Реферат - СПІВДРУЖНІСТЬ НЕЗАЛЕЖНИХ ДЕРЖАВ І КРАЇНИ БАЛТІЇ

рахунок власного виробництва є також задоволення потреб сільського господарства в азотних і калійних добривах (імпорт з України та Білорусі), у виробах металургійної промисловості (чавун, сталь, особливо прокат, ввозяться з України та Казахстану). Сільське господарство не покриває потреб Росії в цукрі, зернових (а саме кормових), олії, фруктах і тваринницькій продукції. Як і в інших нових незалежних державах, машинобудівна промисловість РФ залежить від поставок комплектуючих з інших республік. Потреби в імпорті з близького та далекого зарубіжжя покриваються здебільшого за рахунок експорту сировинних товарів, насамперед нафти та газу, при цьому перехід на світові ціни на енергоносії забезпечує Росії істотний виграш за рахунок інших партнерів по СНД (за підрахунками Мінекономіки РФ, доведення їх до світового рівня може забезпечити приріст цін на експортовану нафту в три та на газ - у два рази).
Особливістю вихідного рівня будівництва національної економіки Росії є істотні відмінності у структурі господарського потенціалу окремих регіонів. Зокрема, в європейській частині РФ та на Уралі зосереджена основна частина обробної промисловості, а видобувні галузі визначають спеціалізацію Західного та Східного Сибіру. На Далекому Сході, крім галузей морського господарства (океанський транспорт, суднобудування, вилов риби), немає такої чіткої спеціалізації - обробна й видобувна промисловість, АПК мають багатопрофільний характер і розраховані на задоволення потреб цієї зони.
На формування національної економіки РФ впливатимуть у майбутньому три основні фактори. Перший з них - вибір конкретних шляхів переходу до ринкового господарства. Намагання вирішити цю проблему методами "шокової терапії", яку проводив у 1992 р. уряд Є. Гайдара, в наступні роки було замінено на більш еволюційну модель уряду В. Чорномирдіна. Незважаючи на цю зміну в підході до реформування командно-адміністративної системи господарювання, Росія істотно випереджає решту членів СНД щодо просування по шляху ринкової економіки. Вже 1992 р. у РФ була створена нова банківська система, заснована на комерційних банках. Хоча й з перешкодами, але в 1994 р. був завершений перший (ваучерний) етап приватизації, виник валютний ринок та ринок цінних паперів, здійснено лібералізацію цін. Перші наслідки ринкових реформ були невтішні - за 1992- 1994 pp. ВВП впав на 39%, промислова продукція - 44, сільськогосподарська - 21, капіталовкладення - на 61%. Різко зменшився життєвий рівень населення - індекс споживчих цін за ці роки зріс у 742 рази, що на 70% перевищило грошові доходи населення. Подальше формування національної економіки за цих умов цілком залежить від стабілізації народного господарства, перші ознаки чого почали проявлятися наприкінці 1994 р.
Другий важливий фактор, який впливатиме на будівництво національної економіки РФ, - співвідношення внутрішніх інтегруючих та відцентрових тенденцій. Хоча останні мають переважно політичний характер, вони можуть істотно змінити загальний стан господарства Росії. Особливий підхід до політичних та економічних відносин у межах РФ з боку Татарстану, Якутії-Сахи, Башкорстану, Чечні об'єктивно висуває дилему - або створення єдиного господарського комплексу, заснованого, на відміну від СРСР, на ринкових засадах, або виникнення конгломерату окремих територіальних економічних утворень із високим рівнем автаркії (самозабезпечення) й слабкою орієнтацією на взаємні зв'язки. В цьому разі саме поняття російської національної економіки буде втрачене, йтиметься лише про вкрай диференційований і мало взаємопов'язаний господарський простір на території Росії.
І нарешті, третім основним фактором, який впливатиме на будівництво національної економіки РФ, є визначення її місця у МПП. Успадкувавши левову пайку експортного потенціалу СРСР, Росія не спромоглася зберегти на світових ринках навіть ті слабкі позиції, які можна було втримати у сфері вивозу сировини, продукції важкого машинобудування, хімічних товарів тощо. Провідною тенденцією зовнішньоекономічної політики РФ в останні роки була переорієнтація від зв'язків з країнами СНД на відносини з дальнім зарубіжжям, що призвело до подальшого погіршення структури зовнішньої торгівлі (питома вага машин та устаткування в російському експорті до промислово розвинутих країн впала з 9,3% у 1992 р. до 5,1% у 1994 p., a частка сировинних товарів зросла із 74,2 до 79,4%). Поступове зменшення співробітництва з країнами близького зарубіжжя є причиною спаду їхньої частки у зовнішній торгівлі Росії до 24% в 1994 р. Україна посідає перше місце серед зовнішньоекономічних партнерів РФ (45,8% загального обороту Росії з країнами СНД у 1994 p.), але стабільність взаємного співробітництва істотно звужується зростаючим від'ємним сальдо платіжного балансу з боку України, зменшенням поставок енергоносіїв та інших товарів "критичного імпорту" з боку Росії. Якщо укладені інтеграційні угоди будуть здійснені, то можна прогнозувати зростання обсягів співробітництва Росії з Білоруссю (20,6% зовнішньоторговельного обороту РФ з країнами СНД у 1994 р.) та Казахстаном (17,8% відповідно). Усі інші країни СНД (разом - 15,8% зазначеного обороту) й надалі не матимуть вагомого місця у зовнішньоекономічних зв'язках Росії.
РЕСПУБЛІКА БІЛОРУСЬ
Незалежна Білорусь посідає серед країн СНД п'яте місце за кількістю населення та п'яте-шосте - за обсягом виробничого потенціалу. Крім покладів сировини для хімічної промисловості (кухонна, калійна сіль, фосфорити) та будівельної індустрії (вапняк, глина, пісок), республіка фактично не має покладів корисних копалин і вимушена завозити енергоносії, метал, бавовну, шкіру тощо для основних галузей промисловості. Внаслідок цього в Білорусі переважає частка обробної індустрії, зокрема машинобудування - виробництво тракторів (Мінськ), сільськогосподарських машин (Гомель, Ліда), грузових автомобілів (Мінськ, Могильов, Жодино) тощо. Існують великі нафтопереробні комбінати у Новополоцьку й Мозирі, розраховані на переробку російської нафти. Потужності органічного синтезу базуються на поставках газу з РФ та України, на їхній основі функціонує розгалужена мережа підприємств з виробництва штучних волокон. На місцевій сировині працює в основному переробна та паперово-картонна промисловість. Характерною особливістю Білорусі є те, що головні об'єкти її індустрії створювалися з розрахунку на задоволення потреб інших регіонів колишнього СРСР - автомобілі підвищеної вантажопідйомності БєлАЗ та потужні трактори використовуються на гірничовидобувних підприємствах Росії, Казахстану, інших країн СНД, перевищує власні потреби виробництва насосів, кабелю, пластмас, синтетичних смол, силосозбиральних комбайнів, експортується 40- 60% лляних та вовняних тканин, трикотажу, шкіряного взуття, панчішних виробів та конфекції.
Сільське господарство - також спеціалізована галузь економіки. Воно поставляє в інші республіки картоплю (в середньому 1,5 млн т щорічно), продукцію тваринництва (масло, свинину, яловичину). Республіка за рахунок власного виробництва забезпечує себе зерновими, овочами, високорозвинене льонарство - надійна база для текстильної промисловості. Однією з характерних особливостей Білорусі є транзитне розташування, - через її територію проходить північна інфраструктурна магістраль з Росії до Європи, яка включає потужний прикордонний вузол у Бресті (залізничний та автомобільний транспорт), траси трубопроводів і ліній електропередач.
Із розпадом СРСР у Білорусі також посилились кризові явища, хоча темпи спаду виробництва були повільніші, ніж у більшості інших країн СНД. За 1992-1994 pp. ВВП республіки зменшився на 35%, промислове та сільськогосподарське виробництво - на 32 й 18%, капітальні вкладення-на 53%. Не таким великим, як у інших членів Співдружності, був розрив у темпах зростання споживчих цін і грошових доходів населення (їх співвідношення складало 1,8 : 1,0 при 3,7 : 1,0 в середньому по СНД). Менш загрозлива ситуація пов'язана із збереженням виробничих зв'язків з Росією, вдалим використанням транспортної системи для транзиту експортно-імпортних вантажів країн СНД, а також реалізацією спеціальної програми "Основні напрями політики Республіки Білорусь щодо запобігання спадові виробництва та формування умов виходу з кризи".
Особливості економічного потенціалу Білорусі, який формувався, звичайно, як високоспеціалізована частина єдиного народногосподарського комплексу тодішнього СРСР, об'єктивно підштовхують республіку орієнтуватися на співробітництво у межах СНД. Саме цим, очевидно, пояснюється те, що вона разом із Казахстаном найбільш наполегливо виступає за посилення інтеграційних основ у взаємовідносинах нових незалежних держав. Ця позиція Білорусі проявилась повною мірою ще на Мінській нараді голів СНД у січні 1993 p., де її представники підписали Статут, договір про створення єдиної банківської системи, рубльової зони тощо. В 1994- 1995 pp. керівництво республіки посилило орієнтацію на широкомасштабну інтеграцію з Росією, незважаючи на протидію впливової опозиції. Водночас республіка намагається розширити свої відносини з далеким зарубіжжям - вступила до Міжнародного валютного фонду (МВФ) та Міжнародного банку реконструкції й розвитку (МБРР), розширює економічні зв'язки з Польщею, Німеччиною та іншими західними державами шляхом створення спільних підприємств, залучення іноземних капіталів і технічної допомоги.
В умовах господарської кризи ще не розроблена загальна концепція будівництва національної економіки Білорусі. Однак можна передбачити, що вона орієнтуватиметься на переважний розвиток обробної промисловості (зокрема машинобудування та хімії), забезпечення внутрішнього ринку продовольством і товарами легкої промисловості за рахунок власного виробництва, розширення експорту спеціалізованих галузей (трактори, вантажні автомобілі, сільськогосподарська техніка, льон, картопля) до країн СНД з поступовим розширенням вивозу окремих видів машин та хімічних продуктів на світовий ринок.
РЕСПУБЛІКА МОЛДОВА
За потенціалом і трудовими ресурсами Молдова є найменшою серед СНД. У неї високий рівень розвитку сільського господарства (виноградарство, овочівництво) та харчової індустрії (винарство, консервна промисловість), які були розраховані на поставки продукції до інших республік. Відсутність власної металургії і наявність значних ресурсів робочої сили привели до спеціалізації на трудомістких галузях електротехнічної (Бєльци, Кишинів), приладобудівної (Кишинів) промисловості, виробництва садових тракторів (Бєльці). Порівняно з іншими новими незалежними державами у народному господарстві Молдови високу питому вагу мають підприємства легкої промисловості (швейні фабрики у Кишиневі, Тирасполі, Бєльцях, килимовий комбінат в Унгенах, шовкова фабрика в Бендерах), продукція яких також була розрахована на вивіз до інших регіонів колишнього СРСР. Економіка республіки цілком залежить від імпорту основних видів сировини й енергоносіїв (чорні та кольорові метали, бавовна, бензин, вугілля), основної частини комплектуючих для машинобудівної промисловості, хімічних продуктів.
Особливістю економічного потенціалу Молдови є нерівномірне територіальне розміщення продуктивних сил - найбільш потужні індустріальні об'єкти (передусім легкої та машинобудівної промисловості) зосереджені у Придністров'ї. Вони були серйозно пошкоджені в ході конфлікту 1992 p., а потім почали функціонувати відокремлено, у межах так званої Придністровської республіки.
Розрив господарських зв'язків у межах СНД в умовах високого ступеня залежності від них економіки Молдови разом із негативним впливом воєнних конфліктів у Придністров'ї призвели до надто важких наслідків. За 1992- 1994 pp. ВВП зменшився на 52%, промислове та сільськогосподарське виробництво - на 49 і 34%, роздрібний товарообіг впав уп'ятеро. Втричі швидшими темпами, ніж по СНД в цілому, знизився життєвий рівень населення. Фактично втрачено економічні зв'язки між східним і західним регіонами республіки.
Реальний початок будівництва національної економіки Молдови залежить насамперед від політичних факторів. Різні варіанти її розвитку можуть бути кардинально протилежними - все залежить від орієнтації на співробітництво у межах СНД чи на інтеграцію з Румунією, відновлення територіальної цілісності чи повний вихід зі складу Молдови Придністровської республіки.
РЕСПУБЛІКИ ЗАКАВКАЗЗЯ
Усі три держави цього регіону невеликі за економічним потенціалом, трудовими ресурсами й територією. Сировинна база Грузії визначається насамперед покладами марганцевої руди та поліметалів, Азербайджану - нафти й газу, кобальту, хрому й молібдену, Вірменії - міді та поліметалів, будівельних матеріалів. Ця база характеризується некомплексністю, відсутністю переважної частини тих видів сировини, які необхідні для нормального функціонування національної економіки. Особливо потерпає через відсутність енергоносіїв Вірменія, Грузія ж недостатньо забезпечена хімічною сировиною.
Машинобудівна промисловість Азербайджану спеціалізується на випуску устаткування для нафтової та газової промисловості, -промислових кондиціонерів, приладобудуванні й електротехніці. У Грузії створено потужності для випуску електровозів (Тбілісі), автомобілів (Кутаїсі), електротехнічної, легкої і харчової промисловості (Тбілісі, Батумі, Зестафоні). У Вірменії високого розвитку набули мідна промисловість (комбінат в Алеварди), виробництво синтетичного каучуку, шин, синтетичних смол та інших хімічних продуктів (Єреван, Раздан). Сільське господарство цих республік є монопольним виробником цитрусових, чайного листя, постачає в інші регіони виноград, шовк-сирець, фруктові й овочеві консерви тощо.
Серед інших членів СНД усі три держави були найбільш глибоко охоплені кризою. Протиборство політичних сил і конфлікт з Абхазією призвели до руйнування економічного потенціалу Грузії - падіння на 75% ВВП, на 76 промислового та на 54% сільськогосподарського виробництва є найнижчим в СНД. Карабахська війна та блокада Азербайджаном є основними причинами зменшення ВВП та промислового виробництва Вірменії на 60 та 50% за 1992- 1994 pp., що не компенсується невеликим (на 12%) збільшенням сільськогосподарської продукції. Істотно постраждало й народне господарство Азербайджану. ВНП за вказаний період упав на 54%, промислове виробництво - 47, випуск сільськогосподарської продукції - на 44%. Для Азербайджану характерний стрімкий спад життєвого рівня, а роздрібний товарообіг у республіці всього за два роки скоротивсь у 10 разів. Особливістю цієї країни є збільшення капіталовкладень (на 13% за 1992- 1994 pp.), що пов'язано з акумуляцією іноземних та національних інвестицій для здійснення міжнародних проектів розвитку нафтовидобувної та нафтопереробної промисловості.
Неврегульованість внутрішніх і взаємних політичних та воєнних конфліктів, високий рівень зруйнування господарського потенціалу й розрив економічних зв'язків між самими цими республіками та іншими учасниками СНД не дають змоги в сучасних умовах хоч би в загальних рисах визначити можливі шляхи побудови національної економіки Азербайджану, Вірменії й Грузії. Як невеликі держави з некомплексним господарством, відсутністю власного виробництва переважної частини споживчих товарів і вузьким внутрішнім ринком для спеціалізованих галузей вони не зможуть вижити без інтеграції своєї економіки у більші регіональні структури. Чи буде це СНД, зона Чорноморського економічного співробітництва, чи інші подібні об'єднання,- вирішуватимуть не стільки економічні, скільки політичні міркування. Не можна також не враховувати можливості використання Вірменією фінансової та іншої підтримки з боку її численної діаспори як при відбудові економічного потенціалу, так і створенні сприятливих умов Для вступу у світове співтовариство. Азербайджан також як альтернативу має шляхи посилення взаємовідносин із сусідніми мусульманськими країнами, зокрема Іраном і Туреччиною. Залежно від політичного вибору можливі досить різні варіанти відбудови та структурних змін у національній економіці кожної із закавказьких країн.
РЕСПУБЛІКА КАЗАХСТАН
Займаючи друге місце в СНД за територією та четверте за кількістю населення, Казахстан за рівнем економічного потенціалу поступається лише РФ і Україні. Республіка є одним із основних виробників кольорових металів (свинець, цинк, мідь), вугілля (Карагандинський та Екібазтузький басейни), залізної руди (Соколовсько-Сарбайське родовище), чорних металів (комбінати в Теміртау та Єрмаку), має нафтові й газові родовища світового значення. Виробництво зерна на цілинних землях за сприятливих погодних умов перевищує потреби внутрішнього ринку. Машинобудівна промисловість спеціалізується на випуску тракторів (Павлодар), екскаваторів (Кентау), сільськогосподарських машин, електротехнічного устаткування. Розвинута хімічна промисловість - виробництво фосфорної і сірчаної кислот, пластмас, синтетичних смол тощо. Спеціалізуючись в основному на експорті сировини, напівфабрикатів та виробах важкого машинобудування, народне господарство Казахстану залежить від ввозу транспортних засобів, приладів, високотехнологічного устаткування.
Розпад єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР істотно позначився на господарстві республіки. За 1992- 1994 pp. ВВП впав на 43%, промислова й сільськогосподарська продукція - на 48 і 21%, що приблизно відповідає середнім показникам по СНД. Поряд із цим зменшення обсягу капіталовкладень у 1,5 раза, а роздрібного товарообороту - майже вдвічі перевищувало показники по Співдружності в цілому. Характерним для Казахстану є певне запізнення із втягуванням до економічної кризи, посилення якої найбільш повно виявилося аж у другій половині 1993 р. Саме до цього часу були вичерпані внутрішні передумови тієї політики виваженого переходу до ринкового господарства, які були закладені адміністрацією Президента Н. Назарбаєва у "Стратегію становлення й розвитку Казахстану як суверенної держави" (травень 1992 р.) та Програму "Невідкладних антикризових заходів і поглиблення соціально-економічних реформ" (січень 1993 p.). Загострення кризових явищ є однією з основних причин орієнтації керівництва Казахстану на посилення інтеграції з Росією, на активізацію економічного й політичного співробітництва з іншими учасниками СНД, а також з великими ТНК.
Найбільш складною проблемою цієї країни є істотна перебудова економічної структури з нарощуванням у ній фінальних фаз виробничого процесу. Справа в тому, що за Союзу Казахстан спеціалізувався на сировинних товарах і напівфабрикатах, які потім використовувалися на підприємствах Росії та інших республік. Доцільність створення завершеного циклу виробництва зумовлена насамперед більшою прибутковістю експорту готової продукції порівняно з сировиною. У республіці також тверезо оцінюють небезпеку вичерпання невідновлюваних ресурсів, проблему міждержавних розрахунків та об'єктивну тенденцію до зменшення витрат сировини, яка у майбутньому виявлятиметься й у СНД. Тому структурна перебудова економіки Казахстану - явище неминуче, цей процес потребує великих додаткових капіталовкладень. Іноземні ж інвестори схильні вкладати кошти в галузі видобувної промисловості (нафта, газ, кольорові метали тощо), тому фінансування прискореного розвитку обробної промисловості вирішується повільно, процес оптимізації структури економіки розтягнеться на кілька десятиліть. Як висновок - Казахстан на весь цей період зберігатиме сировинний профіль своєї спеціалізації як у СНД, так і на світовому ринкові в цілому.
СЕРЕДНЬОАЗІАТСЬКІ РЕСПУБЛІКИ
Із чотирьох республік Середньої Азії найбільш могутній трудовий та індустріальний потенціал має Узбекистан, істотно перевершуючи в цьому Туркменистан, Киргизстан і Таджикистан. Кожна республіка спеціалізується на випуску лише певних видів продукції, їхнє народне господарство не є комплексним і залежить від імпорту основних машин, устаткування, чорних металів, хімічних продуктів (особливо Киргизстан), зернових (Киргизстан і Таджикистан) з інших країн СНД й водночас від експорту бавовни, кольорових металів тощо. З природних ресурсів Узбекистан багатий на запаси газу, рідкісних та дорогоцінних металів; Киргизстан - сурми, ртуті, свинцю; Таджикистан - вугілля, вольфраму, флюориту; Туркменистан - газу, нафти. Першочергове значення для середньоазіатського регіону мають великі гідроенергетичні потужності Киргизстану (каскад на р. Нарин) і Таджикистану (р. Нурек). Узбекистан випускає машини й устаткування для вирощування і переробки бавовни, для текстильної індустрії, хімічне устаткування. У Таджикистані машинобудування обмежене випуском текстильного устаткування й електротехнічних виробів, Киргизстані - верстатобудуванням, електротехнікою та сільськогосподарськими машинами, а в Туркменистані ця галузь розвинута слабко. Узбекистан і Туркменистан мають розвинуту хімічну промисловість, в усіх чотирьох республіках одне з провідних місць належить легкій індустрії. Ці дві республіки є основними постачальницями бавовни до інших держав СНД, Киргизія експортує тваринницькі продукти.
Туркменистан - єдина в СНД країна, де, як зазначалося, зафіксовано зростання ВВП - на 49,4% за 1992- 1994 pp. при спаді промислового виробництва на 34% та невеликому збільшенні продукції сільського господарства (на 8% відповідно). Наведені дані свідчать про чітко виражену екстенсивну модель розвитку - доходи від експорту енергоносіїв на певний період дають змогу збільшувати ВВП при спаді або стагнації в інших галузях економіки. Наявні експортні ресурси газу, бавовни, золота, хімічних продуктів разом із значним трудовим потенціалом сприяли відносно невеликому падінню економічних показників в Узбекистані, ВВП якого за 1992- 1994 pp. зменшився на 17%, промислове та сільськогосподарське виробництво - на 2 і 6, капітальні вкладення - на 48%. І навпаки - відсутність вагомого експортного потенціалу разом із невдалою внутрішньою господарською політикою спричинилися до того, що падіння основних економічних показників у Киргизстані було в 1,5 раза більшим, ніж у середньому по Співдружності (за 1992- 1994 pp. ВВП зменшився на 48%, промислове та сільськогосподарське виробництво - на 58 та 23, капіталовкладення - на 77, роздрібний товарообіг - на 70%). Таджикистан має найгірші показники економічної кризи після республік Закавказзя, - його ВВП впав за відповідні роки на 49%, промислове та сільськогосподарське виробництво - вдвічі, а роздрібний товарообіг- на 86%. Такий катастрофічний стан викликаний не стільки економічними передумовами, скільки наслідками воєнного конфлікту на його території.
Сучасні внутрішні політичні та економічні умови визначають різні шляхи підходу кожної з цих країн до будівництва національної економіки. Найбільш складна ситуація у Таджикистані, де відновлення нормального господарського життя може розтягнутися на багато років. Невизначеною є також економічна політика Киргизстану: програма стабілізації та реформування народного господарства, розроблена за допомогою спеціалістів МВФ і Всесвітнього банку й прийнята у липні 1992 p., не виправдала надій на подолання кризи. В 1993- 1995 pp. керівництво країни в основному вирішувало поточні питання економічного розвитку й не мало змоги концептуально визначити перспективи формування національної господарської системи.
Більш сприятливі умови для початку будівництва національного виробничого комплексу має Узбекистан. Судячи з перших кроків економічної політики, республіка орієнтується на структурну перебудову з максимально можливим задоволенням внутрішнього ринку за рахунок власного виробництва, орієнтацією експортних галузей паливної, бавовняної та хімічної індустрії на поставки до СНД і водночас на широке залучення іноземних інвестицій для модернізації народного господарства й розвитку таких перспективних галузей, як видобуток золота, органічний синтез тощо. Характерною є активність керівництва Узбекистану щодо розвитку відносин з багатьма країнами світу - як із членами Організації економічного співробітництва мусульманських країн, так і з США, Китаєм, Японією, Індією, західноєвропейськими державами.
Особливу концепцію будівництва національної економіки почав здійснювати Туркменистан. У грудні 1992 р. Президент С. Ніязов висунув програму "Десять років добробуту", зорієнтовану на істотне підвищення життєвого рівня населення за рахунок експорту сировинних ресурсів, насамперед нафти й газу. Різке підвищення цін на енергоносії забезпечує республіці великі валютні доходи як у відношенні країн СНД, так і від експорту на світовий ринок. Туркменистан дедалі активніше співробітничає з такими сусідніми державами, як Туреччина й Іран, негативно ставлячись водночас до інтеграційних процесів у Співдружності.
КРАЇНИ БАЛТІЇ
Литва, Латвія та Естонія не є членами СНД, хоча й зберігають з цими державами в цілому звичайні економіч