Реферат - Видавнича діяльність перших університетів України (Київ, Харків)”

лася піарська друкарня з Вітебської гімназії. Дещо розширилась у ці роки і літографія.
На кінець 30-х років значно зміцніла матеріально-технічна база друкарні, і вона вже могла друкувати книги. Щоправда, відсутність друкованої книжкової продукції до кінця 30-х років пояснюється не стільки слабкістю технічної бази друкарні, скільки надто несприятливими обставинами, в яких проходила діяльність самого університету: на підготовку і видання книг не відпускали коштів, цензурні умови були дуже важки­ми. Отже виконання університетських замовлень для друкарні було збитковим, їй краще було брати дрібні, але вигідніші з економічного боку приватні замовлення.
На утримання університету уряд відпускав надто мізерну суму. З асигнувань на дру­карські видатки не вистачало навіть на друкування підручників, не кажучи вже про наукові праці. У 1844 р. тут не було можливості навіть видати університетські наукові записки, які виходили в усіх російських університетах. Важкий матеріальний стан при­мусив університет здати друкарню в оренду. З дозволу міністра народної освіти дру­карню було передано в оренду з 1 квітня 1850 р. строком на 12 років київському книго­продавцю І. Завадському.
За умовою, складеною з Завадським, він дістав звання університетського друка­ря і ставав повним господарем друкарні, виплачуючи щороку 1000 крб. орендної плати на користь університету. Не можна сказати, що контракт повною мірою забезпе­чував наукові потреби університету, та все ж він був вигідний для нього і тому по закін­ченні строку оренди договір був продовжений ще на 12 років і потім у 1874 р.— ще на 10 років.
Таким чином, університетська друкарня у Завадського перебувала 34 роки. До 1874 р. ні університет, ні Завадський, як орендар, не вкладали коштів на поповнення друкарського устаткування і шрифтів. Тому друкарня не завжди могла виконувати наукові замовлення університету, оскільки не було достатньої кількості і потрібного асортименту шрифтів, математичних, хімічних та інших спеціальних знаків. І хоч за контрактом орендар зобов'язувався друкувати книги “чисто, красиво і навіть, в разі потреби, розкішно”, але фактично виконати це було неможливо. З технічного боку видання університету не відзначалися високою якістю поліграфічного виконання, як правило, книги тут друкували на поганому папері.
Видання друкарні Київського університету не зібрані і точних статистичних відо­мостей про них немає. З 1834 по 1862 р. тут було надруковано понад 250 книг.
Щоправда, за відомостями М. Ф. Владимирського-Буданова, за названий період в університетській друкарні вийшло в світ всього близько 200 назв, з них — до 100 книг і статей було надруковано в період з 1834 по 1855 р. і трохи більше 100 в період з 1855 по 1862 р. Але ці відомості не точні. Точніші відомості дає В. С. Ікон-ников; за цей період .,1839—1849 pp.) він налічує 138 назв.
Що ж до питання про зміст продукції друкарні Київського університету, то слід зазначити, що, крім офіційних паперів, тобто всіляких відомостей, звітів про діяль­ність університету, гімназій, учбового округу, основну частину становили підручники і учбові посібники як для університету, так і для середніх шкіл.
З університетських курсів привертає до себе увагу цілий ряд праць викладачів Київського університету, таких, як “История русской словесности” М. 0. Максимо­вича (1839), “Опыт психологии” О.М.Новицького (1840) і його ж “Руководство к ло­гике” (1841), що неодноразово перевидавалося, “Курс анатомии человеческого тела” О.П.Вальтера (1851—1853), за який Петербурзька медико-хірургічна академія нагородила автора спеціальною премією, і цілий ряд праць інших викладачів, зокрема першого професора і декана медичного факультету, учня і послідовника М.І.Пирого­ва — В.О.Караваєва, першого директора ботанічного саду Р.Е.Траутфеттера, М.Д.Іванишева, К.Ф.Кесслера, К.М.Феофілактова та ін.
Незважаючи на дуже несприятливі умови для розвитку наукової діяльності в пер­шій половині XIX ст., Київський університет зробив великий вклад у вивчення істо­рії, етнографії, природних і географічних умов України.
З відкриттям університету значно розширилось вивчення історії і археології як Києва, так і України взагалі. Значну роль у цьому відіграла “Временная комиссия для разбора древних актов”, створена в Києві в 1843р. при київському генерал-губернаторі. До її складу входили професори університету М.О.Максимович, М.Д.Іванишев, В.Ф.Домбровський, О.І.Ставровський та ін.
Вже в 40-х і 50-х роках Археографічна комісія зібрала і опублікувала ряд важли­вих історичних документів. В 1847—1859 pp. вона видала чотири томи “Памятников” з історії України XVI—XVIII ст., три томи “Летописи” С.Величка, “Летопись” Г.Грабянки і два томи “Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского в Литве и на Волыни”.
Ці видання з поліграфічно-художнього боку були виконані дуже досконало. Вида­вались вони в друкарнях університету і Вальнера. На особливу увагу заслуговує пер­ший том “Памятников, изданных временною комиссиею для разбора древних актов”, надрукований в університетській друкарні (1845). Це було одним з найрозкішніших видань цієї друкарні. Історичні документи в ньому друкувались кирилицею, а комен­тар до них російським гражданським шрифтом. В томі багато ілюстративного матері­алу, майстерно виконаного в літографії Вальнера. Відкривається він заголовним аркушем, на якому зображені багатоколірні фрески арки Софійського собрру.
Дуже цікавими є також два види Києва з зображенням військових баталій на су­ші та на Дніпрі. Кожний розділ завершується тематичною кінцівкою з зображенням пам'яток матеріальної культури — руїн Золотих воріт, змальованих в 1651 p., старо­винних монет, тощо. Дуже привабливе і зовнішнє оформлення цього видання — сап'янова палітурка з золотим тисненням та золотим обрізом.
Те ж слід сказати і про видання “Жизнь князя Андрея Михайловича Курбского”, два томи якого вийшли в 1849 р. в друкарні Вальнера. Це книга великого формату, текст в ній розташовано в дві колонки на сторінці з великою кількістю кінцівок, знімків з рукописних книг і літографованого зображення старовинної церкви в селі Вербівки.
Активну участь у роботі Археографічної комісії брав у 1845—1846 pp. Т. Г. Шев­ченко як художник і записувач народних пісень, казок, легенд у південних губерніях Росії (Полтавській, Чернігівській, Київській, Волинській і Подільській).
Разом з професором М.Д.Іванишевим Шевченко брав участь у розкопках курга­ну Переп'ят у Васильківському повіті Київської губернії. Результати цих розкопок були опубліковані в книзі “Древности, изданные временною комиссиею для разбора лревних актов”, яка вийшла в 1846 р. тиражем 600 примірників. Надрукована вона була дуже швидко з технічного боку досить досконало. В книзі багато майстерно виконаних малюнків. Текст надруковано двома мовами — російською і французькою.
Як довів П. М. Попов, у 1846 р. було не одне, а два видання “Древностей”. Перше — з дозволом петербурзького цензора від 13 лютого 1846 р. і друге – з під­писом київського цензора від 15 травня 1846 р. Відрізняються ці видання також оздобами, набором і ілюстраціями. Малюнки обох видань виконані в Києві в літо­графії Вальнера. Проте київське видання оформлено більш розкішно.
У 1851—1864 pp. при Київському університеті працювала “Комиссия для описа­ння губерний Киевского учебного округа”. Комісія випустила 4 томи своїх праць. Перші три томи вийшли в 1851—1854 pp., а останній — в 1861 р. Більшість праць, написаних членами комісії, була присвячена вивченню флори, фауни, мінералогії, геології і статистики України. Видано їх тиражем 850 примірників, з яких 450 розси­лали різним установам і особам, а 400 надійшло в продаж.
Значний вклад у вивчення рослинності України зробили професори ботаніки О.С.Рогович, В.Г.Бессер і особливо P.E.Траутфеттер, шеститомна “Русская флора” (1844—1845) якого була важливим надбанням науки. Для вивчення фауни України чимало зробив видатний російський зоолог К.Ф.Кесслер, який багато ро­ків працював у Київському університеті і написав цілий ряд праць, що залишили по­мітний слід в науці: “Руководство для определения птиц” (1847), “Русская орнитоло­гия” (1847), “Птицы воробьиные” (1851), “Птицы голенастые и водяные” (1852) та ін.
Визначним внеском у розвиток науки були також праці професора геології і міне­ралогії Київського університету К.М.Феофілактова. Розквіт його наукової діяльності припадає на другу половину ХІХ ст.. але ще в першій половині XIX ст. він ви­пустив ряд цінних праць. Велику роль у розвитку наукової діяльності університету відіграли наукові записки, які почали виходити з ініціативи і при прямій підтримці М.І.Пирогова з 1861 р. по 12 книг на рік.
З Київським університетом зв'язаний також дальший розвиток журналістики в Києві. М.О.Максимович, перший ректор університету, прибувши в Київ, задумав видавати науково-летратурний журнал “Киевский собеседник”, але здійснити цей намір не вдалося. У 1839 р. замість “Киевского собеседника” він почав готувати окремі збірники під назвою “Киевлянин”. Перша книжка його ви­йшла влітку 1840 р
“Киевлянин” проходив подвійну цензуру — місцевих адміністративних і духовних осіб та Київ­ського і Петербурзького цензурних комітетів. Внас­лідок цього частина матеріалів з альманаху була вилучена. Проте появу “Киевлянина” співчутливо зустріла столична преса, позитивно про нього ві­дізвався, зокрема, В.Г.Бєлінський. Однак дру­кування альманаху завдало друкарні значної ма­теріальної шкоди, яку було віднесено на рахунок Максимовича. У 1841 р. вийшла друга і потім тільки в 1850 р. третя і остання книжка “Киевлянина”. Після розгрому Кирило-Мефодіївського то­вариства в умовах жорстокої реакції 1848—1855 pp. продовжувати видання було фактично неможливо. Саме в цей час в 1849р. М.Максимович у приватній друкарні Феофіла Гліксберга видав свій “Сборник украинских песен”.
Проте думка про видання журналу не покидала Максимовича. У 1857 р. він мав намір перетворити альманах “Киевлянин” в журнал, який виходив би шість разів на рік. З цього приводу він спеціально їздив у Київ, але не знайшов тут ні підтримки, ні співчуття. У 1859 і 1864 pp. замість “Киевлянина” він випустив дві книжки журналу “Украинец”, усі статті в якому належали самому Максимовичу; отже “Укра­инец” не тільки не був журналом, але, по суті, не мав і характеру альманаху.
Крім університетської друкарні, гражданської друкарні Києво-Печерської лаври і губернського прав­ління, у 40—50-х роках XIX ст. в Києві було дві при­ватних друкарні — Ф.Гліксберга і І.альнера.
У 1848 р. Вальнер випустив альбом “Достойнейших видов и памятников Киева”, в якому вмістив малюнки з мозаїчних зображень Софійського собору без дозволу духовної цензури. У середині 50-х років
Вальнер відійшов від видавничої діяльності і продав свою друкарню та літографію братам Давиденкам. Один з них в 60-х роках також відійшов віл справ, а другий взяв собі в компаньйони С. Кульженка. З 1867 р. Кульженко називає себе вже власником друкарні, яка була найкращою друкарнею на Україні в кінці XI і на початку XX ст.
Література:
1. Виникнення друкарства на Україні. Першодрукар Іван Федоров. (вид. при Львів. Ун-ті, 1983р.)
2. Українська книга. Розвиток видавництва на Україні. (Київ, 1993р.)