Реферат - ЕСТЕТИЧНА СВІДОМІСТЬ

истості, т. е. цінностей личностно значущих і що визначають не тільки характер личностного самосвідомості, але і характер індивідуальної життєдіяльності, індивідуальний жизнестроения. Тому особистість як суспільна істота зацікавлена в суспільному визнанні тих цінностей, які визначають систему її духовності, її орієнтири і смысложизненные потреби.
У такій же мірі, як і по відношенню до особистості, естетичний і художній смаки можуть характеризувати пристрасті, симпатії і антипатії соціальної групи або класу. Естетичний смак зумовлений всім комплексом суспільних обставин і в класовому суспільстві він завжди несе на собі друк класових переваг, ціліше і цінностей. Єдиних естетичних смаків і норм, придатних для всіх часів і народів, для всіх суспільних груп, не існує. Дуже добре це помічене Н. Г. Чернишевським, що яскраво показав, наскільки різняться еталони жіночої краси в залежності від умов існування простого народу і заможного класу.
Звичайно, потрібно розуміти, що індивідуальний смак не завжди може претендувати на общезначимость, хоч і не суперечить суспільним цінностям. Тому необхідно тактовно і терпимо відноситися до думки інших людей, визнаючи за ними рівне право на самостійний пошук і самостійну думку. Тобто про хороші смаки не сперечаються.
Інша справа, коли мова йде про смаки, що претендують на общезначимость. Це торкається, передусім, творів мистецтва. Адже художник виступає не від свого особистого імені, він використовує мистецтво для вираження суспільних потреб, цінностей, пристрастей. Ось чому твори мистецтва частіше за все стають предметом суперечок і дискусій. Художник, як правило, виступає першопроходцем він першим робить предметом суспільного обговорення нові явища життя або здійснює переоцінку представлень, що устоялися і цінностей. Причому цей процес зв'язаний з пошуком нових образотворче-виразних коштів, художньої мови, яка має ведуче смислове навантаження.
Все це робить оцінку художнього твору справою складною і відповідальною. Правильна думка часто виробляється лише в ході тривалих художньо-критичних дискусій. Ось чому слідує
не тільки покладатися на свій естетичний смак, але і знайомитися з літературно-критичним обговоренням твору, з думкою інших глядачів і слухачів.
Естетичний і художній смаки не залишаються незмінними протягом всього життя людини. Вік, життєвий шлях, багатство художнього досвіду особистості не тільки відточують і шліфують його смак, але і здатні консервувати його переваги або навпаки робити його терпимим і багатогранним.
Потрібно зазначити, що не тільки безвкусость, всеядность суть антиподи хорошого смаку. Але у великій мірі ними є поганою або ж перекручений смак. Причому в цьому випадку мова йде саме про смак, оскільки передбачається усвідомлена пристрасть і перевага. Така перекручена избирательность по відношенню до антиценностям детерминируется соціальними обставинами і виражає антигромадську, антигуманну спрямованість діяльності індивіда або соціальної групи.
Виникає питання, який же смак вважати хорошим, а який поганим? І чи існує об'єктивний критерій смаку? Эстетики-ідеалісти на це питання відповідають негативно. Всі думки смаку вони вважають суб'єктивними і на цій основі відкидають об'єктивний критерій смаку.
Оскільки думка естетичного смаку це оцінка дійсності відповідно до естетичних почуттів, потреб, інтересів і світогляду людей, остільки естетичний смак є єдність об'єктивного і суб'єктивного. У думці смаку відбиваються не тільки якості предмета, що сприймається, але і якості сприймаючого суб'єкта. У ньому видні своєрідність почуттів, інтелект, культура суб'єкта, його образованность, соціальна приналежність.
Думка естетичного смаку заснована на особливому інтелектуальному механізмі - естетичної інтуїції, що включає такий спосіб пізнання, як творчу уяву, що охоплює образ «цілого», не передуючи його логічному розчленуванню, аналітичній дії розуму. «Специфічна роль сили уяви в акті пізнання відмічав Е. В. Ільенков полягає в тому, що вона дозволяє співвідносити формально засвоєні знання з одиничними, ще ніяк не «формалізованими» (не вираженими ще в загальних формулах, в категоріях) фактами, даними в живому. Спогляданні. Без неї одне з іншим співвіднести взагалі не можна. Це важливо підкреслити по тій причині, що під «силою уяви» часто розуміють здатність вигадувати те, чого насправді немає. Тим часом дія сили уяви забезпечує передусім уміння правильно бачити те, що є, але ще не виражене у вигляді поняття» 3.
Все вищевикладене дозволяє зрозуміти об'єктивні основи суперечки про смаки, оскільки в ньому стикаються не просто особисті, групові або ж класові пристрасті тут протистоять один одному істинні і помилкові цінності, що відображають складність соціальних процесів, своєрідність суспільного розвитку, а також помилок, помилкових пошуків, уявних уверований.
3. ЕСТЕТИЧНИЙ ІДЕАЛ
Активність естетичної практики і продуктивної творчої уяви формує особливу естетичну свідомість, відмінну своєрідністю естетичного відношення до дійсності, в якій ідеально поєднуються цілісність, творчість, творення. Це естетичний ідеал, формування якого є результат розвитку всіх форм естетичної діяльності і передусім мистецтва. У певному значенні естетичний ідеал є духовною метою естетичної практики, що усвідомлюється.
Слово «ідеал» грецького походження (від «ідея», «поняття», «образ», «уявлення»). На відміну від ідеалів етичного, політичного або суспільного, які можуть існувати у вигляді відвернених понять, естетичний ідеал знаходить своє втілення в почуттєвих формах він тісно пов'язаний з емоційним, почуттєвим відношенням людини до миру. У цьому його специфіка.
У естетиці Гегеля ідеал стає центральною естетичною категорією, яку він визначає як ідею, в якій виражена дійсність, відповідна своєму поняттю, сферою вияву естетичного ідеалу Гегель вважав мистецтво, а відповідну естетичному ідеалу форму мистецтва бачив в античності. Мистецтво Древньої Греції він і характеризував як класичне мистецтво ідеалу.
Хоч у Гегеля зустрічаємо дуже цінні думки про зв'язок ідеалу з дійсністю, загалом же ідеалістичний підхід в трактуванні естетичного ідеалу страждав обмеженістю, однобічністю. Ідеалісти відривали поняття естетичного ідеалу від життя і розглядали його як недосяжний зразок, протилежний реальності. Ця обмеженість ідеалістичної концепції естетичного ідеалу була критично преодолена російськими революційними демократами. По визначенню В. Г. Белінського, ідеали «не довільна гра фантазії, не вигадка, не мрії; і в той же час ідеали не список з дійсності» а вгадана розумом і відтворена фантазією можливість того або іншого явища» 4.
Естетичний ідеал являє собою одну з форм відображення об'єктивної дійсності. Причому відображення не пасивного, а творчого, активного, завжди пов'язаного з умінням відкидати випадкове, наносне, неістотне і проникати в саму суть предмета. Отже, естетичний ідеал є відображення суті предмета, причому суті самого глибокого порядку, що містить в собі вищу форму розвитку реальності. Такою вищою формою розвитку матерії є соціальна форма, а носієм її виступає суспільна людина як сукупність всіх суспільних відносин. Естетичним ідеалом конкретного суспільства, т. е. «почуттєвим ідеалом» і буде вияв через окрему людину головних, визначальних суспільних відносин даного суспільства.
Таким чином, естетичний ідеал є діалектична єдність об'єктивної і суб'єктивної сторін. Об'єктивна сторона означає, що ідеали зароджуються і реально існують насправді самій як тенденція суспільного розвитку, незалежно від того, чи усвідомлюють їх люди або не усвідомлюють. Вони виявляються в житті з більшою або меншою повнотою, що залежить від конкретно-історичних умов. З суб'єктивної сторони ідеали являють собою сукупність цілей, ідей, носіями яких виступають передові суспільні сили. Дійсно, естетичний ідеал повинен спочатку хоч би в зародку виникнути в самому житті, перш ніж він буде потім усвідомлений в формі різних естетичних уявлень і отримає відображення в мистецтві.
Соціально-політичний і естетичний ідеали фіксують перспективу розвитку, відображають інтереси і потреби прогресивного розвитку суспільства і людини. А раз так, то дійсність не «підтягається» до ідеалу, як прийнято думати, а розвивається в ідеал. І передумови цього розвитку закладені в ній самій.
І не випадково дослідники називають естетичний ідеал «синтезом сьогодні і завтра» або «зримим» долженствующим. Але естетичний ідеал тісно пов'язаний і з суспільним і з етичним ідеалами. Так само, як і останні, естетичний ідеал історично міняв свій зміст, оскільки воно зумовлене розвитком матеріального і соціального життя суспільства, а також розвитком естетичної діяльності мистецтва. Наприклад, для античності естетичним ідеалом виступає образ довершеної, ідеальної людини, в якому гармонійно злиті воєдино прекрасне внутрішнє і прекрасне зовнішнє, гармонія душі і тіла.
У епоху середньовіччя естетичний ідеал втратив всякий зв'язок з дійсністю. Панування релігійної свідомості привело до того, що вся земна, тілесна сторона життя людини всіляко принижувалася і знецінювалася. У цих умовах естетичним ідеалом виступала божественна суть, бог як носій чистої духовності. Він наділявся абсолютною досконалістю, т. е. він всеблагой, всемогутній, всепремудрый, всевишній. Людина ж могла наблизитися до естетичного ідеалу в тій лише мірі, в якій він зміг відмовитися від мирських потреб і гріховних почуттів, прийти в своїй діяльності до святості. Як сказано в Новому заповіті, «бо, якщо живете по плоті, то помрете, а якщо ж духом умерщвляете справи плотські, то живі будете».
У історії розвитку людства естетичний ідеал нерідко виявлявся зверненим в минуле. Так траплялося тому, що певні суспільні класи, не бачачи вирішення життєвих проблем, починали звеличувати минуле.
Марксистсько-ленінська естетика розглядає ідеали як явища дійсності і науково обгрунтувала їх природу і суть. При всьому різноманітті тлумачень естетичного ідеалу як меті естетичної діяльності людини в них можна бачити щось загальне, що зумовлює основні функції ідеалу.
Ідеал мобілізує людську енергію почуття і волю, вказуючи напрям діяльності. Чому? Тому, що ідеали здатні випереджати дійсність, вгадувати тенденцію майбутнього. Ідеал виступає як зразок, норма і як повинне, якому треба слідувати. Нормативность ідеалів зумовлена їх сущностным змістом.
Ідеал служить вищим об'єктивним критерієм оцінки всього, з чим людина стикається в навколишньому світі, усього, що попадає в сферу його інтересів. У своїй діяльності ми неусвідомлено, іноді свідомо, постійно співвідноситься реальне з ідеалом, з'ясовуючи, в якій мірі це реальне відповідає ідеалу. Естетичне і являє собою діалектику ідеального і реального. Тільки в співвіднесенні з ідеалом дійсність придбаває для людини естетичну цінність.
Отже, естетична діяльність і її суб'єктивна сторона естетична свідомість виникають не на чисто природній основі і не на двох самостійних основах природної і суспільної, а на єдиній основі - матеріальній суспільно-історичній практиці, в процесі якої людина перетворює не тільки зовнішню природу, але і свою власну «по законах краси».
Специфіка естетичної свідомості і полягає передусім в тому, що воно відображає творчу суть суспільно-трудової діяльності людини у всьому різноманітті форм її вияву, в тому числі і в такій своєрідній формі творчості, як мистецтво.
Література:
1 Ильенков Э: В. Об эстетической природе фантазии // Искусство и коммунистический идеал. М.» 1984. С. 234.
2 Там же. С. 235.
3 Ильенков Э, В. О «специфике» искусства // Там же. С. 218.
4 Белинский В. Г. Русская литература в 1843 г.//Полн. собр. соч. М., 1955. Т. 8. С. 89.