Реферат - Безготівкові розрахунки

вання.
Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи).
В системі юридичних і економічних наук виділяється таке поняття, як спосіб безготівкових розрахунків.
Спосіб безготівкових розрахунків у широкму розумінні - це економічно і фінансово обумовлений порядок здійснення грошових відносин між постачальником (продавцем) і платником (покупцем). Спосіб розрахунків визначаються конкретними умовами виконання господарськими суб”ектами своїх грошових зобов”язань один перед одним. різні форми економічної організації сфери грошового обороту зумовлюють і різні способи платежу за продукцію.
Спосіб платежу у вузькому розумінні характеризує порядок списання коштів з рахунків платників.
У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб”єкти використовують два основних способи платежу:
— перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них.
— зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.
Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов”язань юридичних і фізичних осіб.
Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновасті, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.
В умовах платіжної кризи розширюється практика застосування такого неринкового способу розрахунків, як бартерні угоди, тобто взаємні таварооміні операції з передачею права власности на товари (натуральний обмін) без грошових розрахунків. Бартерні операції - це форми натурального заліку взємних вимог.
У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як - попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до видвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг.
Спосіб попередньої оплати підкреслює аномальність економічних відносин, що існують у вітчизняній економиці, не дає можливість на ділі оптимізувати економічні інтереси суб’єктів системи безготівкових розрахунків. Порядок попередньої оплати товарно-матеріальних цінностей та послуг застосовується як санкція відносно неплатоспроможних покупців (несправних платнеків). Нормативними актами (чи договором) передбачаються максимальни терміни від дня отримання оплати (як правило не пізніше 3-х робочих днів), коли продавець (виробник) повинен відвантажити (вивезти, надати) оплачені товари і послуги покупцеві (замовнику).
Використання способу платежу на основі попередньої оплати - це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня оплата розрахункових документів певним чином дає змогу підтримувати господарський оборот в належному стані. Відзначимо, що в колишній плановій економиці попередня оплата товарно-матеріальних цінностей та послуг заперечувалась; за її провекдення до порушників застосовувались досить жорсткі санкції.
За своїм економічним змістом попередня оплата є своєрідною формою примусового беплатного предмету, який одержує постачальник.
В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованності. Розрахунки. засновані на заліку взаємозаборгованності платників, - це розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарський суб”єктів один до одного погашаються рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства.
При заліку взаємозаборгованності використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованності ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства.
Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарьскими суб’єктами. Залік взаємної заборгованності у міжнародних розрахунках називають клірінгом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованності обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження виідповідної суми податків до бюджету.
Ьезготівкові розрахунки в своїй цілісності формують певну систему. Система безготівкових розрахунків є складовою загальної національної грошової системи. В ході становлення ринкових відносин і відповідної трансформації грошової сфери економіки посилюється значення і роль безготівкових розрахунків як важливого самостійного відособленого об’екта економічних відносин, а відповідно й окремого дослідження економічної науки.
Завдання економічної науки полягає в тому, щоб науково відображаючи й обгрунтовуючи практику безготівкових рахунків, одночасно впливати на неї, виробляти правильні прикладні рекомендації щодо вдосконалення і раціональної зміни системи безготівкових розрахунків.
Одна з актуальних наукових проблем - визначення струкрурно- функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків. Важливо розрізняти такі складові даної системи:
- принципи безготівкових розрахунків;
- вимоги до організації розрахунків;
- форми розрахунків;
- розрахункові документи;
- способи безготівкових розрахунків;
Оскільки безготівкові розрахунки мають вирішальне значення у здійсненні народногосподарського обороту, необхідний контроль за станом розрахунків, законністю проведення грошових операцій, правильним оформленням розрахункових документів та вчасністю іх проходження.
Як правило, безготівкові рорахунки поділяються за об’єктом розрахунків, тобто залежно вид призначення платежу, на дві групи:
— розрахунки за товарні операції - платежі за товарно-матеріальні цінності, надані послуги і виконанні роботи;
— розрахунки за нетоварні операції - сплата податків та перерахування інших платежів до бюджету, одержання і повернення банківських позичок, страхових сум тощо.
В залежності від місця проведення безготівкових розрахунків виділяють:
— внутрідержавні (внутріміські, що здійснюються в межах одного населеного пункту, і міжміські - за межами цього пункту);
— міждержавні розрахунки (між господарськими суб’ектами, які знаходяться на територіях різних держав).
Безготівкові розрахунки класифікуються також як:
— гарантовані, тобто, такі що забезпечують гарантію платежу за рахунок депоновання грошових засобів;
— негарантовані, тобто, такі за яких платіж не гарантується;
Залежно від способу реалізації продукції безготівкові розрахунки можуть буди:
- прямі - здійснюються безпосередньо між постачальниками;
- транзитні - здійснюються за наявності проміжних структур (ланок).
У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України:
— оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональних у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект;
— підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і здійснення безготівкових розрахинків у господарвькому обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу;
— постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері.
Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов’язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватимется безперебійний кругообіг коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво.
Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових видносин. Проблема органічного зв’язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності.
III. ВИДИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ
1) Платіжне доручення
Згідно з Положенням “Про безготівкові розрахунки” в господарському обороті України, поширеною правовою формою безготівкового розрахунку є платіжне доручення. Сукупність цієї форми зводиться до того , що на бланку банку, заповненого у відповідності з вимогами НБУ, володар рахунку дає доручення банку, що його обслуговує, про перерахування визначеної їм суми зі свого рахунку на рахунок суб’єкта розрахункових відносин за поставлену продукцію, надану послугу тощо. Таким чином платіжне доручення - розрахунковий документ який є письмово офомленим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахувапння визначеної сумі коштів зі свого рахунку.
Розрахунки платіжним дорученням - одна з найпоширеніших форм безготівкових розрахунків у господарському обороті України. Позитивною рисою розахунків із застосуванням платіжних доручень є їхній універсальний характер. Доручення широко застосовується в розрахунках за найрізноманітними платежами.
Технологія розрахунків платіжними доученнями полягає в тому що банк платника списує зазначену у доручені суму з рахунка платника і зараховує її на рахунок постачальника.
Платіжні доручення в Україні застосовуються при розрахунках за поставлені товарно-матеріальні цінності і надані послуги, для попередньої оплати товарів і посллуг, внесення авансових платежів у випадках, передбаченних чинним законодавством, погашення кредиторської заборгованності постачальником за раніше одержані товари і послуги. Крім того, підприємства й організації розраховуються платіжними дорученнями при здійсненні нетоварних операцій: розрахунків із державним бюджетом, органами соціального страхування тощо.
При розрахунках за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) у платіжному дорученні в рядку “призначення платежу” вказується назва (вид) відвантаженої продукції (виконаних робіт, послуг), номер, дата товарно-транспортного чи іншого документа, що підтверджує відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг).
Для одержання товарно-матеріальних цінностей від постачальників підприємство виписує доручення типової форми. прймання товарів, що надійшли на підприємство, здійснюється на основі супровідних документів постачальника. Виявлені при прийманні розходження (недостача, пересортирація) оформляються відповідним актом.
Схема документообігу при розрахунках платіжними дорученнями така:
1) отримавши товар і рахунок-фактуру від постачальника, покупець направляє платіжне доручення в свій банк;
2) банк списує відповідні грошові кошти з рахунка покупця і направляє документи про перерахування коштів на рахунок у банк постачальника;
3) банк постачальника зараховує відповідну грошову суму на рахунок постачальника. Рахунок-фактура - документ, який випусує продавець для оплати покупцем товарно-метеріальних цінностей, що реалізуються (або виконанних робіт чи поданих послу).
Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг).
Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, поданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через підприємства зв’язку пенсії, аліменти, заробітню плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громодянам, а юридичним особам - на виплату заплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.
Доручення банк приймає до виконання тільки в сумі, яка може бути сплачена за наявними або взятими у кредит коштами. Незалежно від наявності коштів на рахунку клієнта банк прймає доручення на перерахування коштів у доходи бюджетів і на відрахування платежів податкового характеру до державних цільових фондів, вимагаючи відрахування на утримання доріг.
Усі примірники платіжних доручень мають бути ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується.
Доручення застосовуються також при розрахунках у порядку планових платежів на підставі договорів та угод рівномірних і постійних поставках між постачальниками і покупцями.
При рівноправних і постійних поставках товарів (наданні послуг) розрахунки між постачальниками і покупцями можуть здійснюватися дорученнями, періодичним перерахуванням коштів у строки і в розмірах, обумовлених у договорах.
У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування коштів, переодичність звернення розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем. Останій платіж за договором, як правило, має врахувати взаємну заборгованість між постачальником і покупцем.
Розрахунки платіжними дорученнями досіть прості і зручні. Їхнім недостатком є відсуіність повної гарантії платежу постачальнику.
2) Платіжні вимоги-доручення.
Платіжна вимога-доручення - розрахунковий документ, що містить: по-перше, вимогу постачальника (одержувача коштів) до покупця (платника) на підставі надісланих йому (покупцеві), обминаючи банк, документів оплатити вартість відвантажених товарів, виконаних робіт і наданих послуг; по-друге, доручення покупця (платника) своєму банкові оплатити вказані документи, перерахувати відповідну грошову суму постачальникові. Отже, платіжна вимога-доручення є найбільшим розрахунковим документом, який складається з двох частин, кожна з яких відображає специфіку двох розрахункових документів:
— верхня частина - особливості платіжної вимоги;
— нижня частина - особливості платіжного доручення.
Вимога-доручення заповнюється одержувачем коштів і надсилається безпосередньо платникові. Доставку платіжних вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника.
З метою забезпечення гарантованої прискореної доставки платникам вимог-доручень вам передаються у комплекті з розрахунковими та відвантажувальними документами за поставку згідно з договором (угодою) продукцію (виконанні роботи, надані послуги, тощо).
Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші обумовлені угодою документи, при згоді оплатити її повністю або частково здає вимогу-доручення в установу банку, що його обслуговує. Після цього акцентована за платіжною вимогою-дорученням сума перераховується з рахунка платника на рахунок постачальника. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення.
Платник здає в банк нижню частину вимоги-доручення.
Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання.
У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одежувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі.
Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення.
На мою думку, саме ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розробленний банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором.
Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є малопоширеною.
Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарнтії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів.
3) Чеки
Чек , як форма безготівкового розрахунку має широке розповсюдження, як у нашій, так і у світовій практиці. Для чіткого з’ясування взаємовідносин чека і близьких йому інститутів необхідно з’ясувати юридичну природу чека. В залежності від того, як будується юридична природа чека, чекові законодавства різних країн можна розбити на три групи. До першої групи відноситься законодавства англійського типу, до другої - французького, і до третьої - німецького. Законодавство англійськго типу (англійський закон 1882р., закони САСШ) розглядають чек як вид перевідного векселя. Цьому сприяють особливості англійського вексельного права, яке, по-перше допускає векселя на пред’явника і, по-друге, не вимагає вексельної мітки. Таким чином, можливо визначити чек як перевідний вексель, що сплачується по пред’явленні і трасірований на банкіра (ст.73 англійського вексельного закону 1882р.).
Французька конституція чека, виходить з того, що видача чека, а також подальша його передача являє собою передачу прав на покриття, що знаходиться у платника. Ця конструкція є традиційною як в французькій судовій практиці, так і в юридичній науці. Французька конституція, якщо і не розглядає чек як вид векселя, то все ж значно зближує ці два інститута, так як теорія передачі прав на покриття запозичена з вексельного права.
В Німеччині аналіз положень німецького чекового закону, а також інших законів, побудованих по цьому типу, приводить до теорії подвійного повноваження, яка панує в німецький юридичній науці. З точки зору цієї конструкції чек являє собою, по-перше, уповноваження чекодавцем платника здійснити платіж чекодержателю за рахунок чекодавця і, по-друге, уповноваження чекодавцем чекодержателя отримати платіж за рахунок чекодавця.
Українське законодательство визначає чек - як грошовий документ встановленої форми, що містить беззаперечне письмове розпорядження власника рахунка (клієнта) банкові, який обслуговує його, сплатити певну суму грошей пред’явникові чека або іншій вказаній у чеку особі. Чек є інструментом розпорядження коштами, що є на розрахунковому рахунку.
При розрахунках чеками виникають економічні відносини між трьома суб’єктами. Це:
— чекодержатель - юридична або фізична особа, яка отримує кошти за чеками;
— банк-емітент - банк, що видає чекову книжку (розрахунковий чек) підприємству або фізичній особі і веде їхні рахунки.
У сфері безготівкових розрахунків використовуються розрахункові чеки. Чеки, які використовуються для одержання готівки з рахунків, відкритих у банках, називаються грошовими чеками. Розрахуноковий чек містить письмове розпорядження чекодавця банку-емітекту сплатити чекодержателю зазначену суму в чеку суму коштів.
Власник рахунку випусує чеки в межах залишку коштів на рахунку в установі банку (або понад цей залишок, якщо є домовленність щодо овердрафта).
Банківська практика здійснення безготівкових розрахунків чеками утвердила такі їх обов’язкові реквізити:
1) назва банку;
2) наказ про сплату грошової суми;
3) отримувач грошей;
4) дата і місце виписки чека;
5) підпис чекодавця.
В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахунокового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженним НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів.
З дозволу НБУ чекові книжки (розрахункові чеки) можуть бути виготовленні комерційними банками самостійно з дотриманням усіх обов”язкових вимог і мати фірмову позначку банку.
Чек є цінним папером. Чекові книжки (розрахункові чеки) є бланками суворої звітності.
Залежно від того, на чию косристь виписанний чек (легітимація чекодержателя), розрізняють три їх види:
1) Чек на пред’явника . В чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред’явнику. Такий чек дуже зручний в умовах ринкової економіки, бо він поруч з назвою “чек” має додатковий напис “на пред’явника”. Він не має ніяких даних про чекодержателя, тому дуже зручний для проведення різних угод, бо може бути переданий з рук в руки, оплата йде без затримки, і тому такого виду чеки мають найбільше розповсюдження. Однак чекодержатель, не вписуючи в ліцеву строну своє прізвище, повинний розписатися на звороті, стверджуючи факт отримання коштів.
2) Ордерний чек - переказ якого можливий лише шляхом індосаменту (надпис на зворотньому боці чеку). Ордерний чек видається на ім’я певної особи, але з застереженням, що його видано з “Наказу” цієї особи. Переказний підпис може бути (меншим, коли надпис містить найменування особи, який чек передано, і “бланкові”, який містить тільки підпис переказуючої особи. Правильним держателем ордерного чеку визначається будь яка особа, до якої чек перейшов за безперервною низкою надписів. Право особи, яка одержала чек за індосаментом, не залежить від прав попередника. Повноваження за кількома надписами не припиняються ні зі смертю перепоручетеля, ні припиненням юридичної особи, від імені якої був зроблений перепоручительний надпис, ні зміною правового статусу перепоручителя (наприклад, оголошення неплатоспроможним). Ордерні чекі повинні містити ім’я свого першого набувача. В країнах СНД ордерні чеки не вживаються.
3) Іменні чеки виписуються на певну особу і містять застереження “не наказу”. Іменні чеки передаються іншим особам тільки шляхом укладання угоди про уступку права вимоги (цесії).
Це цивільно-правові угоди. Кошти видаються тільки за вимогою особи, яка вказана в чеку.
З точки зору інкасація (отримання коштів) чеки підрозділяються на:
1. Касовий чек, за яким кошти видаються або власнику рахунку або третій особі готівкою. Будь-який касовий чек, на якому буде написано “тільки для перерахування” або “розрахунковий” може бути переробленний у розрахунковий.
2. Розрахунковий чек, на лицевій стороні якого по діагоналі однією або двома рисами зроблено перекреслення (просування) або зроблені спіціальні надписи “розрахунковий”. Банк не сплачує по розрахункових чеках готівку. Оплата проводиться тільки в безготівковому порядку. Перекреслення такого напису не береться до уваги.
3. В багатьох краінах застосовуються види розрахункових чеків, які мають назву кросовані чеки. Кросування робиться двома паралельними лініями на лицьовому боці чеку. Допустиме тільки одне кросування. Кросування може бути загалним, якщо між лініями нема ніяких позначок або є позначка “банк” або спеціальним, якщо між лініями вписано найменування платника. За чеком, що має загальне кросування, можна сплатити кошти платником тільки банку або своєму клієнту. Держатель чека, що має спеціальне кросування може прд’явити його тільки банку, який вказаний між лініями. Банк може приймати кросований чек тільки від свого клієнта або від другого банка.
В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності котіштів на рахунках клієнтів і обмежаної платоспроможності більшості комеційних банків.
4) Акредитив
Найширше розповсюдження у сучасних умовах набула акредитивна форма розрахунків.
Акредитив - це специфічна форма безготівкових розрахунків, при яких одна установа банку доручає іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов”язаний:
— викона