Реферат - Архітектор М.В. Риков

ьких сільських будівель). Переробку проекту було до­ручено В. М. Рикову, який за порівняно короткий строк виконав його в строго класичному стилі. Потім проект був надісланий в Стокгольм, де його розглянув і затвердив спеціальний комітет, очолюваний головою шведського риксдагу.
Однією з кращих дореволюційних будов (1913 р.) В. М. Рикова є будинок колишньої лікарні «Громади сестер-жалібниць червоного хрес­та» по вулиці Марино-Благовіщенській (нині вулиця Саксаганського, 75, де знаходиться Український науково-дослідний інститут клінічної медицини імені академіка М. Д. Стражеска).
Будинок запроектовано в 3, 5 поверхи. На першому поверсі розміщені амбулаторії, зали для відвідувачів, кабінети, кімнати для лікарів, ап­тека та ін. На другому і третьому поверхах—приймальний зал, гурто­житок на 200 місць, дві великі аудиторії для курсів з допоміжними при­міщеннями. В півповерсі розміщені різні підсобні приміщення.
У цьому будинку, як і в попередніх своїх будовах, автор застосував форми італійського ренесансу. На головному фасаді чітко виділяється середній ризаліт, оздоблений тричетвертними коринфськими колонами. На колонах тримається розкрепований антаблемент, на якому розміщені чотири алегоричні фігури роботи відомого скульптора Ф. П. Балевенського. Ці скульптури символізують ідеї милосердя, любові, медицини і життя. Бокові фасади відзначаються ритмом вікон і деталей, що гармонійно пов'язує їх з головним фасадом.
У передреволюційні роки (1909—1914) Валеріану Микитовичу дово­дилося проектувати та будувати і в інших стилях, які іноді нав'язували замовники. Зокрема, він будує цілий ряд жилих будинків (або як їх тоді називали «прибуткових» будинків) в формах своєрідного еклектизму, де декоративні елементи модерну пов'язувалися з елементами архітектур­ної класики.
На замовлення Південно-Західного товариства заохочення кінноза­водства В. М. Риковим було складено проект і під його наглядом побу­довано в одному з мальовничих куточків Печерська, по сусідству з Печерською лаврою, бесідку іподрому. Ця оригінальна за своїми формами будівля, як і будівлі минулих років, виконана в традиційному стилі ре­несансу. Проектування бесідки велось в співдружності з видатним скульптором Ф. П. Балевенським.
Слід відзначити, що основні будівельні роботи по спорудженню бесідки здійснювалися взимку, кладка цегли і бетонування виконувались на морозі.
Як відомо, в 30-х роках цей метод будівництва був підтверджений спеціальними дослідними роботами, проведеними науково-дослідними інститутами України, після чого він почав застосовуватися в будівельній практиці.
3 травня 1925 року громадськість міста Києва відзначила 25-річний ювілей творчої діяльності Валеріана Микитовича Рикова у Київському художньому інституті. Ювіляр пройшов багатий досвідом шлях вироб­ничої і педагогічної діяльності, на якому він безперервно поєднував ко­пітку роботу архітектора і громадського діяча. За всю свою діяльність Валеріан Микитович досяг небувалої для архітектора цифри будов. Біля 300 будов різного характеру побудовані за безпосередньою участю В. М. Рикова.
У 1925 році В. М. Риков бере участь у конкурсі на створення проек­ту кінофабрики в місті Києві. На конкурс було подано 20 проектів. Як ві­домо, журі конкурсу ухвалило до будівництва проект В. М. Рикова
Будівництво Київської кінофабрики мало велике культурне і госпо­дарське значення.
У 1925—1930 роках В. М. Риков працює консультантом по будів­ництву і ремонту кінотеатрів Українфільму. Маючи тісний зв'язок з цією організацією, він у 1928—1929 роках проектує ряд кінотеатрів для України, зокрема для міста Києва (нині діючий кінотеатр «Октябрь» на Подолі), для Харкова, Вінниці, Кривого Рогу, Тульчина та ін.
Нестача жилої площі, яка особливо відчувалась в перші післярево­люційні роки, спонукала інженерно-технічних працівників міста Києва в 1926 році організувати свій житлово-будівельний кооператив, який на­мітив будівництво жилого будинку по вулиці Пушкінській, 7. Автор проекту будинку В. М. Риков за участю проф. В. Л. Обремського, архі­текторів Зекцера і Карпова .
В 1929—1930 роках В. М. Риков складає проекти київської фотофабрики та зоотехнічного корпусу для сільськогосподарського інституту в місті Києві. В ці ж роки він консультує проекти Укржитлобуду по квар­тальній забудові в районах Подолу, Куренівки, Печерська та Шулявки.
В цей час виникає необхідність у надбудові Держбанку (по вулиці Жовтневої Революції).
Як відомо, стара частина будівлі була споруджена в 1902—1905 ро­ках. Тоді для будинків Державного банку найбільш охоче використову­вались готові елементи палацової архітектури італійського раннього Від­родження. Таким був і будинок Держбанку в Києві архітекторів О. М. Вербицького і О. В. Кобелєва, фасад якого прикрасили поліровані колони та багата орнаментика. В інтер'єрі найвишуканіше оздоблено опе­раційний зал. Особливе місце в його планіровці займають касові комори та сейфи, збудовані з залізобетону. Фасади і внутрішня обробка бу­динку виконувались італійськими майстрами.
Зробити надбудову в цілком уже закінченому архітектурному тво­рі — ідея досить смілива. Навіть у самого автора — О. В. Кобелєва ви­никали сумніви в кінцевому результаті цієї роботи. Проте він погодився на складання проекту такої надбудови.
Паралельно з О. В. Кобелєвим над цим проектом працював і В. М. Риков, який розробив декілька цікавих варіантів. Загалом обидва архітек­тори провели досить велику творчу роботу і досягли бажаних наслідків.
До здійснення був прийнятий варіант, розроблений в співробітництві архітекторами О. В. Кобелєвим і В. М. Риковим. В представленому проекті надбудова головного фасаду прикрашалася 40 колонами висо­тою 6—8 м, виготовленими з лабрадору. Найбільш трудомістким в над­будові було цегляне мурування стін з одночасним підніманням даху.
Коли надбудову було закінчено і знято риштування (вересень 1934 року), то всі побоювання відпали. Вона була виконана так вда­ло, з такою майстерністю, що не лише не порушила суцільності та гар­монії всієї будівлі, а, навпаки, надала їй більшої архітектурної виразнос­ті і монументальності, а архітектурно-художні якості споруди тільки ви­грали від реконструкції.
В. М. Риков спроектував і збудував будинок іподрому. Перший варіант проекту передбачав 1700 місць для сидіння і 2500 місць для стояння (під покрівлею). У 1936 році будинок іподрому передбачалось збільшити і з боку бігових доріжок спорудити залізобетонні три­буни, довівши кількість місць для сидіння до 3000 і для стояння до 5000. В залах будинку розміщався великий ресторан, буфети, каси та оркестро­ві балкони
Проектом передбачалося сполучення головного будинку з централь­ним полем через залізобетонні тунелі під доріжками.
Архітектура будинку іподрому витримана в стилі старої незруйнованої частини будівлі. Головний фасад має два арочні входи—один за­гальний, а другий парадний, що веде до урядових лож. Арки прикрашені барельєфами та скульптурою на спортивні теми.
До правої і лівої сторін головного будинку примикає монументаль­на огорожа, що закінчується скульптурою «Жокей на колісниці».
Новий проект передбачає одночасне випробування 300 коней, для чого запроектовано ціле містечко з спеціальними будовами. Тут перед­бачені також жилі будинки для обслуговуючого персоналу в кількості 450 чоловік.
Запроектовано три бігові грунтові доріжки. Спеціальне оброблення грунту дозволить зробити їх без пороху, еластичними, з водонепроник­ною поверхнею.
У 1936—1937 роках під керівництвом В. М. Рикова розроблено проект двозального кінотеатру на 1200 місць, який розпочали будувати на Червоноармійській вулиці, 19.
Досить вдало був вирішений план кінотеатру. Глядач з першого поверху широкими сходами вільно піднімався на другий, де розміщуються просторі фойє. Із фойє запроектовані входи до двох залів (кожен на 600 глядачів).
Автори проекту велику увагу звернули на внутрішнє і зовнішнє оформлення будинку, загальна кубатура якого складала біля 35 тис. куб. м. Це був перший у Радянському Союзі двозальний кінотеатр. Од­нак Вітчизняна війна перешкодила закінченню цього будівництва. У 1952 році недобудовану споруду було перероблено на тризальний кі­нотеатр «Київ» — тепер один з найбільших у Києві.
У 1936 році В. М. Риков бере участь у конкурсі на складання проек­ту будинку Верховної Ради Української РСР.
У стильовому відношенні проект добре пов'язаний з навколишніми будовами. Досить вдало запроектований зал; в ньому компактно розмі­щені місця у вигляді амфітеатру, що дає великі переваги в одержанні найкоротшої відстані між місцями делегатів і президією. Добре вирішені ложі для членів уряду (біля президії). Зручно розташовані ложі для преси і дипломатичного корпусу. Зал і приміщення, що до нього примикають, достатньо забезпечені денним світлом.
Крім безпосередньої роботи над створенням різних архітектурних проектів, В. М. Риков брав участь у журі різних конкурсів, спеціальних комісіях, експертизах, технічних консультаціях.
Так, з 1926 по 1939 роки В. М. Риков—член журі конкурсу на проект будинку Держпрому в місті Харкові; голова журі конкурсу на проект кінотеатрів у містах Києві та Харкові; член журі конкурсу на проект Київського кооперативного інституту Укооппромспілки та театру для міста Тирасполя; член журі конкурсу на проект кінотеатрів для сіл України, на проектування шкіл; голова журі по присудженню премій за кращий проект і кращу будову на Україні; член журі конкурсу на продувати густу мережу робітничих клубів, театрів, бібліотек, створити інші типи громадських будівель.
Про широкий кругозір В. М. Рикова в галузі архітектури і будівни­цтва можна скласти уявлення, познайомившись з тематикою його лек­цій, доповідей, з якими він виступав у Києві, Харкові та інших містах Ук­раїни.
В. М. Риков був не тільки відомим архітектором, але й талановитим художником. Він вважався першокласним рисувальщиком, добре воло­дів олівцем, малював багато і з захопленням. Роботи Валеріана Микито­вича з живопису, особливо його акварелі, відзначаються художньою май­стерністю, спостережливістю, влучністю, здатністю бачити красу і легко, невимушене розповідати про неї вільними, упевненими рухами пензля.
На традиційних виставках, які періодично влаштовувались у місті Києві, часто можна було бачити художні твори В. М. Рикова. Так, у 1914 і 1915 роках він виставляє свої акварелі і декоративні панно-гобелени, які потім були продані.
Велика виставка власних архітектурних праць: рисунків олівцем і акварелей була влаштована в честь 25-річного ювілею творчої діяльності В. М. Рикова в Київському художньому інституті в 1925 році. Крім того, його роботи можна було зустріти і на інших періодичних виставках, зо­крема на виставці творчих робіт архітекторів України, що відбулася в 30 роках та ін.
Значне місце в житті В. М. Рикова займала педагогічна діяльність, яку він розпочав у перші роки після закінчення Петербурзької Академії мистецтв.
У 1904 році його запрошують у Київський політехнічний інститут на посаду викладача проектування, архітектурного креслення і малювання на механічному та інженерному факультетах, де він без перерви працює до 1910 року.
З 1910 по 1912 роки В. М. Риков займає посаду штатного викладача архітектури на вищих технічних курсах професора Пермінова.
З 1906 по 1919 рік він безперервно працює викладачем архітектури, креслення, малювання і проектування в Київському художньому училищі, яке в той час було підпорядковано Петербурзькій Академії мистецтв; тут же він значився членом Ради училища.
У 1917 році його обирають головою комісії по розробці статуту ар­хітектурного інституту. Згодом він стає ректором цього інституту, а піз­ніше професором, викладає курс проектування і будівельні конструкції.
У 1924—1934 роках у Київському художньому інституті В. М. Риков виконує цілий ряд обов'язків на архітектурному факультеті: професора промислової і житлової та проектної майстерень, декана архітектурного факультету, професора по курсу енциклопедії будівельного мистецтва і технології будівельних матеріалів, керує проектуванням на механічному і електричному факультетах Київського політехнічного інституту. В 1934—1941 роках він працює на посаді керівника кафедри архітектур­ного проектування і деякий час виконує обов'язки директора Київського художнього інституту, керує архітектурно-художньою навчальною май­стернею цього ж інституту.
В спеціальних учбових закладах Києва під керівництвом В. М. Рикова виховувались молоді кадри зодчих, які захоплювались творчими ідеями свого учителя.
В своїй педагогічній практиці В. М. Риков вимагав від студентських робіт яскравої, образної виразності. Він не поривав з архітектурою ми­нулого, приділяючи особливо велику увагу вивченню класичної архітектурної спадщини. Він прагнув пробудити у своїх учнів інтерес і любов до творчості визначних майстрів минулого; вимагав від студентів не ме­ханічного копіювання архітектурних форм класики, а розуміння внут­рішньої логіки їх побудови.
Відносився Валеріан Микитович до своїх учнів завжди по-дружньо­му і тепло. Він вважав їх продовжувачами своєї творчої лінії, своїх твор­чих ідей. Не шкодуючи ні часу, ні сил. Валеріан Микитович просиджував над їх кресленнями цілими годинами.
В. М. Риков виховав цілу плеяду архітекторів, які в свій час навча­лися в Київському художньому інституті і Київському політехнічному інституті . Багато з них своїми архітектурними творами прикрасили міс­та і села нашої неосяжної країни. Деякі з них одержали звання професо­ра або доцента, інші працюють провідними архітекторами або керівни­ками великих проектних організацій тощо.
Всі вони тепло згадують свого учителя — людину незгасаючого опти­мізму, який передавався тим, хто з ним зустрічався. Великою повагою користувався він серед своїх колег як хороший спеціаліст і товариш.