Реферат - Безготівкові розрахунки

о зв’язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.
III. ВИДИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ
1) Платіжне доручення
Згідно з Положенням “Про безготівкові розрахунки” в господарському обороті України, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Сукупність цієї форми зводиться до того , що на бланку банку, заповненого у відповідності з вимогами НБУ, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зі свого рахунку на рахунок суб’єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надану послугу тощо. Таким чином платіжне доручення - розрахунковий документ який є письмово офомленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахувапння визначеної сумі коштів зі свого рахунку.
Розрахунки платіжним дорученням - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною рисою розахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними платежами.
Технологія розрахунків платіжними доученнями полягає в тому що банк платника списує зазначену у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.
Платіжні доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності і надані послуги, для попередньої оплати товарів і посллуг, внесення авансових платежів у випадках, передбаченних чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованності постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.
При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні в рядку “призначення платежу” вказується назва (вид) відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).
Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підприємство виписує доручення типової форми. прймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розходження (недостача, пересортирація) оформляються відповідним актом.
Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями така:
1) отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк;
2) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;
3) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура - документ, який випусує продавець для оплати покупцем товарно-метеріальних цінностей, що реалізуються (або виконанних робіт чи поданих послу).
Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг).
Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, поданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через підприємства зв’язку пенсії, аліменти, заробітню плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громодянам, а юридичним особам - на виплату заплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.
Доручення банк приймає до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними або взятими у кредит коштами. Незалежно від наявності коштів на рахунку клієнта банк прймає доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру до державних цільових фондів, вимагаючи відрахування на утримання доріг.
Усі примірники платіжних доручень мають бути ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.
Доручення застосовуються також при розрахунках у порядку планових платежів на підставі договорів та угод рівномірних і постійних поставках між постачальниками і покупцями.
При рівноправних і постійних поставках товарів (наданні послуг) розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і в розмірах, обумовлених у договорах.
У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування коштів, переодичність звернення розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем. Останій платіж за договором, як правило, має врахувати взаємну заборгованість між постачальником і покупцем.
Розрахунки платіжними дорученнями досіть прості і зручні. Їхнім недостатком є відсуіність повної гарантії платежу постачальнику.
2) Платіжні вимоги-доручення.
Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить: по-перше, вимогу постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувати відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимога-доручення є найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:
— верхня частина - особливості платіжної вимоги;
— нижня частина - особливості платіжного доручення.
Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.
З метою забезпечення гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень вам передаються у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставку згідно з договором (угодою) продукцію (виконанні роботи, надані послуги, тощо).
Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцентована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.
Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення.
Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.
У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одежувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.
Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.
На мою думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розробленний банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.
Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є малопоширеною.
Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарнтії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів.
3) Чеки
Чек , як форма безготівкового розрахунку має широке розповсюдження, як у нашій, так і у світовій практиці. Для чіткого з’ясування взаємовідносин чека і близьких йому інститутів необхідно з’ясувати юридичну природу чека. В залежності від того, як будується юридична природа чека, чекові законодавства різних країн можна розбити на три групи. До першої групи відноситься законодавства англійського типу, до другої - французького, і до третьої - німецького. Законодавство англійськго типу (англійський закон 1882р., закони САСШ) розглядають чек як вид перевідного векселя. Цьому сприяють особливості англійського вексельного права, яке, по-перше допускає векселя на пред’явника і, по-друге, не вимагає вексельної мітки. Таким чином, можливо визначити чек як перевідний вексель, що сплачується по пред’явленні і трасірований на банкіра (ст.73 англійського вексельного закону 1882р.).
Французька конституція чека, виходить з того, що видача чека, а також подальша його передача являє собою передачу прав на покриття, що знаходиться у платника. Ця конструкція є традиційною як в французькій судовій практиці, так і в юридичній науці. Французька конституція, якщо і не розглядає чек як вид векселя, то все ж значно зближує ці два інститута, так як теорія передачі прав на покриття запозичена з вексельного права.
В Німеччині аналіз положень німецького чекового закону, а також інших законів, побудованих по цьому типу, приводить до теорії подвійного повноваження, яка панує в німецький юридичній науці. З точки зору цієї конструкції чек являє собою, по-перше, уповноваження чекодавцем платника здійснити платіж чекодержателю за рахунок чекодавця і, по-друге, уповноваження чекодавцем чекодержателя отримати платіж за рахунок чекодавця.
Українське законодательство визначає чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред’явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковому рахунку.
При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб’єктами. Це:
— чекодержатель - юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками;
— банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.
У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Розрахуноковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітекту сплатити чекодержателю зазначену суму в чеку суму коштів.
Власник рахунку випусує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленність щодо овердрафта).
Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов’язкові реквізити:
1) назва банку;
2) наказ про сплату грошової суми;
3) отримувач грошей;
4) дата і місце виписки чека;
5) підпис чекодавця.
В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахунокового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженним НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.
З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов”язкових вимог і мати фірмову позначку банку.
Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.
Залежно від того, на чию косристь виписанний чек (легітимація чекодержателя), розрізняють три їх види:
1) Чек на пред’явника . В чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред’явнику. Такий чек дуже зручний в умовах ринкової економіки, бо він поруч з назвою “чек” має додатковий напис “на пред’явника”. Він не має ніяких даних про чекодержателя, тому дуже зручний для проведення різних угод, бо може бути переданий з рук в руки, оплата йде без затримки, і тому такого виду чеки мають найбільше розповсюдження. Однак чекодержатель, не вписуючи в ліцеву строну своє прізвище, повинний розписатися на звороті, стверджуючи факт отримання коштів.
2) Ордерний чек - переказ якого можливий лише шляхом індосаменту (надпис на зворотньому боці чеку). Ордерний чек видається на ім’я певної особи, але з застереженням, що його видано з “Наказу” цієї особи. Переказний підпис може бути (меншим, коли надпис містить найменування особи, який чек передано, і “бланкові”, який містить тільки підпис переказуючої особи. Правильним держателем ордерного чеку визначається будь яка особа, до якої чек перейшов за безперервною низкою надписів. Право особи, яка одержала чек за індосаментом, не залежить від прав попередника. Повноваження за кількома надписами не припиняються ні зі смертю перепоручетеля, ні припиненням юридичної особи, від імені якої був зроблений перепоручительний надпис, ні зміною правового статусу перепоручителя (наприклад, оголошення неплатоспроможним). Ордерні чекі повинні містити ім’я свого першого набувача. В країнах СНД ордерні чеки не вживаються.
3) Іменні чеки виписуються на певну особу і містять застереження “не наказу”. Іменні чеки передаються іншим особам тільки шляхом укладання угоди про уступку права вимоги (цесії).
Це цивільно-правові угоди. Кошти видаються тільки за вимогою особи, яка вказана в чеку.
З точки зору інкасація (отримання коштів) чеки підрозділяються на:
1. Касовий чек, за яким кошти видаються або власнику рахунку або третій особі готівкою. Будь-який касовий чек, на якому буде написано “тільки для перерахування” або “розрахунковий” може бути переробленний у розрахунковий.
2. Розрахунковий чек, на лицевій стороні якого по діагоналі однією або двома рисами зроблено перекреслення (просування) або зроблені спіціальні надписи “розрахунковий”. Банк не сплачує по розрахункових чеках готівку. Оплата проводиться тільки в безготівковому порядку. Перекреслення такого напису не береться до уваги.
3. В багатьох краінах застосовуються види розрахункових чеків, які мають назву кросовані чеки. Кросування робиться двома паралельними лініями на лицьовому боці чеку. Допустиме тільки одне кросування. Кросування може бути загалним, якщо між лініями нема ніяких позначок або є позначка “банк” або спеціальним, якщо між лініями вписано найменування платника. За чеком, що має загальне кросування, можна сплатити кошти платником тільки банку або своєму клієнту. Держатель чека, що має спеціальне кросування може прд’явити його тільки банку, який вказаний між лініями. Банк може приймати кросований чек тільки від свого клієнта або від другого банка.
В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності котіштів на рахунках клієнтів і обмежаної платоспроможності більшості комеційних банків.
4) Акредитив
Найширше розповсюдження у сучасних умовах набула акредитивна форма розрахунків.
Акредитив - це специфічна форма безготівкових розрахунків, при яких одна установа банку доручає іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов”язаний:
— виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги;
— надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Ці два види операцій є головними акредитивними операціями.
При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб’єкти:
— платник - заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива;
— банк-емітент - банк платника,іщо відкриває акредитив своєму клієнтові;
— бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо);
— виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку - емітента виконує акредитив.
Отже, при розрахунках акредитивами платіж виконує банк постачальника за рахунок коштів, спеціально заброньованих для цієї мети в банку платника. Умови та порядок проведення акредитивної операції передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Акредитиви можуть бути депопоновані у банку платника (банку-емітенті) і в банку постачальника (бенефіціара).
Положення про безготівкові розрахунки в народному господарстві України передбачають відкриття покритих і непокритих акредитивів.
Покритим(депонованим у банку постачальника або банку платника) вважається акредитив, при відкритті якого банк-емітент перераховує кошти платника або надану йому позичку, в розпорядження виконуючого банка на окремий балансовий рахунок - “акредитиви” на весь строк дії зобов”язання банку-емітента. Покриті акредитиви застосовуються у випадках, коли між банком-емітентом і виконуючим банком немає кореспондентських відносин. Покритим, депонованим у банку платника, є акредитив, який враховується в банку платника на окремому балансовому рахунку “акредитив”, а принятий для виконання акредитив в банку постачальника враховується на позабалансовому рахунку “Акредитиви до оплати”.
Непокритий акредитив може відкриватися, при встановленні між банками кореспондентських відносин, у виконуючему банку шляхом надання йом права списувати суму акредитива з рахунку банка-емітента. Ніякого договору гарантії жоден банк не укладає. Відкриття банком-емітентом непокритих гарантованих акредитивів у банку постачальника здійснюється за домовленністю постачальника і покупця відповідно до умов кореспондентських відносин їх банків. Використання таких акредитивів банком постачальника здійснюється у встановленому порядку. Заява клієнта про встановлення непокритого акредитива записується на приход банком-емітентом на окремий забалансовий рахунок “Гарантії, поручительства, видані банком”. Ніякого договру гарантії, як це прийнято в цивільно-правових відносинах, не укладається.
Акредитиви ще поділяються на відзивні та безвідзевні .
Відзивний - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотриманя умов, передбаченних договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом).
Безвідзивний - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий.
В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися такі акредитиви:
— депоновані - списання коштів із спеціального окремого рахунка №720 “Акредитиви”, відкритого у виконуючому банку;
— гарантовані - наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентних відносин між банками.
Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами (угодами), в яких передбачається розмір комісійних за авізуванням та інші витрати, пов’язані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіцеаром і не може бути переадресований.
Для відкриття акредитива підприємство-покупець надає банку-емітенту заяву, де повинен вказати: номер договру, за яким відкривається акредитив; строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитиву); найменування постачальника; вид акредитива; умови реалізації акредитива (документи, види товарів тощо); суму акредитива.
У разі вікриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перерховує кошти платника на балансовий рахунок №720 у банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. Прийнята до виконання заява про відкриття акредитива враховується банком-емітентом на позабалансовому рахунку №9931 “Акредитиви до оплати”. У разі, коли акредитив депонований у банку-емітенті, зявник перераховує дорученням кошти зі свого рахунка на балансовий рахунок №720 у цьому банку. Повідомлення банку-емітента про відкриття акредитива та зміни до нього надсилаються до виконуючого банку. У повідомленні мають бути чітко зазначені повноваження виконуючего банку. У повідомленні мають бути чітко зазначені повноваження виконуючого щодо виду акредитивної операції.
Здійснення платежів за акредитивом відбувається таким чином:
1) після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбаченні умовами акредитива виконуючому банку;
2) виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи на предмет дотримання усіх умов акредитива і надсилає повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на виконання акредитива;
3) виплати бенефіціару за акредитивом, депонованиму виконуючому банку;
4) списання коштів з цього рахунка виконуючий банк здійснює на підставі реєстру документів за акредитивом та інших документів, що відповідають умовам акредитива:
5) при використанні акредитива, депанованого у банку-емітенті, цей банк списує кошти та перераховує їх на рахунок бенефіціара;
6) банк бенефіціара у свою чергу після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка.
Банки мають здійснити контроль за строком дії акредитивів. Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв’язком між банками.
Акредитив закривається:
а) за заявою постачальника про припинення дії відзивного акредитива до закінчення його строку. Банку-емітентові надсилається повідомлення виконуючим банком. Невикористана сума перераховується банку платника на рахунок, з якого депонували кошти;
б) після закінчення обумовленого строку акредитива. Про закриття акредитиву банк-емітент повідомляє виконуючий банк;
в) за заявою покупця за відзивним акредитивом про відмову акредитива повністю або частково акредитив закривається або зменшується у день одержання повідомлення від банку-емітента. Про закриття акредитива виконуючий банк надсилає повідомлення банкові-емітенту.
Розрахунки акредитивами широко використовуються в міжнародних економічних відносинах.
Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; однак, з другого боку, вона сповільнює обіг (рух) грошових коштів, тому що вимагає депонування покупцем певної грошової суму ще до того, як здійснений сам акт куплі-продажу товарно матеріальних цінностей. Форма розрахунків за акредитивами у наших умовах є засобом адантації системи безготівкових розрахунків до нових ринкових відносин в умовах кризової економіки. На жаль, акредитивна форма розрахунків у господарському обороті Україн обмежена і не дає належного економічного ефекту.
5) Вексель
Порядок використання векселів у господарському обороті України регулюється Положенням “Про переказний і простий вексель”, прийнятим відповідно до Постанови КМУ і НБУ від 10.09.92р. №528. Здійснення операцій з векселями комерційними банками регулюється “Порядком проведення банком операцій з векселями”, затвердженим Правлінням НБУ від 25.02.93р.
Порядок випуску і обігу векселів у багатьох країнах світу визначається Женевською вексельною конвенцією, прийнятою у 1930р. У колишньому СРСР 07.08.1937р. було прийнято Постанову ЦВК та РНК СРСР “Положення про переказний і простий вексель”, яке в основному діє й тепер.
Вексель-цінний папір, який засвідчує безумовне грошове забов’язання векселедавця (боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку.
В Україні використання векселів у господарському обороті почалося з 1992 року. вексельний обіг у вітчизняному народному господарстві є знаряддям комерційного кредиту та поліпшення розрахункових відносин між суб’єктами господарської діяльності. важливою є роль векселів для покриття взаємної забргованності господарських суб’єктів. Однак обсяги вексельного обігу в Україні майже не зростають, а якість самих векселів знижується.
Головні особливості векселя полягають у тому, що він є по-перше, абстрактним борговим забов”язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге властива беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізічні та юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель випускається на порівняно короткий строк. Формально він може випускатись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі кредитної комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї.
Випускаються два вида векселів: простий і переказний.
Простий (соло-вексель) - вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Розрізняють два види простих векселів: комерційні векселі, що мають відношення до торгових кредитних операцій, а також банківські векселі, які оформляють надання готівкових коштів комерційними банками своїм клієнтом.
Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Ремітент-одержувач грошей, який володіє векселем, пред’являє його до оплати трасату і одержує гроші.
Основною від’ємністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець і платник є однією особою.
У практиці обігу векселів склалися кілька їх різновидів:
* по-перше, вексель авізований (adrice bill) - вексель, поставлений на облік у податквій іспекції або в митній службі;
* по-друге, вексель авансовий ( advance bill) - вексель, що застосувався у кредитних відносинах СРСР у 1922-1929рр. Він передбачав взаємне кредитування господарских організацій шляхом авансування майбутніх поставок чи надання послуг;
* по-третє, вексель бланковий - вексель, котрий випускається покупцем як чистий формуляр векселя, що в майбутньому буде заповненний продавцем. Тобто в момент укладання угоди про купівлю ще не встановлено остаточну ціну товару і строк його поставки;
* по-четверте, вексель безтоварний - вексель, у тексті якого зазначено, що валюта отримана не товаром, а готівкою або будь-якими іншими способами.
* по-п’яте, вексель бронзовий (accommodation bill) - вексель, що не має майнового забезпечення. Він переважно видається з метою штучного збільшення боргів особи у випадку її неспроможності відповідати за забов’язаннями.
* по-шосте, вексель дружній - вексель, що його акцептує хтось із дружніх мотивів і сподівається, що йому не доведеться відповідати за забов’язаннями данного векселя. Такий акцептант просить надати дружню послугу підприємству, що відчуває фінансові труднощі, щоб воно змогло покрити свої забов’язання акцентованим векселем, а потім уже забезпечити виконання своїх зобов’язань і за даним векселем.
В обігу можуть перебувати також векселі іногородні (bill on another piace). Вони передбачають місце здійснення платежу, що не є місцем перебування векселедержателя чи місцем обліку даного векселя.
Покриття видатків держави спричинило появу векселів казначейських - один із видів державних цінних паперів строком до 12 місяців.
Основними суб’єктами економічних відносин при розрахунках векселями є:
- векселедавець (трасант, перший набувач векселя);
- векселедержатель (ремітент);
- платник (трасат).
Трасат (платник) стає боржником за векселем тільки після того, як акцентує вексель, тобто дасть згоду на його оплату, поставивши на ньому свій підпис. Лише після акцепту вексель стає повноцінним виконавчим документом. Вексель може виписати як платник, так і постачальник. Якщо вексель випускається постачальником, то платник повинен обов”язково акцентувати такий вексель.
Строк платежу за векселем встановлюється за взаємною домовленністю між постачальником і покупцем. При настанні строку платежу за векселем він оплачується за рахунок коштів платника з його розрахункового рахунку.
Вексельний обіг, таким чином, пов’язаний з виненкненям боргу (боргових забов’язань) у відносинах між постачальниками і покупцями (споживачами). Схема взаємозв’язків у найпростішому вигляді тут така: підприємство отримавши вексель від свого покупця, використовує цей вексель для розрахунків уже зі своїм постачальником.
Невиконання умов вексельного обігу, неоплата векселя у визначенний строк призводить до банкрутства боржника на основі реалізації принипу повної матеріальної відповідальності.
Важливе значення сьогодні має формування надійного механізму регулювання вексельного обігу. Інституціональну основу такого іеханізму могла б скласти загально-державна вексельна палата, яка могла б організувати реєстровий контроль векселів за єдиними правилами, а також взяти на себе ведення зведеного реєстру вексельних випусків. Реєстрація векселів, відстежування шляхів їх руху дозволяє відразу ж ропізнати фальшиві векселі, підробки, виявити факти недобросовісного придбання векселів.
Вексель є абстрактним борговим зобов’язанням, тобто у ньому не вказується матеріальна підстава боргу на відміну від інших розрахункових документів, у яких чітко зафіксовано, за які товарно-матеріаьні цінності (послуги, роботи) здійснюється розрахунки.
Вексель - це документ, складенний у письмовій формі на папері, який містить строго визначену кількість обов’язкових реквізитів. У цьому зв’язку малоперспективним є розвиток розрахункових операцій з бездокументарними векселями, тобто використання електроної форми векселів. Бездокументарний обіг не може забезпечити, наприклад, такого реквізиту векселя, як підпис того, хто його видає, що позбовляє вексель законої сили. Відсутність підпису векселедавця у векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису немає письмового зобов’язання.
Будь-який переказний вексель може бути переданий за допомогою здійснення особливого передатного надпису на звороті векселя-індосаменту. Особа, яка при цьому поступається своїм правами, називаеться (індосант), а яка набуває їх - “індосат”. Здійснюючи індосамент інодосант бере на себе абстрактні зобов”язання, подібно до того, як це робить векселедержатель за видачі векселя. Особа у якої знаходиться переказний вексель, розглядається як векселедержатель, якщо вона засновує право на переревному ряді індосаментів. Закреслені індосаменти вважаються при цьому ненаписаними.
Платіж за переказним векселем може бути забезпечиний повністю або в частині вексельної суми за допомогою аваля - вексельного поручительства. Аваліст, тобто особа, яка здійснила аваль, приймає на себе відповідальність за виконання забов’язання щодо оплати векселя. Аваль збільшує надійність векселя, і таким чином, сприяє широкому застосуванню цієї форми безготівкових розрахунків. Аваліст несе відповідальність так само, як і той з кого він дав аваль.
При настанні строку платежу, якщо платіж не був здісненний векселедержатель може обернути свій позов проти індосантів, векселедавця та інших забов’язаних осіб. Відмова у акцепті або у платежі має бути засвідчена актом, складенним у публічному порядку (протест у некцепті або неплатежі). У разі оголошення неспроможним