Реферат - ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ РЕГІОН СУЧАСНИЙ СТАН І ЗАГАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА

руд протягом останніх 30 років у п'ять разів. Для подолання кризи в галузі передусім змінюють її територіальну структуру: будівництво нових комбінатів у портових містах для використання імпортної сировини, закриття більшості старих комбінатів, які будувались біля вітчизняних родовищ руд і палива (табл. 2).
Найбільші експортери сталі - Німеччина, Франція, Бельгія, Люксембург. За виплавкою сталі Західна Європа має перше місце в світі (донедавна - друге місце після СРСР).
У кольоровій металургії лише алюмінієва промисловість на 30% спирається на власну сировину, використовуючи французькі та грецькі руди. Решта галузей працює на африканських і південноамериканських рудах, що їх отримує у вигляді концентратів.
Металургійний комплекс має такі галузі, які переживають важку кризу - потужності багатьох комбінатів використовуються на 50%. Його продукція - сталь, прокат, чавун, кольорові метали - забезпечує розвиток машинобудування. В цілому роль видобувних галузей важкої промисловості в регіоні значно менша, ніж у північноамериканському центрі; через нестачу власних сировинних ресурсів деякі галузі припиняють існування.
Обробні галузі зростають, у їхній структурі провідну роль відіграє виробництво засобів виробництва. Найвищі темпи зростання мають наукомісткі галузі машинобудування та хімії. На світовому ринкові регіон має провідні позиції у: виробництві оптичних приладів (Німеччина); виготовленні медикаментів та пластмас (Швейцарія, Великобританія, Італія); багато видів верстато- та суднобудування.
Машинобудування - провідна галузь регіону. Понад 30% зайнятих працює в машинобудуванні. Ця галузь виробляє 1/3 вартості промислової продукції. Західноєвропейський регіон має майже всі види машинобудівельних галузей (їх у світі нараховується біля 120); тут виробляється майже 40% світового виробництва ковальсько-пресового обладнання і верстатів (Італія, Швейцарія, Великобританія, Франція). В цілому регіон - найбільший у світі виробник та експортер машин і промислового обладнання.
Електротехніка - складний багатогалузевий комплекс, що випускає електронну, радіо- й телефонну апаратуру, енергетичне обладнання; дещо менша, ніж у США, питома вага галузей по виробництву побутової техніки. Біля 1/6 світової електротехніки припадає на Німеччину. Нідерланди - виробник радіоприймачів, телевізорів; Італія - один з найбільших у світі виробників пральних машин, холодильників.
Транспортне машинобудування - одна з провідних галузей, у якій висока питома вага автомобілебудування. Характерною ознакою його є висока концентрація на заводах провідних фірм Великобританії ("Бритиш Лейленд"), Італії ("ФІАТ"), Франції ("Рено") та Німеччини ("Фольксваген"). Майже 25% виробництва автомобілів припадає на філії американських фірм у Європі.
Суднобудування було провідною галуззю у 50-х роках XX ст., зараз регіон випереджає США, але поступається Японії. Провідні країни - Нідерланди, Франція, Іспанія, Швеція, Великобританія, Німеччина. Найвищого розвитку суднобудування досягло у Великобританії, Німеччині, Франції, Італії (високий рівень розвитку, багатогалузева структура), при цьому Німеччина виділяється найвищою експортною орієнтацією. Експортною спрямованістю окремих галузей, що досягли відповідного рівня розвитку, характеризуються Бельгія, Норвегія, Данія, Швеція, Нідерланди, Швейцарія. Недостатньо розвинене суднобудування в Іспанії, Австрії, Фінляндії, Ісландії, Ірландії, Греції, Португалії.
Хімічна промисловість також виробляє 1/3 світового випуску хімікатів. При цьому Німеччина та Франція входять до числа трьох найбільших у світі експортерів (і імпортерів) хімічних продуктів (табл. 3).
Останнє десятиріччя характеризується значним зниженням темпів розвитку хімії, появою кризових явищ. Експор-тоорієнтовані товари тонкого органічного синтезу. Більшість країн має вузьку спеціалізацію: Франція виробляє синтетичний каучук, Швейцарія - фармацевтичну продукцію, Швеція - продукцію лісохімії, ФРН, Великобританія та Франція виробляють 2/3 (25%, 20%, 18% відповідно) хімічної продукції за собівартістю.
Галузі групи "Б" найвищого рівня досягли на початку XX ст., а тепер легка промисловість належить до кризових галузей. Майже всі країни Західної Європи за сучасних УМОВ на 50% споживають імпортний одяг (з країн, що розвиваються). Головна причина: втрата ринків збуту внаслідок швидкого зростання легкої промисловості у країнах Азії, Латинської Америки та Північної Африки. Питома вага легкої промисловості постійно зменшується - за останні 30 років удвічі-тричі.
Сільське господарство належить до високорозвинутих галузей, темпи його зростання були вищими, ніж темпи зростання кількості населення. Забезпеченість власними сільгосппродуктами сягає 95% (5% імпорту складають продукти тропічного сільського господарства). Регіон має високу питому вагу в світі: 30% молока, 20% м'яса, 15% зерна припадає на Західну Європу. Важливу роль відіграє в розвитку сільського господарства аграрна політика ЄС, вона передбачає єдиний контроль над цінами та ринком у сільському господарстві, спільноєвропейську зовнішню торговельну політику, єдиний екологічний контроль.
Відповідно до загальносвітових тенденцій організації сільгоспвиробництва у Західній Європі укрупнюються господарства, посилюється механізація їх та оснащення новітніми технологіями й технікою. Особливо високих показників досягай на півночі та в центрі Західної Європи - тут працюють великі сучасні спеціалізовані агропромислові об'єднання. Однак країни Південної Європи мають значно нижчі показники спеціалізації аграрних виробництв, нижчу товарність. Країнам Півдня притаманні залишки доринко-вих відносин у сільському господарстві: тут можна побачити і наймитів з наділами, і поміщицькі маєтки, й дрібні напівнатуральні господарства.
У тваринництві переважає м'ясо-молочне скотарство (в країнах регіону споживається вдвічі більше молока, ніж у США). Останніми десятиріччями високими темпами зростає свинарство й птахівництво. Велика роль належить рибальству: в регіоні виловлюється щорічно в 2,5 раза більше риби, ніж у північноамериканському центрі. Рибальство розвивається в Іспанії, Ісландії, Данії, але найбільше-в Норвегії. У Північній Європі, в умовах холодного клімату, набуває великого розмаху вирощування хутряних звірів - використовуються відходи рибопромислу для виробництва кормів.
Рослинництво в основному орієнтується на обслуговування потреб тваринництва - провідної сільськогосподарської галузі. Зернові вирощують також і для продовольчих цілей. Найважливіші зернові культури - ячмінь та пшениця (5/6 загального збору зернових), на кукурудзу припадає 1/6 врожаїв. Найвища питома вага у вирощуванні зернових належить Франції - 30%. Біля половини світових врожаїв таких культур, як оливки (Італія, Іспанія), картопля (Великобританія, Німеччина, Франція), цукровий буряк (Італія, Франція, Німеччина), виноград (Франція, Італія) - збирається у Західній Європі.
Транспортна система відіграє дуже важливу роль у розвитку господарства країн регіону, а також їхньої участі в МПП. Транспортні комунікації постійно ускладнюються, виникають нові проекти (наприклад, будівництво газопроводу з Лівії до Італії по дну Середземного моря). Найважливіші види транспорту для міжнародних перевезень - авіаційний (з найбільшими центрами у Франкфурті-на-Майні, Лондоні, Парижі); морський розвивається завдяки численним портам, 12 з яких здатні приймати судна вантажопідйомністю понад 20 тис. т.
Для внутрішніх потреб регіону використовується автомобільний транспорт, якому помітно поступаються залізниці, - це пояснюється переважанням перевезень на невеликі відстані, спричиненим густотою населення та концентрацією виробництва. Питома вага залізниць, розрахованих на великі обсяги перевезень на значні відстані, постійно знижується.
Річковий транспорт використовується здебільшого для внутрішніх перевезень масових вантажів, які не потребують швидкісного транспортування. Головна магістраль - Рейн, поєднаний з іншими великими річками Західної Європи з допомогою каналів. Окремі країни, які мають розвинуту річкову систему, вирішують проблему внутрішніх вантажних перевезень на 50-60% саме за рахунок річкового транспорту (наприклад, Нідерланди).
Трубопроводи мають транс'європейське розташування, Що пояснюється збільшенням потреб у нафті та газі всіма країнами Західної Європи. Але континентальні нафто- й газопроводи перевозять здебільшого напівфабрикати, а от сировина (нафта, газ) надходить до регіону через трубопроводи, що проходять у Середземному морі. Новобудова - мережа трубопроводів у Північному морі.
В цілому співвідношення окремих видів транспорту у Західній Європі приблизно таке (сума - 100%):
морський - 10;
річковий (внутрішній) - 12;
трубопровідний -15;
залізничний - 23;
автомобільний - 40.
Завдяки постійній увазі до транспортної системи з боку урядів західноєвропейський регіон є одним із найрозвинутіших у світі.
Туризм. Західноєвропейський регіон - найбільший у світі центр міжнародного туризму. Прибутки від туризму найвищі (на одного жителя) в Австрії та Швейцарії, а за кількістю туристів попереду Італія та Іспанія (по 40-42 млн щорічно). Для обслуговування туристів у Західній Європі працює біля 6 млн чоловік. Найулюбленіші місця відвідувань - Альпи та Середземномор'я. Тут обладнано численні бази, пансіонати, готелі тощо. У багатьох країнах сезонна зайнятість у системі обслуговування туристів частково допомагає вирішувати проблему безробіття, відроджує традиційні промисли.
ХАРАКТЕРНІ РИСИ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В РЕГІОНІ
Неоднаковий рівень індустріальної зрілості у повоєнний період у країнах Західної Європи, розмаїття галузевої та відтворювальної структури, різниця темпів економічного зростання й динаміки циклу, рівнів суспільної продуктивності праці спричинили значну специфіку окремих систем державного регулювання в регіоні. Це стало передумовою і необхідністю посилення тенденції до уніфікації форм та методів державного регулювання в подальшому. Тому поступово склалися головні риси державного регулювання в країнах Західної Європи. Насамперед існує матеріальна основа економічної діяльності держави у вигляді значного за масштабами державного сектора у сфері виробництва і центральних (федеральних) фондів перерозподілу національного доходу (бюджет, фонди соціального страхування, держрезерви тощо). По-друге, в усіх країнах уряди розробляють і реалізують економічну політику. По-третє, розробляють законодавчу політику щодо різних суб'єктів бізнесу. По-четверте, створюють систему заходів для стимулювання зовнішньоекономічної діяльності.
Однак у кількісних співвідношеннях окремих ланок систем регулювання і у виборі його конкретних форм спостерігаються значні відмінності, що відображають національну специфіку країн та неоднаковий ступінь ефективності державного регулювання. Наприклад, для ФРН, незважаючи на зовнішні прояви сучасного суспільного господарства як ліберального, з яскраво вираженими аспектами соціально-ринкового регулювання, характерні, по суті, всі головні ознаки державно-монополістичного регулювання. Проте державний сектор ФРН не має загальнонаціонального органу управління, а технократична ланка, що є обов'язковою для державно-монополістичних систем регулювання (апарат чиновників), відносно слабка і не має помітного впливу.
Істотно інакше розвивалося регулювання у Франції. Потужний державний сектор економіки став базою загальнонаціонального планування і програмування суспільного господарства. Економічній політиці в цілому підпорядкований також механізм кредитного та грошового регулювання. Звичайно, суттєві відмінності притаманні системам державного регулювання інших країн: Італії (характерна інтенсивність регулювання процесів відтворення державою), Великобританії, Іспанії, Швеції та ін.
Посилення інтеграційних процесів у західноєвропейському регіоні після 50-х років значно прискорило нівелювання не тільки основного капіталу, загальних умов відтворення, вимог до розвитку інфраструктури, а й економічної та соціальної сфер в цілому. Це зумовило появу багатьох спільних рис, що дають змогу визначити специфічний західноєвропейський тип державного регулювання, який відрізняється від американського, японського та ін.
До особливостей західноєвропейського регулювання належать інтенсивність та активне втручання держави в економіку. Воно охоплює увесь процес суспільного відтворення - від регулювання ринкових відносин до впливу на структуру й темпи росту виробництва, нагромадження та хід циклу (антикризове регулювання), ціноутворюючі фактори та зовнішньоекономічні зв'язки. Помітною відмінністю, що більш важлива для державного регулювання в Західній Європі, ніж у США і Японії, вирізняються державна власність і державне підприємництво. Більшість західноєвропейських країн мають розвинутий державний сектор, на який припадає помітна частина зайнятих, інвестицій, бізнесу, що не характерно для США. Іншими словами, у Західній Європі держава включалась більш безпосередньо в процес відтворення як функціонуючий суб'єкт виробництва. До того ж майже в усіх західноєвропейських країнах Держава є великим банкіром. Про масштаби та активність втручання держави в економіку свідчать розміри перерозподілу національного доходу через державний бюджет, фонди соціального страхування (від 40 до 50%). У США та Японії так перерозподіляють відповідно 1/3 та 1/4 частини національного доходу.
На формування загальних ознак і загальних особливостей державного регулювання мало вплив зближення економічного і соціального розвитку на шляху регіональної інтеграції, відома уніфікація державної економічної політики, взаємопроникнення та взаємообмін національних методів регулювання. На цій основі не тільки народжувались ідеї про поступовий перехід до єдиної системи державного втручання в економіку у межах ЄС, а й створювались інститути (Європейський інвестиційний банк- ЄІБ, Євро-парламент, Комісія Європейського співтовариства - КЄС) та правова база для практичного їх здійснення; затверджувались пріоритети національного регулювання. Великі можливості й перспективи на цьому шляху пов'язуються з Маастрихтськими угодами, що пов'язані з пошуком більш дійових форм і методів регулювання економіки, проведенням економічної політики в цілому на міждержавному та наддержавному рівнях.
Ускладнення соціально-економічних проблем урбанізації та збереження навколишнього середовища, а також нерівність умов життя та праці у різних частинах національної території, що лежить в основі невдоволення населення надмір урбанізованих або відсталих районів, визначили необхідність переходу від спорадичного, фрагментарного державного втручання до комплексної політики територіального розвитку. Така необхідність диктувалась також розширенням соціальної функції держави. У цьому зв'язку через регулюючі механізми держава має вирішувати два кола питань: по-перше, зв'язати розвиток продуктивних сил і економічне зростання з найбільш раціональним розподілом їх по всій території розселення і виробництва, по-друге, впливати на просторово-економічні процеси з метою кращого використання території та регіональних ресурсів, а також задоволення потреб населення в поліпшенні умов життя та праці в неперспективних або відсталих районах.
Після створення ЄС, особливо на більш пізніх етапах його розвитку, осилюється перехід від державного до міждержавного регулювання територіальних економічних проблем. Ця якісно нова форма впливу на розміщення продуктивних сил консолідує країни ЄС у перенесенні акценту з вузько національного підходу до розвитку територій на багатонаціональну західноєвропейську основу. У ЄС існують органи й інститути, які розробляють концепції територіального регулювання і практично реалізують заходи щодо регіонального розвитку (наприклад, затверджено Комітет регіональної політики, створено Європейський фонд регіонального розвитку для фінансування заходів, спрямованих на скорочення регіональних відмінностей у межах ЄС). Особливо в полі регулюючої та контролюючої діяльності органів ЄС перебувають міжнародні монополії (європейські компанії), що тяжіють до високорозвинутих районів регіону та ігнорують часом рішення Співдружності про раціональне розміщення продуктивних сил і тим самим посилюють нерівномірність розміщення виробництва і населення, які поглиблюють галузеві диспропорції в економіці.
СИСТЕМА ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНИХ ЗВ'ЯЗКІВ
Зовнішньоекономічні зв'язки західно-європейського регіону складають розгалужену й розшаровану систему, мають планетарний характер. Вони виражаються у вигляді зовнішньої торгівлі, валютно-фінансових та кредитних операцій, виробничого кооперування та науково-технічного співробітництва, міжнародних послуг й інших форм міжнародних економічних відносин. Зовнішня торгівля має центральне місце і відіграє провідну роль у всій системі зовнішньоекономічних зв'язків. Західноєвропейський регіон зв'язаний торговельними відносинами з іншими країнами й регіонами світу більше, ніж США чи Японія. На Західну Європу припадає 40% товарообороту світу, хоча за межі Західної Європи вивозиться лише третина товарів, що експортуються, а решта реалізується на внутрішньому ринку. В теперішній час переміщення товарів з однієї держави на територію іншої поки що мало відрізняється від зовнішньої торгівлі у межах ЄС, що формально утворює спільний ринок. З прийняттям Маастрихтських угод останній став фактично спільним у західноєвропейському регіоні. Зовнішньоторговельний комплекс помітно зріс після Другої світової війни. Невеликі розміри території більшості країн, обмеженість їхньої сировинної бази, з одного боку, поглиблення спеціалізації та інтеграції - з іншого, зумовили постійно зростаючу роль зовнішньої торгівлі у розвитку національних господарств і господарства регіону в цілому. За обсягом торгівлі Західна Європа перевершує такі країни, як США та Японія.
Імпорт значно перевищує експорт. Головні статті імпортних надходжень - корисні копалини (металеві та паливні), фураж. Експортуються хімікати, машини, промислове обладнання, продовольчі товари. Частка зовнішньої торгівлі у ВНП перевищує 20- 25%.
Між країнами регіону встановлено міцні торговельні відносини - питома вага взаємної торгівлі складає 66% зовнішнього товарообігу; 20% припадає на країни, що розвиваються; 12% - на інші розвинуті країни світу (враховуючи Японію та США), майже 2% - на постсоціалісти-чні країни Східної Європи.
Дефіцит зовнішньої торгівлі у платіжному балансі багатьох країн компенсується торгівлею патентами та ліцензіями, експортом капіталу, фрахтом, туризмом. Порівняно з іншими західноєвропейськими країнами в плані балансу зовнішньої торгівлі у найбільш сприятливих умовах перебуває ФРН. Тільки вона досягла активного сальдо торговельного балансу і завдяки цьому отримала можливість "покривати" зростаючий та дедалі дорожчий імпорт сировини, палива й продовольства. Аналіз за тривалий час свідчить про досить стійке становище ФРН у світовій торгівлі. Щодо Франції й, особливо, Великобританії та Італії, то для них характерні великі дефіцити торговельних балансів, що утворились ще в 70-ті роки (внаслідок багатьох різноманітних криз) й істотно погіршили зовнішньоторговельне та валютне становище цих країн.
Західна Європа має чільне місце у системі зовнішньоекономічних зв'язків з країнами, які розвиваються. 70-ті роки започаткували формування нового механізму цих зв'язків. Це зумовлено фундаментальною перебудовою структури міжнародних економічних відносин, які склалися в колоніальну епоху і закріпили економічну відсталість країн, що розвиваються. Головною суттю перебудови стало створення гарантованих умов розвитку їхніх національних економік і остаточне подолання вкрай нееквівалентного (а за характером - грабіжницького) обміну.
Особливу увагу звернемо на проведення тонкої політики західноєвропейськими стратегами, націленої на збереження "європейської присутності" у колишніх колоніях, на розширення з ними зовнішньоекономічних зв'язків. Вони намагаються надати контактам з молодими національними державами того особливого характеру, значно кращих умов і більш сучасної моделі відносин, ніж ті, які пропонують інші розвинуті держави. У цьому вбачається один із дійових засобів у боротьбі з конкуренцією монополій США та Японії. Посилення позицій Західної Європи у світовому господарстві, зокрема у розстановці сил ЄС, викликане передусім намірами закріпити сферу впливу в географічне близьких районах Середземномор'я, Близького Сходу й Африки.
Важливо застерегти, що така західноєвропейська політика ще в недалекому минулому враховувала наміри і вплив на молоді національні країни соціалізму, особливо СРСР.
Крах соціалізму позначився на системі зовнішньоекономічних зв'язків з країнами, що розвиваються, і проявився у тимчасових "нішах", які досить динамічно заповнюють країни західноєвропейського регіону.
Зв'язки між Західною Європою і країнами, що розвиваються, грунтуються передусім на двосторонніх економічних відносинах, їхню базу утворюють: поділ праці, що склався історично, експорт капіталу, зовнішня торгівля й т. ін. Тенденції до зміни старого поділу праці як наслідку колоніального панування відображаються в індустріалізації молодих держав, їхньому прагненні до рівноправного становища у світовому господарстві. До того ж різко змінюються умови відтворення і в самих розвинутих країнах західноєвропейського регіону (особливо під тиском НТР), спостерігається інтенсифікація господарських зв'язків між державами Західної Європи, насамперед у межах ЄС. Це помітно відобразилось на їхньому експорті та імпорті з країнами, які розвиваються. Так, із 1955 р. по 1972 р. питома вага останніх в імпорті з країнами Західної Європи знизилася з 24% до 15%, а в експорті - з 25% до 13%. Але від 1972 р. питома вага країн, що розвиваються, в імпорті й експорті Західної Європи стала помітно зростати порівняно з попередніми роками. Значення західноєвропейського регіону у зовнішній торгівлі з молодими національними державами набагато більше, ніж США і Японії. Особливо це стосується торгівлі країн Західної Європи з державами ОПЕК. Суттєвим є і той факт, що всі західноєвропейські країни є членами ГАТТ.
Найважливіші ринки збуту сировини країнами, що розвиваються (Африки та Близького Сходу), зосереджені в Західній Європі. Але в даний час інтереси останніх посилюються і відносно інших країн Азії й Латинської Америки. Це більше стосується експорту промислових товарів та імпорту сировини й продовольства. Спеціалізація західноєвропейського експорту на промислових товарах виражена чіткіше, ніж у США. Тому в їхньому експорті в країни, що розвиваються, значну роль відіграють продовольчі товари, машини і обладнання. Крім того, треба мати на увазі, що американські (а також японські) концерни більше, ніж західноєвропейські, виготовляють промислову продукцію безпосередньо в країнах, які розвиваються.
Щодо імпорту з молодих незалежних країн у Західну Європу, то він має сировинну спеціалізацію. Так, майже 90% його складають сировина й продовольство: нафта, кольорові метали, добрива, бавовна та волокно, масло й жири. Узагальнюючи характеристику позиції Західної Європи у зовнішньоекономічних зв'язках з країнами, які розвиваються, і відзначаючи деякі їхні переваги порівняно з США та Японією, слід підкреслити, що вони ще недостатньо сталі, але є підстави оцінити їх як довгострокову тенденцію. А окрім того, трансформація постсоціалістичних країн до ринкової економіки і поглиблення їхніх зв'язків з країнами західноєвропейського регіону та іншими (Близького Сходу, Африки) будуть поступово послаблювати названі переваги Західної Європи.