Реферат - Основні макроекономічні показники

адану вище різницю між валовими і чистими інвестиціями.
Посередні податки на бізнес компанії розглядають як витрати виробництва і тому додають їх до цін на продук­ти. До цього виду податків належать: загальний податок з продажу, акцизний збір, податок на майно, ліцензійні платежі і мито. Відрахування на відновлення спожитого капіталу і посередні прибутки на бізнес складають не пов'язані з виплатою доходу види розподілу ВНП. Сума, що залишається, являє собою заробітну плату, прибуток, відсоток і рентні платежі.
Винагорода за працю найманих робітників включає заробітну плату і безліч доповнень до неї, зокрема внески підприємців на соціальне страхування і до різноманітних приватних фондів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування і допомоги на випадок безробіття тощо.
Рентні платежі являють собою доходи, що отримують домовласники, які забезпечують економіку ресурсами власності. Відсоток — то виплати грошового доходу при­ватного бізнесу постачальникові грошового капіталу. Сю­ди не входять лише відсоткові платежі, що здійснюються державою.
Поняття «прибуток» розпадається на два види: доход на власність, або доход некорпоративного підприємниць­кого сектора, і прибуток корпорації. Останній виступає у трьох формах: податків на прибуток корпорації, диві­дендів і нерозподілених прибутків корпорації. Ці нероз­поділені доходи корпорації, нарівні з відрахуваннями на відновлення спожитого капіталу, інвестують або зразу, або у майбутньому на створення нових заводів і купівлю устаткування.
На грунті валового національного продукту можна роз­рахувати і цілу низку інших показників. Від ВНП пере­дусім необхідно відрізняти чистий національний продукт (ЧНП). Він визначається шляхом вирахування із ВНП відрахувань на споживання капіталу, які є вимірником обсягу інвестицій, що заміщаються, або обсягу капіталу, спожитого виробництвом протягом поточного року. Чис­тий національний продукт являє собою валовий національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань.
Особливе місце в системі економічних показників посі­дає національний доход (НД) — різниця між ЧНП і посередніми податками на бізнес. Національний доход може бути також визначений за допомогою розрахунку ВНП за доходами шляхом додавання всіх видів розподілу, за винятком амортизаційних відрахувань і посередніх податків на бізнес.
Важливою складовою частиною НД є особистий доход (Од), який визначається вирахуванням із національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток корпорацій і нерозподілених прибутків корпо­рацій, а також шляхом додавання трансфертних пла­тежів. До останніх належать: виплати на страхування по старості і від нещасних випадків, а також допомога по безробіттю, яка грунтується на соціальних програмах;
виплати пенсій і допомоги по безробіттю; а також про­центні платежі, що виплачуються урядом і споживачами.
Доход, що перебуває в особистому розпорядженні — це особистий доход за вирахуванням індивідуальних податків, які складаються із особистих подоходних податків, податків на особисте майно і податків на спадок. Доход після сплати податків являє собою доход, яким домогосподарства розпо­ряджаються у кінцевому вигляді. Та частина цього доходу, яка після сплати податків не витрачається на купівлю споживчих товарів, виступає у вигляді заощаджень.
2. Вплив ціни на валовий національний продукт
Величина ВНП залежить не тільки від фізичного обся­гу виготовленої за рік продукції, а й від рівня цін, що має вигляд індексу. Індекс цін виражає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що складають «ринковий кошик» для даного тимчасового періоду, і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Формула виглядає таким чином:
Індекс цін = Ціна «ринкового кошика» даного року x100
даного року Ціна «ринкового кошика» базового року
Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ) з допомогою якого вимірюються ціни фактич­ного «ринкового кошика», що містить споживчі товари і послуги, куплені типовим міським жителем.Проте індекс цін ВНП, або дефлятор ВНП, більше пристосований, ніж ІСЦ, для вимірювання загального рівня цін. Це пояснюється тим, що індекс цін ВНП вклю­чає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни інвестиційних товарів, товарів, закуплених урядом, а та­кож товарів і послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини дефлятор ВНП являє собою індекс цін, пов'язаний з коригуванням грошового (номіналь­ного) обсягу ВНП з урахуванням зміни цін. Номінальний ВНП відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, що існують на той момент, коли цей обсяг був виробле­ний.
Таким чином, з допомогою індексу цін ВНП можна порівняти ціну обсягу виробництва кожного даного року з ціною аналогічного обсягу виробництва базового року. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти рівні цін цих років. Підвищення індексу цін ВНП даного року порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на дефляцію. Врахування рівня цін при визначенні обсягу ВНП і НД особливо важливо для України, де гіперінфляція 1992 року перевищила 2000 %.
Інфляція, як і дефляція, ускладнює підрахунок валово­го національного продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВНП впливають зміни не лише фізичного обся­гу всієї виготовленої продукції, а й рівень цін. Проте рівень життя людей залежить передусім від кількості то­варів, виготовлених і реалізованих окремим індивідам, а не від цін, вказаних на етикетках даних товарів.
Показник ВНП, який виражає поточні ціни, тобто по­казник, не скоригований з урахуванням рівня цін, інакше називається нескоригованим, грошовим (вираженим у грошах за поточним курсом), або номінальним ВНП. Аналогічним чином показник ВНП, скоригований з ура­хуванням інфляції або дефляції, являє собою скориго­ваний, виражений у грошах за незмінним курсом, або реальний ВНП.
Дефлятор ВНП для певного року свідчить про від­ношення сукупної ціни на товари поточного року до су­купної ціни аналогічного набору товарів базового року. Отже, дефлятор ВНП, або індекс цін ВНП, може бути використаний для того, щоб інфлювати (підвищувати гро­шове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) або дефлювати (знижувати грошове вираження ВНП з ураху­ванням динаміки цін) показник номінального ВНП. Результатом подібного коригування є отримання реального вираження ВНП для кожного року. Іншими словами, йдеться про ВНП у незмінних цінах базового року.
Найпростішим і прямим методом дефлювання або інфлювання номінального ВНП даного року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятковій формі. Це дає такий самий результат, як і складніша процедура ділення номінального ВНП на відповідний індекс і помно­ження отриманого результату на сто.
Таким чином, з допомогою показника реального ВНП вимірюється вартість загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін незмінний, починаючи з базового року і впродовж усього періоду, який розгля­дається. Реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції кожного року, виміряну у постійних цінах, тобто в грошах, які мають таку ж саму ціну, або купі­вельну спроможність, як і базового року. Реальний ВНП є значно точнішою порівняно з номінальним ВНП характе­ристикою функціонування суспільного виробництва.
Важливо відзначити, що в Україні з 1988 р. також введений в практику економічних розрахунків показник валового національного продукту, який так широко засто­совується в зарубіжних країнах і міжнародній статистиці. Щодо інших аналогічних макроекономічних показників, то методика їхнього обчислення в Україні, як і в інших державах, що виникли на грунті розпаду СРСР, значно відрізняється від методики, розглянутої в цьому розділі.
Приміром, статистика України веде облік такого показ­ника, як валовий суспільний продукт. Він являє собою сукупність створених матеріальних благ і визначається як сума валової продукції галузей матеріального виробницт­ва: промисловості, сільського господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв'язку (та частина, що обслуго­вує матеріальне виробництво), торгівлі та громадського харчування тощо. Варто відзначити, що цей показник не вільний від подвійного рахунку, про який мовилося вище. Що ж до національного доходу, то він широко застосо­вується в макроекономічних рахунках України. Однак методика його ще грунтується на засадах марксистської методології. Згідно з цією методологією національний до­ход являє собою новостворену вартість тільки в галузях матеріального виробництва. Іншими словами, він є та частина валового суспільного продукту, яка залишається за вирахуванням спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, палива, електроенергії тощо). Національний доход — це підсумок чистої продукції ок­ремих галузей матеріального виробництва. Чиста про­дукція окремої галузі обчислюється як різниця між вало­вою продукцією і матеріальними виробничими затратами.
У статистичних щорічниках України поряд з даними про темпи зростання виробленого національного доходу наводяться також дані про темпи зростання національ­ного доходу, який використовується для споживання і нагромадження. За кожний окремий рік загальна сума споживання і нагромадження (в фактичних цінах) відріз­няється від національного доходу як підсумку чистої про­дукції галузей матеріального виробництва (виробленого національного доходу) на величину відшкодування втрат і зовнішньоторговельного сальдо.
У національних рахунках України застосовується і такий показник, як чиста продукція підприємств матеріального виробництва. Цей показник характеризує конкретний вклад підприємства у створення національного доходу і визначається як національний доход за вирахуванням над­ходжень від зовнішньоторговельних операцій і податку на добавлену вартість та акцизного збору (крім дотацій).
Оскільки Україна як суверенна держава намагається ввійти до світової господарської системи, вона мас якнай­швидше перейти на систему показників макроекономіч-ного рівня, прийнятих у більшості країн світу.
ВНП не дає повної картини економічного добробуту народу. Однак він є вимірником річного обсягу орієнтованої на ринок діяльності. Поширена думка, що між реальним ВНП і суспільним добробутом обов'язково повинна існу­вати тісна позитивна кореляція. Тобто чим вищий рівень виробництва, тим суспільство мас більші потенційні мож­ливості для забезпечення вищого життєвого рівня.
Важливо вияснити деякі причини, з яких ВНП може або завищувати, або занижувати реальний обсяг вироб­ництва, а також чинники, внаслідок дії яких збільшення обсягу виробництва не обов'язково веде до підвищення життєвого рівня народу. Приміром, чимало виробничих операцій не здійснюється на ринку. Отже, у ВНП, що є вимірником ринкової вартості обсягу виробництва, ці опе­рації не включаються. Так, праця домогосподарки або тесляра, що займається ремонтом власного будинку, або вченого, який пише неоплачений навчальний посібник,— все цс не знаходить відображення у звітах підприємств щодо прибутків і збитків і тому не враховується при обчисленні національного доходу, що веде до заниження обсягу ВНП. Хоча окремі значні за масштабами не-ринкові операції, як-от споживання фермерами частини власної продукції, при розрахункові національного доходу враховуються.
Важливим атрибутом добробуту суспільства є вільний час. Його тривалість зростає постійно і це, природно, позитивно впливає на добробут народу. Таким чином, існуюча система суспільного підрахунку повністю не відображає суспільного добробуту, оскільки не враховує даної обставини, як і не бере до уваги того доходу, який люди отримують від своєї роботи.
ВНП не повністю відображає поліпшення якості товарів. На економічний добробут можуть впливати зміни складу і розподілу сукупної продукції між окремими домашніми господарствами. Однак ВНП відображає тільки обсяг виго­товленої продукції, але нічого нам не говорить про те, наскільки даний набір товарів відповідає суспільним запи­там. Сприяє підвищенню життєвого рівня і справедливий розподіл сукупного обсягу виробництва. Отже, ВНП є ви­мірником обсягу сукупного виробництва, але не відоб­ражає змін у складі і розподілі продукції, які, у свою чергу, можуть вплинути на життєвий рівень народу. Так, якщо суспільство виробляє великий обсяг ВНП, але в ньому значну частку займає продукція воєнного призначення, то це, безперечно, значно знижує потенційні можливості за­безпечення економічного добробуту суспільства.
З багатьох причин найгрунтовнішу характеристику життєвого рівня народу дає випуск продукції на душу населення. Так, якщо ВНП збільшується швидкими тем­пами, але при цьому і населення зростає швидкими тем­пами, то рівень життя в розрахунку на душу населення може бути відносно стабільним або й зменшуватися. Таке співвідношення, до речі, має місце у багатьох країнах, що розвиваються.
Розширення виробництва часто супроводжується за­брудненням навколишнього середовища, посиленням шу­му тощо. Зрозуміло, що витрати, пов'язані із забруднен­ням навколишнього середовища, мають негативний вплив на добробут суспільства. Ці викидні витрати, пов'язані з виробництвом ВНП, не вираховуються на сьогоднішній день із обсягу сукупного виробництва, і, таким чином, ВНП завищує рівень матеріального добробуту суспільства.
Важливе місце в народному господарстві країн різних соціально-економічних систем посідає тіньова економіка. Вона пронизує всі сторони суспільного життя. Під тіньо­вою економікою мається на увазі передусім виробництво товарів і надання послуг населенню за плату, що не фіксується в офіційній статистичній звітності. З правової точки зору така трактовка включає як дозволені, так і заборонені законом види діяльності. Тіньова економіка в основному виступає у вигляді таких трьох блоків:
1. Неофіційна економіка. Сюди входять усі легальне дозволені види економічної діяльності, у рамках яких має місце невраховане офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від оподат­кування. Чим вищий рівень інфляції і більші податки, що зменшують реальні доходи населення, тим сильніші сти­мули до отримання доходу у формах, які не так легко виявити, наприклад, у вигляді готівки або бартеру.
2. Фіктивна економіка. Це — приписки, крадіжки, спекулятивні угоди, хабарництво і всілякі шахрайства, пов'язані з отриманням і передачею грошей.
3. Підпільна економіка. Вона охоплює заборонені зако­ном види економічної діяльності. Є підстави вважати, що підпільна економіка росте швидше легальної. І навіть із занепадом останньої підпільна економіка процвітає. Якщо це відповідає дійсності, то розрахунки національного до­ходу будуть дедалі більше недооцінювати стану еконо­міки і її зростання протягом певного періоду.
Залежно від того, яка частина населення залучена до нелегальної економіки або легальної діяльності, де части­на доходу приховується від оподаткування, відбувається завищення офіційної статистики щодо безробіття. І цс може стати проблемою для тих, хто формує економічну політику.
Дослідження показують, що основним чинником функ­ціонування тіньової економіки й незбалансованість попи­ту і пропозиції, або колосальний дефіцит товарів і послуг. Цс передусім викликано тим, що темпи нарощування матеріально-технічної бази галузей групи «Б», а також сфери послуг України вочевидь відстали від динаміки потреб і фінансових ресурсів населення. Становище ще більше ускладнилось, коли на початку 90-х років обсяг виробництва товарів народного споживання України по­чав різко скорочуватися.
Певний вплив на тіньову економіку мас негативне ставлення значної частини населення України до вільної підприємницької діяльності. Долання ідеологічного і психологічного бар'єрів на шляху розвитку індивідуальної і кооперативної форм діяльності, приватного сектора — важливий напрямок боротьби з тіньовою економікою.
3. Список використаної літератури.
1. Кемпбел Р. Макконел, Стенлі Л. Брю – “Економікс”, К.: «ХаГар» 1998
2. Самуельсон П. – “Економікс”, М.: “Дело” 1991
3. “Основи економічної теорії”, за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка, “Вища школа - знання” 1997