Реферат - Аналіз циклічності розвитку цивілізацій у роботах А.Тобіна

ризводить до зародження нової цивілізації. Таким чином, утворення цивілізацій даного типу відбувається через нездатність старої меншості дати успішну відповідь на виклик, що постає перед нею.
Розвиток
Приступаючи до аналізу стадії розвитку в цивілізації Тойнбі, необхідно зрозуміти, що він вважає критерієм розвитку. Насамперед, територіальна експансія ні якою мірою не є показником розвитку цивілізації. Територіальне розширення зазвичай супроводжується кровопролитними війнами і свідчить скоріше не про розвиток цивілізації, а про регрес. Захоплення чужих територій найчастіше говорить про нездатність суспільства справитися з внутрішнім викликом. «Суспільство, що переживає занепад, прагне відсунути день і годину своєї кончини, направляючи усю свою життєву енергію на матеріальні проекти гігантського розмаху, що є не що інше, як прагнення обдурити агонізуючу свідомість, приречену власною некомпетентністю і долею на загибель» . Тойнбі відмовляється також, як ознаку розвитку приймати і розвиток влади над природою. Прогрес у техніці і технології найчастіше викликаний не загальним розвитком суспільства, а замовленням військових, що свідчить знову ж про надлам. Крім того, технічний прогрес може призвести до ідолизації його, як єдиного критерію розвитку цивілізації, і до нехтування духовною сферою розвитку людини. Про який прогрес може йти мова, якщо останні досягнення науки використовуються для знищення собі подібних? «Вплив Людини на сили Добра і Зла зріс неймовірно з освоєнням нових джерел енергії, але це, на жаль, не додало Людині мудрості чи чесноти, не переконало її у тому, що в царстві людей милосердя більш коштовне, ніж годинниковий механізм» . Суть же прогресу, по Тойнбі, міститься в законі прогресуючого спрощення - етерифікації. Зміст його полягає в тому, що прогресуюча система повинна переходити до «енергій усе більш і більш елементарних, тонких і таких, що осягаються лише за допомогою абстрактних категорій». Закон етерифікації виявляє себе багатозначно. Сюди підпадає як частина і розвиток техніки, і рух мистецтва від пластики до музики. Однак для Тойнбі, як людини віруючої, найбільш важливою є релігійна етерифікація: «Поступове сходження Релігії до Богів з усе більш ясно окресленою особистістю і більш чітко визначеними відносинами між богами означає в решті-решт абсорбцію божества в поняття деякої єдиної божественної особистості; і це у свою чергу викликає перехід від зовнішнього до внутрішнього уявлення про Бога, перехід Релігії від статики до динаміки» . Етерифікація неминуче веде до «переносу сфери дії» - переходу з макрокосму в мікрокосм. Протиріччя Людина-Природа поступово перетворюється в протиріччя Людина-Людина, зовнішній виклик перетворюється у внутрішній. Якщо на початку розвитку цивілізації людині доводиться в основному відповідати на виклики Природи, то з розвитком основними стають соціальні протиріччя: боротьба між класами, релігійні, національні питання. На рівні людини розвиток означає все меншу залежність від фізіологічних потреб і все більший вплив моральних проблем. «Розвиток означає, що зростаюча особистість чи цивілізація прагне створити своє власне оточення, породити свого власного зрушника спокою і створити своє власне поле дії. Іншими словами, критерій розвитку - це прогресивний рух у напрямку самовизначення» .
Як же відбувається рух цивілізації шляхом прогресу? Вважаючи мікрокосм первинним фактором, Тойнбі говорить, що розвиток цивілізації обумовлюється змінами у внутрішньому світі індивідуума. Але ці зміни можуть відбутися в душі не будь-якої людини, а лише у творчої меншості. Відповіддю на виклик у даному випадку є перехід Особистості на більш високий рівень розвитку. Однак більша частина суспільства залишається там же де і була. У такий спосіб виникає ще одне дуже важливе протиріччя «меншість-більшість». Більшість може наблизитися до меншості шляхом механізму мимесиса. Однак немає ніяких гарантій того, що це відбудеться. Звідси виникає небезпека відриву однієї соціальної групи від іншої. З розвитком цивілізації ця прірва стає усе ширшою і ширшою, що, зрештою, може призвести до надламу цивілізації: виклику, на який меншість уже не здатна буде дати адекватну відповідь.
У результаті, кожна цивілізація проходить свій унікальний шлях розвитку. При цьому досвід, отриманий кожною цивілізацією, також унікальний. Цим Тойнбі пояснює розходження цивілізацій. Чим сильніше розвинена дана цивілізація, тим неповторніше пройдений нею життєвий шлях і тем сильніше несхожа вона на інші. У такий спосіб, із розвитком цивілізацій виникає їхня диференціація, що позначається на світогляді індивідуумів, культурі, мистецтві. На відміну від Шпенглера, який пояснює розходження цивілізацій (у Шпенглера - культур) розходженням прафеноменів - первинних символів, що лежать в основі кожної цивілізації, Тойнбі вбачає споконвічну внутрішню єдність усіх цивілізацій, розходження яких викликані неповторністю життєвого шляху кожної цивілізації: «Різноманіття, представлене в людській природі, людському житті і соціальних інститутах - це штучний феномен і він лише маскує внутрішню єдність» .
Надлам
Одним з основних постулатів теорії Освальда Шпенглера є те, що суспільства суть живі організми. А раз так, то кожне суспільство проходить через стадії, обов'язкові для будь-якого організму: народження, розвитку, зів'янення і смерті. Однак, як було показано, Тойнбі відкидає цю точку зору, розглядаючи суспільство лише як поле дії індивідуумів. Де ж тоді варто шукати причину надламів цивілізацій? Як було зазначено, процес розвитку цивілізації - це постійна боротьба. З одного боку, ця взаємодія між викликами і творчою меншістю, з іншої сторони це постійне протиріччя між меншістю і відсталою масою. Надлам може відбутися з різних причин. Можливо, що на черговий виклик активна частина просто не зможе дати адекватну відповідь. Інша причина може критися в природі мимесиса. Мимесис, спрямований у майбутнє означає відмовлення від звичаїв. У такий спосіб система стає слабко збалансованою і схильною до катаклізмів. Не маючи досить чіткої й однозначної відповіді на питання про причини надламу, Тойнбі приводить велика кількість прикладів надламів, із яких можна вичленувати кілька груп:
- відмова більшості від мимесиса; під час катаклізмів більшість може зневіритися у ідеали меншості і, не маючи стримуючих традицій, виявляється в «підвішеному» стані, що неминуче веде до хаосу;
- помилка меншості, виражена в пасивності після ряду власних перемог; суспільство з такою меншістю існує до першого катаклізму, що виводить систему з «сплячої» рівноваги;
- ізоляція правлячого меншості від суспільства і, як наслідок, виродження;
- ідолопоклонство - «інтелектуальне і моральне збиткове і сліпе обожнювання частини замість цілого, тварини замість Творця і часу замість Вічності» ; у цю категорію попадає дуже широкий спектр надламів; зокрема, сюди попадає сучасна техногенна західна цивілізація, спартанська цивілізація, що поклала себе на вівтар бога Війни.
Як видно, спектр небезпек, що підстерігають цивілізацію на шляху її розвитку, дуже широкий. Однак настання надламу і загибелі не є неминучим. Завжди є шанс виходу з тупикової ситуації.
Розпад
Стадія розпаду, по Тойнбі, є серією невдалих відповідей на той самий виклик, що привів до надламу цивілізації. У соціальному плані на стадії розпаду відбувається розщеплення суспільства на три складові:
1. Правляча меншість, що більше не є творчою силою суспільство, але посилено чіпляється за владу. З метою утримання влади воно створює універсальну державу.
2. Внутрішній пролетаріат, що не довіряє більше правлячій меншості. Його відповідною реакцією є створення всесвітньої церкви.
3. Зовнішній пролетаріат. Він виявляє себе у варварських набігах на ослабілу цивілізацію.
У духовній сфері розпад суспільства призводить до розколу в душі. «Розкол у душах людей виявляється в найрізноманітніших формах. Він торкається поводження, почуття, життя в цілому. У період розпаду суспільства кожен виклик зустрічає в душах людей прямо протилежний відгук - від абсолютної пасивності до крайніх форм активності... В міру наростання соціального розпаду альтернативні рішення стають усе більш відсталими, полярними і більш значимими за своїми наслідками» .
Розпад суспільства супроводжується повним розпадом правлячої верхівки і появою нової творчої меншості, що вийшла з пролетаріату. Саме ця меншість здатна утворити нову цивілізацію. Єдиний позитивний вихід - «перетворення», тобто створення пролетаріатом нової релігії, що спирається на принципово іншу систему цінностей, ніж цивілізація, що розкладається. Створена пролетаріатом всесвітня церква є тим зародком, із якого і виникне в майбутньому нова цивілізація.
Сучасна ситуація
Якою бачиться сучасна ситуація англійському історику? Досягнення в технічній і політичній сферах аж ніяк не зробили сучасне західне суспільство духовнішим. По суті, воно потрапило в капкан ідолопоклонства, де місце ідола займає усе та ж західна демократія. «У секуляризованому західному світі XX століття симптоми духовного відставання очевидні. Відродження поклоніння Левіафану стало релігією, і кожен мешканець Заходу вніс у цей процес власну лепту. Сучасний західний ренесанс племінної релігії елліністичного світу є чистим ідолопоклонством» . Підкоривши церкву державі, суспільство стало по суті неоязичницьким. Як релігійна людина, Тойнбі шукає порятунок у світовій церкві, у релігії як засобі примирення всіх мешканців Землі. «Душа, осяяна вищою релігією, може досягти більшого в благоустрої земного життя, ніж душа язичницька. Осяяння душ світлом вищих релігій визначає духовний прогрес людини» .
Висновок
У даному рефераті були представлені основні положення теорії цивілізацій англійського історика Арнольда Тойнби. Його теорія є циклічною в тому розумінні, що вона не розглядає історію як єдиний поступальний рух усіх народів до однієї загальної мети. У той же час вона і не трактує історію як безцільний круговорот різних культур і цивілізацій. На противагу життєвому циклу культури по Шпенглеру цикл цивілізації по Тойнби не є таким у строгому змісті цього слова. Життя цивілізації - це скоріше безупинний поступальний рух по шляху духовного розвитку, на якому постійно виникають пастки, здатні надломити і навіть зруйнувати цивілізацію. Рух цим шляхом – справа важка, однак завжди є шанс обійти всі перешкоди, не упустити цей шанс – задача індивідуумів, що складають дане суспільство. Саме людина відповідальна за розвиток свого суспільства. «Поки є життя, є надія … що з божою допомогою людей – хазяїв своєї долі, хоча б частково, хоча б у чомусь» .
Список літератури:
1. Арнольд Тойнби «Збагнення Історії». Москва «Прогрес», 1990.
2. Арнольд Тойнби «Цивілізація перед судом Історії». Санкт-Петербург. «Ювента», «Прогрес», «Культура», 1995.
3. Освальд Шпенглер «Захід Європи: Нариси морфології світової історії. Т. 1. Образ і дійсність». Мінськ «Попурі», 1998.