Реферат - Предмет і система земельного права

Розділ 1 Предмет і система земельного права1.1.Поняття і предмет земельного права Після проголошення незалежності в Україні почала формуватись національна система права. Вона базується на поєднанні традицій і нового розвитку права, які відображають реалії політичних та економічних перетворень у суспільстві. Виходячи з цього, правова наука розглядає систему права як об’єктивну реальність. Система права формується з галузей права. Відмежування однієї галузі права від іншої, віднесення норм права і правових інститутів до певної галузі права здійснюється на підставі предмета та методу правового регулювання. Предметом правового регулювання нормами земельного права є суспільні земельні відносини. Характерною особливістю предмета земельного права є те, що він охоплює собою як матеріально – правові, так і процесуальні норми, створюючи тим самим механізм (процедуру) реалізації земельно – правових норм, наприклад, порядок приватизації державних земель, вилучення земельних ділянок для державних і громадських потреб, надання земельних ділянок у власність для ведення селянського (фермерського) господарства, землеустрій, порядок розгляду земельних спорів, облік тощо. Земельні правовідносини мають свою історію. В попередні історичні періоди земля як об’єкт права відносилась до речового права, а земельні відносини регулювались нормами цивільного (приватного) права, а щодо казенних земель – також і нормами публічного права. До предмета цивільного права відносились власне земельні ділянки, а також земельні ділянки разом з побудованими на них будинками, будівлями і спорудами. Такі будівлі разом із земельними ділянками називались нерухомістю і розглядались як єдиний об’єкт суспільних відносин, їх правового регулювання. Декретом “Про землю”, прийнятим Другим Всеросійським з’їздом рад 26 жовтня (8 липня) 1917 р., всю землю – державну, поміщицьку, удільну, кабінетську, монастирську, церковну, посесійну, громадську і всі інші великі приватні землеволодіння – було оголошено всенародним добром: націоналізовано, конфісковано і передано в розпорядження волосних земельних комітетів і повітових рад селянських депутатів. Згідно зі ст. 5 декрету землі рядових селян і рядових козаків не конфісковувалися, а передавалися їм у користування. Категорично заборонялася купівля – продаж землі, здача в заставу, дарування тощо. Цей декрет було запроваджено в Українській СРР відповідно до постанови Першого Всеукраїнського з’їзду рад. Декретом РНК РСФРР “Про скасування права приватної власності на нерухоме майно в містах” від 20 серпня 1918 р. було скасовано приватну власність на всі без винятку земельні ділянки – як забудовані, так і не забудовані, як ті, що належали приватним особам і промисловим підприємствам, так і ті, що належали відомствам і установам у межах міських поселень. З того часу на всій території країни, в тому числі і в УСРР (з 1937 р. УРСР), всі землі були вилучені з торгового обороту, земельні відносини переставали бути предметом цивільного права і бути віднесені до предмета земельного права як самостійної галузі права. Верховна Рада українки 30 січня 1992 р. прийняла Закон Українки “Про форми власності на землю”, за яким в Україні було визнано приватну, колективну і державну форми власності на землю. Нова редакція Земельного кодексу Українки від 13 березня 1992 р. підтвердила всі три форми власності на землю. Законом Українки “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів Українки” від 5 травня 1993 р. № 3180 – ХІІ статтю 14 Закону Українки “Про власність” було викладено в редакції, яка визначала право приватної власності громадян на землю. Громадяни Українки тепер мають право на одержання у власність земельних ділянок для: -ведення селянського (фермерського) господарства; -ведення особистого підсобного господарства; -будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель (присадибна ділянка); -садівництва; -дачного і гаражного будівництва. Суб’єктами права приватної власності на землю можуть бути лише громадяни Українки. Об’єктом земельних відносин, у тому числі відносин власності, виступають земельні ділянки конкретного розміру, які надаються громадянам у власність для певної мети. Згідно зі ст. 20 Закону Українки “Про власність” суб’єктами права колективної власності на землю визнані колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства. З дня прийняття Закону Українки “ Про форми власності на землю”, Земельного кодексу Українки в редакції від 13 березня 1992 р. і внесенням 5 травня 1993 р. поправок до Закону “Про власність” земельні відносини, що складаються в частині приватної і колективної власності на землю, стали предметом цивільного права Українки. Відповідно правові норми щодо регулювання земельних відносин передбачені в проекті нового Цивільного кодексу Українки. Але це не свідчить, що земельні відносини перестали бути предметом земельного права, що земельне право як галузь права втратило свою регулятивну роль, самостійне місце в системі права Українки. Для науково обгрунтованого висновку треба виходити з того, що земля займає особливе місце в життєдіяльності людини і має такі властивості, які не можуть ігноруватися законом. По – перше, земля – це основа самого існування і буття людини, найголовніше місце для господарської і всякої іншої діяльності. Земля виступає як найважливіший природний ресурс, основа життя, загальнолюдське і загальнонаціональне надбання, як компонент природи і біосферна категорія. По – друге, земля виступає як просторовий операційний базис, що використовується для розташування населених пунктів, виробничих об’єктів і як основний засіб виробництва у сільському господарстві. Вона обмежена в просторі і не може бути ні збільшена, ні зменшена як майно. По – третє, земля – найважливіший компонент навколишнього природного середовища, який функціонує як живий організм, здатний на самовідновлення, на створення умов для розвитку і підтримання життя рослин, тварин, птахів, риб, мікроорганізмів, на очищення атмосфери, збереження води, надр та ін. По – четверте, земля використовується як важливий, незамінний і складний об’єкт господарювання і засіб виробництва. В агропромисловому комплексі земля – це найголовніший засіб сільськогосподарського виробництва і виробництва сільськогосподарської продукції. Земля не може бути замінена ніяким іншим засобом проживання і виробництва, не старіє і не зношується. По –п’яте, як засіб виробництва, згідно із цивільним законодавством, земля відноситься до майнових об’єктів. Але це майно особливого роду. Вона не має і не може мати вартості. У сфері обігу ціна на землю складається з врахуванням її природних властивостей і вкладених коштів на її поліпшення. Саме тому угоди щодо землі повинні укладатися за спеціальними правилами. У ст. 13 Конституції Українки закріплено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території Українки, є об’єктами права власності Українського народу. Конституція України проголошує, що земля є основним національним багатством, яке перебуває під особливою охороною держави. Не дивлячись на те, що земля належить усьому Українському народу, Конституція допускає право приватної власності на землю і гарантує це право. Питання права власності на землю досить грунтовно врегульовані Земельним кодексом Українки. Наведене свідчить, що земельні відносини, в тому числі відносини власності на землю – це відносини особливого роду, регулювання яких не охоплюється нормами цивільного та інших галузей права. Саме тому дуже важливо було б закріпити в новому Цивільному кодексі Українки правило, що земельні відносини регулюються нормами земельного права з врахуванням норм цивільного права, які застосовуються лише в частині, не врегульованій нормами земельного права. Обгрунтованими є висновки російського вченого Б.В. Єрофеєва, що з правової та економічної точки зору цінність землі визначається особливостями, специфікою власностей та ознак, які відрізняють її від інших майнових об’єктів. Слушним є також зауваження Г.В. Чубукова, що цивільне право не має правового інструментарію для врахування різноманітності і