Реферат - Історія економічної думки на Україні

Киівський інститут бізнесу та технологій
Контрольна робота
з предмету
"Макроекономіка"
на тему : "Історія економічної думки на Україні."
Работу виконав Работу перевірив
студент гр. 96-1 (З) викладач
Власов М.Б.
ПЛАН
1. Загальні умови і основні напрями розвитку
економічних досліджень в Україні
2. Витоки і напрями формування ос­новних
політико-економічних шкіл
3. Маржиналізм та йо­го математичний напрям
4. Економічна теорія марксизму та її оцінки
1. Розвиток української суспільно-економічної думки у період кінця XIX — початку XX ст. відзначається різнома­нітністю течій і напрямів, багатством економічних ідей та визначними здобутками, що не тільки піднесли її у ці ро­ки на рівень світової, передусім західноєвропейської, еко­номічної науки, а й вагомо збагатили останню.
Плідні економічні ідеї та наукові розробки того часу втілені у творчій спадщині вчених-економістів як Східної України, що входила до складу Російської імперії, так і західноукраїнських земель, які перебували у складі Австрійської імперії. Наукові сили Східної України зосе­реджувалися переважно у Харківському, Київському та Одеському (Новоросійському) університетах, численних вищих учбових закладах, наукових товариствах. Багато вчених-економістів—виходців з України працювали в на­укових та учбових закладах Петербурга, Москви, інших міст Росії. Головними науковими центрами, до яких тяжіла ук­раїнська інтелігенція на західноукраїнських землях, бу­ли Львівський та Чернівецький університети, а також Нау­кове товариство ім. Шевченка у Львові.
При вивченні української економічної думки тієї доби потрібно враховувати. Що Україна на той час не мала сво­єї державності, її суспільство було поділене між двома багатонаціональними імперіями. Природно, що в такій ситу­ації осередки економічної науки і в Східній Україні і на західноукраїнських землях, хоч і представляли собою не­розривну єдність як складові культури одного народу, вод­ночас продовжували розвиватися у різних соціально-еко­номічних і політичних умовах та сферах наукових впли­вів, відбиваючи їхні характерні риси й особливості. Враховуючи як спорідненість та значний взаємовплив цих процесів, так і глибокі якісні їх відмінності, породжені істо­ричними умовами, у даному розділі розглядатимуться ос­новні моменти розвитку економічної науки в Східній Україні.
Період від кінця XIX — початку XX ст. і до жовтневих подій 1917 р., у межах якого подається цей розділ, для Східної України, як і для Російської імперії в цілому, був насичений складними політичними та суспільно-економіч­ними процесами, трагічними й величними подіями, що вреш­ті-решт призвели до докорінної зміни усього суспільного життя. За цей період країна пережила промислову кризу (1893—1902) і грошову реформу (1895—1907), поразку у російсько-японській війні і революційні події 1905—1907 рр., скликання Державної думи та роки глухої реакції, реформу П. Столипіна, початок і розпал першої світової війни, лют­неву революцію та жовтневий переворот. Всі ці роки Ро­сія, а в її складі й Україна, долаючи ще досить міцні пута наслідків кріпосництва, важко, але впевнено просува­лися шляхом розвитку капіталістичних відносин у так званому другому ешелоні капіталістичних країн (Німеч­чина, ряд країн Центральної та Південної Європи та ін.).
У центрі передової економічної думки того часу знахо­дяться проблеми подолання відставання в економічному та суспільно-політичному розвитку країни від провідних капіталістичних держав Заходу, індустріалізації та впро­вадження здобутків технічного прогресу в усі галузі народ­ного господарства, піднесення продуктивності сільськогос­подарського виробництва, обмеження негативного впливу царської бюрократії на всі сторони суспільно-економічно­го життя країни. В Україні ці проблеми пов'язуються з питаннями національного самовизначення, зміцнення націо­нальних елементів в економіці, піднесення добробуту тру­дящих мас, і передусім селянства, яке становило понад 80 % населення, тощо. Програмними вимогами перших по­літичних партій, що зародилися на західноукраїнських зем­лях у 90-ті роки XIX ст., а в Східній Україні у 1900-ті роки, стають заходи, спрямовані на досягнення культурної та політичної автономії України.
Процеси переходу капіталізму в його монополістичну стадію, руйнування залишків та наслідків кріпосництва у сільському господарстві з одночасною його капіталізаці­єю, швидка політизація суспільства та різке загострення у ньому соціальних суперечностей в Україні ускладнюва­лися новим посиленням боротьби правлячої бюрократії царської Росії з будь-якими проявами руху української громадськості за національне самовизначення. Цей рух з розвитком капіталізму як об'єктивної передумови утворен­ня націй і незалежних держав набував дедалі більшого по­літичного спрямування і значно активізувався у зв'язку з революційними подіями 1905—1907 рр. «Українська націо­нальна самосвідомість,— писав у статті «Українське пи­тання і російське суспільство» (1915) академік В. Вернадський,— заявила себе в цей період національним представ­ництвом у першій і другій Державних думах, від якого ви­ходили вагомі й обгрунтовані заяви про потреби українсь­кого населення...» Такі заяви стосувалися народної школи, необхідності націоналізації середньої та вищої освіти, а та­кож проведення реформ місцевого управління, економічних і соціальних відносин тощо. «Ці голоси, однак, вже не були почуті,— відзначав учений,— маючи на увазі розпуск царським урядом Думи та наступну політичну реак­цію.— Настав новий період гонінь на український рух... Бо­ротьба з прагненням інородців до національного самовиз­начення стала одним із лозунгів столипінського управління, і до числа цих інородців урядом недвозначно й свідомо включаються українці... Столипін оголошує боротьбу з ук­раїнством державним завданням, що стоїть перед Росією з XVII століття...».
Таку ж позицію правлячі кола Росії займали і в питан­нях економічного розвитку України. Глибокий аналіз ви­токів та результатів цієї економічної політики містять, зо­крема, ґрунтовні праці видатних українських істориків О. Єфименко «Історія українського народу» (1922) та М. Яворського «Україна в епоху капіталізму. Вип. 3, В супе­речках імперіалізму» (1925). За свідченням О. Єфимен­ко, царський режим другої половини XIX — початку XX ст. накинув на Україну більший фінансовий тягар, ніж у старі часи Гетьманщини, продовжував стримувати розвиток об­робної промисловості тощо. В результаті, відзначав М. Яворський, Україна залишалася переважно землеробською країною з досить однобічно розвиненою промисло­вістю. її розвиток відбувався переважно на базі широкого проникнення в Україну іноземного капіталу та зміцнення економічної сили національної буржуазії.
На початку XX ст. стрімко розвиваються цукрова, гір­ничодобувна та деякі галузі металургійної промисловості, виробництво сільськогосподарських машин, зростає про­тяжність залізничних шляхів, капіталізується сільське гос­подарство. Однак, як визнавав на той час В. 1. Ленін у своїй праці «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму», хоча таке зростання продуктивних сил в Україні, як і в Польщі, Фінляндії, Ельзасі, відбувалося сильніше, швид­ше й самостійніше, ніж в колоніях чистого типу, проте «не інакше, як в умовах політичної підлеглості».
Природно, що в таких складних суспільно-політичних умовах економічна освіта і наука в Східній Україні про­довжували розвиватися переважно в руслі загальноросій­ського її плину з характерними для останнього рисами. Відмінності були пов'язані з відносно більшим впливом за­хідноєвропейської економічної науки, поглибленим до­слідженням, у тому числі в історичному аспекті, соціаль­но-економічного розвитку тих чи інших областей України, окремих галузей промисловості, особливостей розвитку сіль­ського господарства, кооперації, діяльності місцевих госпо­дарських установ та громадських організацій тощо.
Що ж до спроб розглянути ці питання з точки зору мож­ливості досягнення певної територіальної цілісності, раціо­нального розвитк