Реферат - Бюджетної система

в в Україні, яка визначається адміністра­тивно-територіальним устроєм і побудовою системи органів влади в Україні. Разом з тим Закон «Про бюджетну систе­му в Україні» ввів поняття «бюджетний устрій», яке відоб­ражає не лише систему бюджетів, а й взаємовідносини між ними.
Бюджетний устрій - це організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв'язок між окремими ланками бюджетної системи. Бюджетний устрій України визначається з урахуванням державного ус­трою і адміністративно-територіального поділу України.
Таким чином, бюджетний устрій — більш широке поняття, яке включає в себе бюджетну систему, взаємозв'язок між бюджетами і принципи їх функціонування. При цьому слід враховувати, що Україна є унітарною державою, хоча до її складу входить Автономна Республіка Крим; в той же час в Україні визнається і гарантуєть­ся місцеве самоврядування, здійснення якого неможливе без власних місцевих бюджетів (значний вплив на це має Європейська Хартія місцевого самоврядування, до якої приєдналась Україна).
Сукупність всіх бюджетів, які входять до бюджетної сис­теми України, складає зведений (консолідований) бюджет, який використовується для аналізу і визначення засад дер­жавного регулювання економічного і соціального розвитку України. Слід зазначити, що зведені бюджети існують не тільки в мас­штабах України, але і в ланках нижчого рівня. До їх числа можна також віднести бюджет Автономної Республіки Крим, бюджети областей, бюджети районів, бюджети міст, які мають районний поділ.
Бюджет Автономної Республіки Крим об'єднує республі­канський бюджет та бюджети районів і міст республікан­ського підпорядкування Автономної Республіки Крим. При цьому слід мати на увазі, що така система бюджетів Авто­номної Республіки Крим не виходить за рамки бюджетної системи України. Згідно Конституції України Ав­тономна Республіка Крим є невід'ємною складовою части­ною України і нормативно-правовове регулювання бюджетних і в цілому фінансових питань вона не здійснює.
Бюджет області об'єднує обласний бюджет та бюджети районів і міст обласного підпорядкування.
Бюджет району об'єднує районний бюджет, бюджети міст районного значення, селищні та сільські бюджети.
Бюджет міста, яке має районний поділ, об'єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу. У випадках, коли міській, районній у місті Раді адміністра­тивне підпорядковані інші міста, селища чи сільські насе­лені пункти, бюджети цих міст, селищні, сільські бюдже­ти об'єднуються відповідно у бюджеті міста або бюджеті району в місті, Радам яких підпорядковані населені пунк­ти.
Згідно Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» бюджетом місцевого самовря­дування (місцевим бюджетом) є план утворення і викорис­тання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення функцій та повноважень місцевого самоврядування. Районні і обласні бюджети входять до числа місцевих бюджетів і є планами утворення і використання фінансових ресурсів, необхідних для забезпечення спільних інтересів територі­альних громад, виконання місцевих програм, здійснення бюджетного вирівнювання. Разом з тим вони формуються з коштів державно­го бюджету для їх відповідного розподілу між територіаль­ними громадами або для виконання спільних проектів та з коштів залучених на договірних засадах з місцевих бюд­жетів для реалізації спільних соціально-економічних та куль­турних програм. Тому районні і обласні бюджети займають проміжне становище між державними та сільськими, се­лищними, міськими бюджетами.
Бюджетний устрій України грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності, само­стійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.
В Законі України «Про бюджетну систему України» не знайшла свого відбиття, але в фінансово-правовій літературі виділяється як принцип, спеціалізація показників доходів і видатків бюджетів. Цей принцип полягає у конкретному визначенні розмірів доходів за джерелами утворення і видатків за їх призначенням.
Закон визначає бюджетну класифікацію як “єдине систематизоване, функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками, що забезпечує загальнодержавну і міжнародну порівнянність бюджетних даних”. Саме че­рез бюджетну класифікацію здійснюється єдиний облік доходів і видатків, складається звітність про виконання бюд­жетів.
Структура бюджетної класифікації розробляється Кабіне­том Міністрів України, а нова її структура була затверджена постановою Верховної Ради України від 12 липня 1996 року.
Бюджетна класифікація України складається з чотирьох розділів:
Розділ І. Доходи бюджету.
Розділ II. Видатки бюджету.
Розділ III. Фінансування бюджету.
Розділ IV. Державний борг.
Розділ І “Доходи бюджету” поділяється на групи, підгру­пи, статті і підстатті. Групи доходів — це податкові надход­ження та неподаткові доходи, доходи від операцій з капіта­лом, офіційні трансферти і державні цільові фонди.
Розділ ІІ “Видатки”. Класифікація видатків бюджетів складається з функціональ­ної, відомчої та економічної структури видатків.
Функціональна структура видатків бюджетів України ви­значає основні напрями державної діяльності:
1. Державне управління;
2. Міжнародна діяльність;
3. Фундаментальні до­слідження і сприяння науково-технічному прогресу;
4. Націо­нальна оборона і т.д. (всього 24 розділи). Розділи поділя­ються на підрозділи, тобто більш детальні частини. Наприк­лад, розділ «Державне управління» включає в себе 6 підрозділів: функціонування законодавчої влади, функціо­нування виконавчої влади, утримання Президента України та його апарату, утримання фінансових та фіскальних органів, загальне планування і статистичні служби, інші видатки на загальнодержавне управління. Підрозділи можуть мати цільові статті і види витрат.
Економічна структура видатків групує видатки державно­го і місцевих бюджетів за їх економічним змістом. Вона по­діляється на поточні видатки і капітальні видатки, а також на предметні статті, підстатті та елементи витрат.
Розділ III «Фінансування бюджету» передбачає залучення коштів для фінансування видатків бюджету — внутрішнє і зовнішнє фінансування.
У розділі IV «Державний борг» наводиться структура дер­жавного внутрішнього і зовнішнього боргу.
Оцінка бюджетних орієнтирів, зафіксованих у проекті бюд­жету на 2001 рік, коректна лише з огляду на стратегію соціально-економічного розвитку України на найближчу перспективу. Такі стратегічні завдання визначені у Посланні Президента України до Верховної Ради України “Україна: поступ у XXI століття — стратегія економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки” та розробленій на цій основі програмі Уряду. Серед визначаль­них пріоритетів першими названо утвердження механізмів, які повинні забезпечити надійні гарантії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення необхідних умов її приско­реного зростання. Зокрема, на 2001 рік основним стратегічним завданням проголошено забезпечення зростання ВВП на 4% як першооснови підвищення суспільного добробуту. У ряду інструментів, здатних сприяти його виконанню, поряд з важелями про­мислової та аграрної політики особливе значення мають важелі фінансової політики, у тому числі бюджетно-податкової.
При визначенні бюджетної політики на 2001 рік, кількісних параметрів проекту бюджету логічним є висновок, що високопріоритетними повинні бути завдання, продекларовані вище­зазначеною стратегією соціально-економічного розвитку. Це максимальна концентрація ресурсів на вирішенні ключових за­вдань, які сприятимуть економічному зростанню, зниженню податкового навантаження шляхом скорочення кількості податків при одночасному підвищенні рівня їх стягнення, подальше ре­формування системи міжбюджетних відносин з метою форму­вання ефективної територіальної економічної політики.
Розділ 2.
Державні доходи. Податки.
Кожний бюджет поділяється на дохідну і видаткову части­ни, які мають бути збалансовані між собою.
В дохідній частині бюджету передбачаються всі доходи, передбачені законодавством України (податки і неподат­кові доходи). За соціально-економічними ознаками вони мо­жуть бути поділені на:
1) доходи від господарської діяльнос­ті;
2) доходи від використання природних ресурсів;
3) дохо­ди від зовнішньо-економічної діяльності;
4) доходи від бан­ківської діяльності;
5) доходи від реалізації дорогоцінних металів з Державного фонду дорогоцінних металів і дорого­цінного каміння;
6) державне мито;
7) митні платежі;
8) збо­ри та інші неподаткові доходи;
9) доходи від приватизації;
10) доходи від громадян тощо.
Такий загальний перелік до­ходів всіх ланок бюджетної системи України. Але основним бюджетним питанням є їх розподіл між окремими ланками всередині бюджетної системи.
Розподіл доходів належить до повноважень представниць­ких органів держави, оскільки це є одним з основних пи­тань функціонування бюджетної системи України. Головну роль в цьому відіграє Верховна Рада України, як єдиний орган законодавчої влади в Україні. Верховна Рада встанов­лює постійний розподіл закріплених доходів між ланками бюджетної системи і щорічний перерозподіл регулюючих.
Основним завданням при розподілі доходів бюджетів є наділення кожного з державних органів — суб'єкта бюджет­ного права — таким об'ємом коштів, який міг би забезпечи­ти виконання його завдань і функцій, передбачених Кон­ституцією та законами України. При цьому повинні бути забезпечені збалансованість всіх бюджетів, зацікавленість місцевих органів у збільшенні бюджетних надходжень, за­побігання касових розривів та інше, бездефіцитність бюд­жетів. Доходи кожного бюджету повинні бути найбільшою мірою пов'язані з підвідомчим господарством і соціальною сферою.
З врахуванням юридичного та економічного аспектів роз­поділу доходів між ланками бюджетної системи всі вони можуть бути поділені на закріплені і регулюючі.
До закріплених належать доходи, які постійно діючими нормативними актами віднесені до бюджетів певного рівня на невизначений у часі строк у розмірі територіального над­ходження повністю або у твердо фіксованому розмірі (нор­мативі). Прикладами доходів, закріплених за Державним бюджетом України, можуть бути:
* надходження від зовнішньоекономічної діяльності, які повністю, на невизначений строк закріплені за загальнодер­жавним бюджетом;
* плата за землю, яка дорівнює 30 відсоткам від ставки, передбаченої законодавством України, та інші.
Закріплені доходи створюють основу дохідної бази кожно­го бюджету. Але для повного покриття потреб кожного з бюд­жетів їх недостатньо і тому кожен з бюджетів (крім державно­го) необхідно врегулювати за допомогою інших дохідних дже­рел. Оскільки потреба в доходах кожного з бюджетів часто змінюється, то держава щорічно здійснює бюджетне регулю­вання — щорічний перерозподіл коштів всередині бюджетної системи з метою збалансування всіх бюджетів. Досягається це за допомогою регулюючих доходів та інших методів.
Регулюючі доходи — це передбачені в Законі про Держав­ний бюджет або в рішенні про бюджет представницьких органів доходи бюджетів, які щорічно перерозподіляються між різними ланками бюджетів. Розмір частини кожного з доходів, яка передається у бюджет нижчого рівня, визна­чається, виходячи з потреб цього бюджету, і може щорічно змінюватись. Так, в 1997р. як регулюючі доходи були вико­ристані акцизний збір (50 відсотків його передавались до бюджетів областей, міст Києва і Севастополя), прибутковий податок з громадян та ін. Але вже в Законі про Державний бюджет України на 1998 р. було дано перелік всіх доходів, які в повному обсязі або частково надійдуть до державного бюджету і перелік доходів, які надійдуть до бюд­жетів Автономної Республіки Крим, міст Києва і Севасто­поля. Таким чином було здійснене бюджетне регулювання, тобто забезпечення вказаних бюджетів дохідною базою.
Але при нестачі коштів для збалансування бюджетів дер­жава може використати і такий метод бюджетного регулю­вання як дотації, субвенції, субсидії, які можна назвати єдиним терміном – трансферти. Цей метод застосовується у багатьох країнах світу. Щоправда, в законодавстві України ці терміни лише згадуються без розкриття їх суті, але, вико­ристовуючи світовий досвід, фінансово-правова наука ви­робила їх поняття.
Дотація являє собою певну суму грошо­вих коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюд­жету нижчого рівня для покриття його дефіциту. Вона має загальний характер і не підлягає поверненню до бюджету вищого рівня (сам термін походить від латинського слова dotatio - дар). На відміну від дотації субвенції і субсидії мають цільовий характер і це передбачає, що у випадках їх невикористання або використання не за цільовим призна­ченням вони мають бути повернені до бюджету, з якого були надані. Різниця між субвенцією і субсидією полягає в тому, що субвенція передбачає як обов'язкову умову участь у ви­діленні коштів на певні цілі з бюджетів нижчого рівня поряд з сумою субвенції, а для субсидії це не обов'язково. Але у випадках невикористання або використання не за цільовим призначенням субвенції і субсидії мають бути повернені до бюджету, з якого вони були виділені. Законом про Держав­ний бюджет України на 1998 р. було передбачено виділення дотацій республіканському бюджету Автономної Республіки Крим, обласним та міському (міста Севастополя) бюджетам (всього їх 22) на загальну суму 2 502 213 тис. гривень на фінансування видатків, що не покриваються власними та закріпленими доходами.
Таким чином, як випливає з викладеного вище, Держав­ний бюджет України складається із закріплених доходів, а республіканський Автономної Республіки Крим та місцеві бюджети — з трьох:
1) власних джерел, які надходять від об'єктів, що є їх власністю;
2) закріплених доходів, тобто доходів, які постійно закріплені за ними;
3) доходів, що надійшли в порядку бюджетного регулювання (процентних відрахувань, дотацій, субвенцій, субсидій).
Крім цього, вони можуть на власний розсуд і запозичувати кошти. Органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть випускати місцеві позики, лотереї та цінні папери, отримувати позички з інших бюджетів на покриття тимчасових касових розривів з їх погашенням до кінця бюджетного року, а також отримувати кредити в банківських установах. Ще одним джерелом фінансування видатків з цих бюджетів є позабюджетні цільові (у тому числі валютні) фонди коштів. Органи місцевого самоврядування мають право, за рішенням зборів гро­мадян за місцем їх проживання, запроваджувати місцеві збори на засадах добровільного самооподаткування.
Проект Бюджетного кодексу змінює розподіл доходів міх рівнями бюджетної системи. Проаналізуємо можливі зміни в податкових доходах місцевих бюджетів на прикладі даних про виконання бюджету України в 1998 і 1999 роках (табл.1).
Таблиця 1
Доходи місцевих бюджетів, передбачені проектом
Бюджетного кодексу України
1998
1998
1998
1999
млн. грн.
млн.грн.
% ВВП
% ВВП
Податки на виконання власних повноважень
Місцеві податки і збори
392,1
441,5
0,38
0,35
Податок на промисел
12,41
13,8
0,01
0,01
Податки на виконання делегованих повноважень
Прибутковий податок з громадян
3570,6
4434,4
3,48
3,49
Плата за землю
1114,9
1090,3
1,09
0,86
Плата за видачу ліцензій та сертифікатів
68789,6
5763,3
0,07
0,00
Плата за державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності
13,1
11,3
0,01
0,01
Плата за торговий патент на деякі види підприємницької' діяльності
255,9
294,5
0,25
0,23
Державне мито
108,3
88,5
0,11
0,07
Плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі горілчаними і тютюновими виробами
34,6
100,0
0,03
0,08
Надходження від адміністр. штрафів
89,7
99,0
0,09
0,08
Доходи від податків на виконання делегованих повноважень
5255,9
6123,8
5,12
4,82
Джерело: журнал “Економіст”, №10, 2000. - Розрахунки Міністерства фінансів України
У 1998 - 1999 роках доходи від місцевих податків і зборів, а також податку на промисел становили менш ніж 0,4% ВВП (табл.1). Власні надходження бюджетних установ — це новий вид бюджетних доходів, який з'явився в 2000 році і досягає в місцевих бюджетах 0,3% ВВП.
Отже, на виконання власних повноважень місцеві бюджети України можуть витрачати близько 0,7% ВВП, або менш як 8% витрат у 1999. Якщо виходити з доходів, які згідно з проектом Бюджетного кодексу України закріплюються за місцевими бюджетами, то понад 90% бюджетних компетенцій органів місцевого самоврядування припадатимуть на делеговані по­вноваження.
Для фінансування