнози касових оборотів щоквартально складають установи ко­мерційних банків і Національного банку України за единою схемою (схема 1)
Схема 1
НАДХОДЖЕННЯ № символу
Надходження торговельної виручки 02
Надходження виручки від усіх видів транспорту
05
Надходження квартирної плати і комунальних платежів 08
Надходження виручки видовищних підприємств
09
Надходження виручки підпр-в побутового обслуговування 11
Надходження на рахунки колективних сільськогосподарських підприємств 13
Надходження на рахунки за вкладами громадян
16
Надходження від підприємств зв'язку 17
Інші надходження (включаючи повернення заробітної плати) 32
Купівля готівки комерційними банками 37
Підкріплення оборотної каси з резервних фондів 38
ВИДАТКИ
Видачі на оплату праці, грошові виплати і заохочення, інші вип­лати, що не входять до складу фонду оплати праці 40
Видачі на закупівлю сільськогосподарських продуктів 46
Видачі з рахунків колективних сільськогосподарських підприємств 47
Видачі на виплату пенсій, допомог і страхових відшкодувань 50
Видачі з рахунків за вкладами громадян 55
Видачі підкріплень підпр-вам зв'язку 59
Видачі на інші цілі 61
Продаж готівки комерційними банками 72
Перерахування з оборотної каси до резервних фондів 73
Прогноз визначає джерела й розмір надходжень готівки до кас бан­ків, цільове спрямування і розмір видач готівки із кас банку, розмір випус­ку грошей або їх вилучення з обігу.
Установи комерційних банків складають прогнози готівкового обігу на основі інформації, яку вони отримують від клієнтів (касові заявки, роз­рахунки надходження торговельної виручки тощо), а також на основі влас­ного аналізу стану економіки в поточному кварталі й очікуваних змін у на­ступному кварталі.
Методи прогнозування надходжень і видач готівки по окремих стат­тях прогнозу розрізняються, що зумовлено різною економічною природою окремих статей. Основне джерело надходження готівки в каси банків — це торговельна виручка. За основу прогнозування надходження виручки бе­реться прогноз роздрібного товарообороту торговельних підприємств, що мають рахунки в даній установі банку, і відраховується виручка, що не інкасується, тобто не надійде у вигляді готівки в касу банку. Для визначен­ня сум видач на оплату праці за основу прогнозування береться загальна сума фонду оплати праці підприємств, що обслуговуються у даній установі, і відраховуються суми безготівкових перерахувань та утримань.
Установи комерційних банків подають прогнози касових оборотів регіональним управлінням НБУ. У свою чергу, регіональні управління складають прогноз касових оборотів по регіону на основі прогнозних і звітних матеріалів, які вони одержують від республіканських, обласних і міських органів виконавчої влади, а також враховуючи прогнози, надані комерційними банками. Установи НБУ здійснюють розподіл показників квартального прогнозного розрахунку за місяцями і подають його в Депар­тамент готівково-грошового обігу Національного банку України за місяць до початку прогнозованого кварталу.
Департамент складає квартальний прогноз касових оборотів в цілому по країні із щомісячним розподілом всіх показників по регіонах. Показники прогнозного розрахунку доводяться до регіональних управлінь НБУ, а останні доводять їх до комерційних банків.
3. КРЕДИТНО-РОЗРАХУНКОВЕ
ОБСЛУГОВУВАННЯ КОМЕРЦІЙНИХ
БАНКІВ.
3.1. Кредитування (рефінансування)
комерційних банків
Центральний банк надає кредити комерційним банкам на емісійній основі, тобто в процесі кредитування (рефінансування) він емітує (створює) гроші (платіжні засоби обігу).
Найбільш поширені способи кредитування (рефінансування) комер­ційних банків:
- редисконтування векселів;
- ломбардний кредит (кредит під заставу цінних паперів);
- операції РЕПО (купівля у комерційних банків цінних паперів на умовах угоди про зворотний їх викуп).
Центральний банк встановлює певні вимоги до тих цінних паперів, які він використовує в процесі кредитування комерційних банків. Як пра­вило, це повинні бути або державні цінні папери, або першокласні комерційні векселі. Він визначає також умови надання кредиту: розмір про­центної ставки, ліміт (квоту) кредитування, строки надання кредиту, частку покриття портфеля цінних паперів кредитом тощо. Обсяг і умови кредиту­вання комерційних банків змінюються залежно від основних напрямків грошово-кредитної політики, яку проводить центральний банк.
Для кожної країни характерні свої особливості встановлення кредит­них відносин центрального банку з комерційними банками.
Німецький федеральний банк досить активно кредитує комерційні банки. Найбільш поширена форма кредитування — це операції РЕПО (37,7 % активів банку), на другому місці — редисконтування векселів (17,6% активів банку) і на третьому місці — надання ломбардних кредитів (1,6% активів банку), це найбільш дорогий для комерційних банків спосіб підвищення ліквідності (див. баланс цього банку на с. 5).
Інакше складаються