Реферат - Бюджетної система

економічної діяльності;
4) доходи від бан­ківської діяльності;
5) доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорого­цінного каміння;
6) державне мито;
7) митні платежі;
8) збо­ри та інші неподаткові доходи;
9) доходи від приватизації;
10) доходи від громадян тощо.
Такий загальний перелік до­ходів всіх ланок бюджетної системи України. Але основним бюджетним питанням є їх розподіл між окремими ланками всередині бюджетної системи.
Розподіл доходів належить до повноважень представниць­ких органів держави, оскільки це є одним з основних пи­тань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада встанов­лює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.
Основним завданням при розподілі доходів бюджетів є наділення кожного з державних органів — суб'єкта бюджет­ного права — таким об'ємом коштів, який міг би забезпечи­ти виконання його завдань і функцій, передбачених Кон­ституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, за­побігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюд­жетів. Доходи кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.
З врахуванням юридичного та економічного аспектів роз­поділу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.
До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального над­ходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нор­мативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути:
* надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодер­жавним бюджетом;
* плата за землю, яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.
Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожно­го бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюд­жетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державно­го) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних дже­рел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулю­вання — щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це за допомогою регулюючих доходів та інших методів.
Регулюючі доходи — це передбачені в Законі про Держав­ний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визна­чається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись. Так, в 1997р. як регулюючі доходи були вико­ристані акцизний збір (50 відсотків його передавались до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 1998 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету і перелік доходів, які надійдуть до бюд­жетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севасто­поля. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою.
Але при нестачі коштів для збалансування бюджетів дер­жава може використати і такий метод бюджетного регулю­вання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном – трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, вико­ристовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука ви­робила їх поняття.
Дотація являє собою певну суму грошо­вих коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюд­жету нижчого рівня для покриття його дефіциту. Вона має загальний характер і не підлягає поверненню до бюджету вищого рівня (сам термін походить від латинського слова dotatio - дар). На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призна­ченням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає як обов'язкову умову участь у ви­діленні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені. Законом про Держав­ний бюджет України на 1998 р. було передбачено виділення дотацій республіканському бюджету Автономної Республіки Крим, обласним та міському (міста Севастополя) бюджетам (всього їх 22) на загальну суму 2 502 213 тис. гривень на фінансування видатків, що не покриваються власними та закріпленими доходами.
Таким чином, як випливає з викладеного вище, Держав­ний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети — з трьох:
1) власних джерел, які надходять від об'єктів, що є їх власністю;
2) закріплених доходів, тобто доходів, які постійно закріплені за ними;
3) доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання (процентних відрахувань, дотацій, субвенцій, субсидій).
Крім цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти. Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах. Ще одним джерелом фінансування видатків з цих бюджетів є позабюджетні цільові (у тому числі валютні) фонди коштів. Органи місцевого самоврядування мають право, за рішенням зборів гро­мадян за місцем їх проживання, запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.
Проект Бюджетного кодексу змінює розподіл доходів міх рівнями бюджетної системи. Проаналізуємо можливі зміни в податкових доходах місцевих бюджетів на прикладі даних про виконання бюджету України в 1998 і 1999 роках (табл.1).
Таблиця 1
Доходи місцевих бюджетів, передбачені проектом
Бюджетного кодексу України
1998
1998
1998
1999
млн. грн.
млн.грн.
% ВВП
% ВВП
Податки на виконання власних повноважень
Місцеві податки і збори
392,1
441,5
0,38
0,35
Податок на промисел
12,41
13,8
0,01
0,01
Податки на виконання делегованих повноважень
Прибутковий податок з громадян
3570,6
4434,4
3,48
3,49
Плата за землю
1114,9
1090,3
1,09
0,86
Плата за видачу ліцензій та сертифікатів
68789,6
5763,3
0,07
0,00
Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності
13,1
11,3
0,01
0,01
Плата за торговий патент на деякі види підприємницької' діяльності
255,9
294,5
0,25
0,23
Державне мито
108,3
88,5
0,11
0,07
Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі горілчаними і тютюновими виробами
34,6
100,0
0,03
0,08
Надходження від адміністр. штрафів
89,7
99,0
0,09
0,08
Доходи від податків на виконання делегованих повноважень
5255,9
6123,8
5,12
4,82
Джерело: журнал “Економіст”, №10, 2000. - Розрахунки Міністерства фінансів України
У 1998 - 1999 роках доходи від місцевих податків і зборів, а також податку на промисел становили менш ніж 0,4% ВВП (табл.1). Власні надходження бюджетних установ — це новий вид бюджетних доходів, який з'явився в 2000 році і досягає в місцевих бюджетах 0,3% ВВП.
Отже, на виконання власних повноважень місцеві бюджети України можуть витрачати близько 0,7% ВВП, або менш як 8% витрат у 1999. Якщо виходити з доходів, які згідно з проектом Бюджетного кодексу України закріплюються за місцевими бюджетами, то понад 90% бюджетних компетенцій органів місцевого самоврядування припадатимуть на делеговані по­вноваження.
Для фінансування делегованих повноважень передба­чається використовувати спеціальні податки і збори, що утво­рюють так званий «кошик доходів». До його складу включено: прибутковий податок з громадян, податок на землю, плату за ліцензії та сертифікати, що видаються місцевими органами вла­ди (в тому числі - ліцензії на право роздрібної торгівлі горілча­ними і тютюновими виробами), плату за торговельний патент і державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, надходження від адміністративних штрафів, а також штрафів і санкцій за порушення податкового законодавства. Надходжен­ня від доходів, які формують «кошик доходів» і призначені для виконання делегованих повноважень, у 1998 і 1999 становили близько 5% ВВП, тоді як загальна сума доходів місцевих бюджетів, наприклад, у 1999 — 10,35% ВВП. Таким чином, доходи місцевих бюджетів від податків і зборів зменшуються приблиз­но наполовину. Внаслідок перерозподілу податків, що зарахо­вуються до державного і місцевих бюджетів, останні втрачають серйозні податкові гарантії: із загальної кількості податків місцеві бюджети одержують тільки прибутковий податок із громадян, податок на землю і місцеві податки. Фінансування делегованих повноважень значною мірою здійснюватиметься за рахунок трансфертів з державного бюджету.
Обласні бюджети взагалі не отримують твердих податко­вих гарантій (стаття 66 Проекту). Їх доходи визначено як 25% від «кошика доходів», які збираються на території області, та трансфертів з державного бюджету, а також із місцевих бюд­жетів міст, сіл і селищ на виконання «спільних програм». У проекті не обгрунтовано, чому саме 25% доходів і чому фінансування спільних програм має відбуватися за рахунок трансфертів з неясними умовами їх надання? Якщо реалізація спільних програм - добровільне рішення органів місцевого са­моврядування, то їх фінансування може здійснюватися шля­хом пайової участі на договірній основі. Якщо ж обласні Ради несуть відповідальність за надання жителям області якихось суспільних благ, то прийняття відповідних рішень має входити до їх компетенції, а за обласними бюджетами повинні закріплюватися податки, необхідні для цього.
В останні роки частка місцевих бюджетів у доходах Зведе­ного бюджету (без трансфертів) постійно знижується. У 1998 вона досягала 45,7%, у 1999 - близько 40%, а в 2000 — менш ніж 30%. Проект Бюджетного кодексу України є ще од­ним кроком у цьому напрямі. У 2001 році частка місцевих бюджетів у податкових доходах знижується майже до 29%.
Бюджетне регулювання — це щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансуван­ня всіх бюджетів на рівні, необхідному для виконання кож­ним місцевим органом своїх завдань і функцій. Бюджетне регулювання здійснюється кожним представницьким орга­ном щодо бюджетів безпосередньо нижчого рівня, тобто обласні ради регулюють районні і міські (міст обласного підпорядкування) бюджети, районні ради — селищні, сільські, міські (міст райнного підпорядкування) бюджети, міські Ради — бюджети районів в містах. Верховна Рада України, яка здійснює розподіл бюджетних коштів, при цьому регулює обласні, міські (міст Києва і Севастополя) бюдже­ти, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим. Верховна Рада Автономної Республіки Крим регулює бюд­жети районів, які входять до її складу.
Розмежування доходів в процесі бюджетного регулювання здійснюється з урахуванням економічного, соціального, екологічного, природного стану відповідних областей, районів та населених пунктів.
У процесі бюджетного регулювання застосовуються мето­ди, зміст яких вже був викладений вище: процентні відраху­вання від регулюючих доходів, дотації, субвенції, субсидії. Їх перелік і розміри визначаються в кожному році окремо.
У випадках, коли доходи від закріпле­них за місцевими бюджетами загальнодержавних податків та зборів перевищують мінімальний розмір місцевого бюд­жету держава вилучає із місцевого бюджету до державного бюджету частину надлишку в порядку, встановленому законом про Державний Бюджет. Закон «Про бюджетну систему України» дає перелік доходів кожної з ланок бюджетної системи України, доходів, які в порядку, на умовах і в межах, встановле­них законами України, зараховуються у районні, міські (міст обласного підпорядкування) бюджети.
На 2001 рік заплановано зібрати «живими грошима» по­датків, що становитимуть 28,2% ВВП. З метою загальної оцінки цих параметрів досить звернутися до даних, які ілюстру­ють динамічний ряд доходів консолідованого бюджету протягом останніх років. За період 1995-1999 років цей ряд характеризу­вався такими даними: 30,3%, 28,2, 30,1, 27,8, 25,4% від ВВП. На 2000 рік цей показник становив — 26,5 % ВВП. При цьому базисний індекс ВВП у відношенні до 1990 в періоді, що аналізується, становив відповідно 47,8%, 43,0%, 41,6%, 40,9%, 40,5% та у 2000 — 42,5%. Таким чином, проектом бюджету на 2001 рік передбачено зростання рівня до­ходів бюджету до ВВП на 1,7% при зростанні номінального ВВП згідно зі стратегічними завданнями — на 4%. Для визначення ре­альності подібних бюджетних орієнтирів проаналізуємо рівень виконання планових показників Зведеного бюджету України.
Наведені в таблиці 2 дані свідчать, що в середньому за даний період рівень виконання планових показників доходної частини бюджету становив близько 92%. Водночас при хронічному не­виконанні бюджету планові надходження на наступний рік не­обгрунтовано підвищувалися. Зокрема, план 1999 становив від виконання плану 1998 120%, а план 2000 від виконання плано­вих показників 1999 - майже 129%. Відрив від реальних мож­ливостей призводить і до невиконання витратної частини бюд­жету. Тобто задеклароване зниження податкового навантажен­ня в дійсності не підтверджене бюджетними параметрами.
Дані таблиці доводять, що напруженість планових показників в ос­танні роки зменшується. Якщо в 2000 році плановий показник виконання дохідної частині бюджету зріс на 6%, то у 2001 — лише на 4%. Однак з огляду на рівень виконання планових показ­ників навіть такий сценарій розвитку виглядає нереальним. Так, за 2000 рік надходження доходів бюджету України, які контролюються ДПА, становили всього 53%.
Таблиця 2
Динаміка виконання доходної частини Зведеного бюджету України у 1995-2000 роках
Показники
1995
1996
1997
1998
1999
2000
План, млн.грн.
22326
34391
30429
29762
34252
41694
Виконання, млн.грн.
20690
30142
27441
28441
32340
-
Виконання плану, %
92,7
87,6
90,2
95,6
94,4
-
План у від­ношенні до виконання попереднього року, %
426,8
166,2
101,0
108,5
120,4
128,9
Джерело: Відкритий бюджет, Київ, 1999, Інститут реформ
Небезпідставні сумніви також щодо реальності надходжень до бюджету, що очікуються від приватизації державного майна. Згідно з початковим прогнозом останні передбачалися в розмірі, що перевищував 9 млрд.грн. або 17% від запланованих доходів бюджету. При зіставленні цієї величини з існуючою грошовою масою є підстави говорити про відсутність у державі такої кількості вільних грошей. Надія на іноземного інвестора в умовах великої кількості стримуючих факторів також виглядає нереаль­ною. Щодо уточнених обсягів надходжень від приватизації дер­жавного майна (7-5 млрд.грн.), то варто лише нагадати, що в січні-липні 2000 року до Зведеного бюджету з цього джерела надійшло 1,2 млрд.грн., що становить 5,2% доходів бюджету. Звідси досить проблематичним є виконання витратних зо­бов'язань бюджету, зокрема статті капітальних вкладень. Адже 1/4 надходжень від приватизації має спрямовуватися на пріори­тетне фінансування капітальних вкладень. Разом з тим, як відзна­чається в Посланні Президента до Верховної Ради України, до­сягнення стратегічної мети — стабільного соціально-економічно­го розвитку — потребує нарощування інвестиційних ресурсів, послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП.
Діюча сьогодні в Україні система місцевих податків і зборів не відповідає згаданим вимогам. Так, дані таблиці 3 свідчать про те, що за період 1998-2000 років на 18% зменши­лися надходження місцевих податків і зборів. Майже вдвічі скоротилися обсяги вилучень у місцеві бюджети в Сумській, Київській, Черкаській, Луганській та інших областях.
Таблиця 3
Структура надходження місцевих податків і зборів до місцевих бюджетів протягом 1998-2000 років за областями
Найменування областей
1998
1999
2000
Темп зростання
всього, млн. грн.
питома вага,%
всього, млн. грн.
питома вага,%
всього, млн. грн.
питома вага,%
2000-1998,%
АР Крим
15997
4,1
19986,85
4,5
16052,64
5
100,3
Вінницька
11155
2,8
11527,2
2,6
7712,34
2,4
69,1
Дніпропетровська
29060
7,4
31977,27
7,2
19488,67
6
67,1
Донецька
37017
9,4
42379,24
9,6
23603,72
7,3
63,8
Житомирська
8638
2,2
9306,51
2,1
7550,62
2,3
87,4
Закарпатська
5206
1,3
6999,68
1,6
5739,44
1,8
110,2
Запорізька
21312
5,4
22135,59
5
14138,77
4,4
66,3
Івано-Франківська
7619
1,9
7928,27
1,8
6108,25
1,9
80,2
Київська
10258
2,6
10698,47
2,4
6190,99
1,9
60,4
Кіровоградська
5923
1,5
6338,73
1,4
4706,81
1,5
79,5
Луганська
19656
5
21103,42
4,8
11764,64
3,7
59,9
Львівська
19536
5
21938,55
5
14354,95
4,5
73.5
Миколаївська
7168
1,8
8963,21
2
6318,01
2
88,1
Одеська
21783
5,6
29183,03
6,6
23831,63
7,4
109,4
Полтавська
13669
3,5
15528,42
3,5
10553,96
3,3
77,2
Рівненська
6952
1,8
7782,11
1,8
5337,24
1,7
76,8
Сумська
7686
2
8264,17
1,9
3873,15
1,2
50,4
Тернопільська
4616
1,2
5539,43
1,3
3542,68
1,1
76.7
Харківська
32944
8,4
38007,73
8,6
25357,21
7,9
77,0
Херсонська
6738
1,7
7860,64
1,8
6263,3
1,9
93,0
Хмельницька
15797
4
14916,13
3,4
12890,31
4
81,6
Черкаська
8743
2,3
8904,63
2
5459,99
1,7
62,4
Чернівецька
9358
2,4
9175,68
2
10263.3
3,2
109,7
Чернігівська
9093
2,3
9244,69
2
6358,75
2
69,9
Киів
42389
10,8
51137,81
11,6
51110,95
15,9
120,6
Севастополь
4027
1,1
4437,89
1
3970,25
1,2
98,6
Всього
392036
100
442266,6
100
321596,9
100
82,0
Джерело: журнал “Економіст”, №3, 20001. - Розрахунки Тарангул Л. за матеріалами Державної податкової адміністрації України.
Таким чином, нині місцеві податки і збори в Україні практично не виконують ні фіскальної, ні регулюючої функції, оскільки місцеві ради, насамперед наймасовіші – сільські і селищні, - що становлять 91% від загальної кількості місцевих рад, не мають жодного більш-менш серйозного об’єкта оподаткування.
Розділ 3.
Державні витрати.
Виконання будь-яких функцій держави потребує прямих витрат фінансових ресурсів. Тому витрати держави — це одна з важливих сторін фінансової діяльності держави, яка без­посередньо пов'язана з її діяльністю по мобілізації коштів у державний та місцеві бюджети і державні цільові фонди.
Державні витрати — це складова частина фінансових відно­син, яка полягає у безперервному цільовому використанні державних грошових ресурсів, що накопичуються у:
— державному бюджеті та місцевих бюджетах;
— державних і місцевих бюджетних та позабюджетних фондах;
— власних фондах державних і комунальних підприємств, установ та організацій з метою виконання загальнодержав­них функцій, фінансування державної та комунальної соці­альної і культурної сфер, державних цільових програм, а також фінансування розширення виробництва окремих дер­жавних та комунальних підприємств, установ, організацій у відповідності з чинним законодавством держави.
Сукупність всіх видів видатків держави складає систему державних видатків. В цю систему входять:
— видатки держави, що здійснюються з державного бюд­жету;
— видатки держави, що здійснюються з місцевих бюджетів усіх рівнів;
— видатки держави, що здійснюються з бюджетних та по­забюджетних централізованих державних та місцевих фондів;
— видатки державних та комунальних підприємств, органі­зацій та установ.
У фінансовому праві державні видатки виділені в окре­мий інститут державних видатків, який утворюється фінансово-правовими нормами, що регулюють суспільні відносини щодо витрачання державних та комунальних грошових ресурсів.
Державні видатки визначаються функціями та економіч­ним станом держави. В період переходу до ринкової еконо­міки суттєво змінюється структура державних видатків — їх склад та обсяги. Це пов'язано, в першу чергу, з появою ко­мунальної форми власності, подальшим збільшенням сектора економіки, що базується на недержавній формі влас­ності, проведенням реформи цінової політики держави, а також з поступовим скороченням дотаційного фінансуван­ня цілих галузей народного господарства та збільшенням використання методів цільового фінансування державних програм.
Державні видатки здійснюються шляхом фінансування.
Фінансування державних видатків — це плановий, цільовий, безповоротний й безвідплатний відпуск грошових коштів, який виконується з урахуванням оптимального поєднання власних, кредитних та бюджетних джерел фінан­сування, проводиться в міру здійснення планового використання коштів для забезпечення виконання загальнодержавних функцій (оборона країни, управління діяльністю держави тощо), а також для утримання соціально-культур­ної сфери, забезпечення соціальних гарантій та зобов'я­зань держави з додержанням режиму економії при пос­тійному здійсненні контролю.
Фінансування здійснюється із різних джерел: бюджетів різних рівнів, позабюджетних цільових фондів, власних коштів державних та комунальних підприємств. В залеж­ності від джерел фінансування можна виділити такі його види: бюджетне фінансування, самофінансування та державне кредитування.
Бюджетне фінансування — це фінансування, що прово­диться за рахунок бюджетних коштів, тобто це безповоротний, безвідплатний відпуск коштів з державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій, функцій місцевого самоврядування та забезпечення функціонування бюджетних підприємств, установ, організацій.
Самофінансування використовується для покриття видатків державних та комунальних підприємств за рахунок їх влас­них фінансових ресурсів.
Основними суб'єктами фінансування є державні органи, підприємства, установи та організації державної та комунальної форми власності. Останні поділяються на такі, що фінансу­ються з бюджету частково або повністю. В залежності від суб'єктів можна виділити дві форми проведення фінансуван­ня. При першій формі з бюджетних або відомчих джерел по­кривається лише частина видатків суб'єкта фінансування. Решта — більша частина видатків — покривається за рахунок його власних або кредитних коштів, тому основним принци­пом першої форми фінансування є оптимальне поєднання ви­користання власних, кредитних та бюджетних коштів при фінансуванні видатків. Ця форма застосовується при фінан­суванні державних програм та державних і комунальних підприємств, які мають економічну і фінансову самостійність, отримуючи власні прибутки (прикладом є госпрозрахункові державні та комунальні підприємства). Для таких підприємств бюджет не є основним джерелом покриття видатків.
При другій формі фінансування з бюджетних джерел про­водиться повне покриття всіх видатків суб'єкта фінансуван­ня. Ця форма використовується при фінансуванні діяльності державних органів, обороноздатності країни, утриманні соці­альної сфери, а також діяльності державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх до­ходів (на відміну, наприклад, від госпрозрахункових підприємств).
Державні або комунальні підприємства, установи та органі­зації, видатки яких повністю фінансуються з бюджету, на­зиваються бюджетними.
Виділення коштів з бюджету на забезпечення діяльності апарату законодавчої та виконавчої влади, управління, суду й прокуратури, обороноздатності країни, на утримання соці­ально-культурної сфери, а також державних та комунальних підприємств, установ та організацій, які не мають своїх до­ходів (бюджетних установ), здійснюється шляхом кошторис­но-бюджетного фінансування.
Кошторисно-бюджетне фінансування — це метод безпово­ротного, безвідплатного