Реферат - АПК

одексом України . Щодо приватизації землі, то цей процес регулюється Постановою Верховної Ради Української РСР “Про земельну реформу ” ( 18.12.1990 р.) , Земельним Кодексом України ( 13.02.1992 р.) та іншими законами і нормативно-правовими актами, загалом 41 документом.
Питання діяльності суб”єктів господарських структур, крім вищеназваних документів , регулюють закони України : “ Про банки і банківську діяльність” ( 1991 р.) , “Про оподаткування прибутку підприємств “ , “Про зовнішньо-економічну діяльність” (16.04.1991 р.), “Про захист іноземних інвестицій на Україні“ ( 10.09.1991 р.) , “ Про іноземні інвестиції “ (13.03.1992 р.), “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції “ ( 17.07.1997 р., набрав чинності 10.10.1997 р.) , Декрет Кабінету Міністрів “ Про лібералізацію зовнішньоекономічної діяльності “ (20.05.1993р.), Указ Президента України “ Про особливості застосування тарифних обмежень імпорту сільськогосподарських товарів відповідно до норм і принципів системи ГАТТ / СОТ “ ( 13.05.1997 р.) та іншими законодавчими актами ї указами міністерств і відомств, які реєструються за Мінюстом України . На підставі цих правових актів та економічних заходів Уряду відбувається перехід від централізованої планово-розподільної системи народного господарства України до ринкової економіки .
Спрощене розуміння ринку і ринкових відносин як елементарної системи , що базується навільній купівлі-продажу, яка включає будь-яке державне регулювання, саме й призвело до порушення міжгалузевих відносин, різко погіршення паритетності цін на сільськогосподарську і промислову продукцію, стійкого падіння і збитковості виробництва в більшості господарств. В дійсності ринкові відносини являють собою більш складну, ніж планово- директивна, організаційно-економічну систему, оскільки вони істотно підсилюють пряму і непряму дію економічних важелів на кожного суб’єкта ринку.
Позначається і застарілий підхід до формування структури суб’єктів ринку.Стверджувалось, що на вільному ринку можуть ефективно функціонувати тільки приватні власники. Це стало основою для прийняття законодавчих актів про прискорену реорганізацію великих державних і колективних підприємств без визначення їх реальної ефективності, перебільшення ролі особистого підсобного господарства у продовольчому забезпеченні країни. Проте вітчизняна і зарубіжна практика підтверджують положення про те, що на ринку може будь-який власник – приватний,колективний, кооперативний, державний.Досвід останніх років переконує, що доцільною є багатоукладна структура ринку, оскільки вона створює умови для здорової конкуренції. Важливо, щоб продавець був реальним власником реалізованого товару і одержаного доходу, міг самостійно приймати рішення прореалізацію продукції та визначити ціни на неї.
Основою ефективного розвитку агропромислового виробноцтва в ринкових умовах є не стільки інституціальні зміни, скільки рівень та масштаби використання досягнень науково-технічного прогресу, якість виробничого потенціалу, кваліфікація працюючих, їх заінтересованість в досягненні високих кінцевих результатів. Через недооцінкуцих положень практично зупинено інвестиційну діяльність, не відновлюютьсявиробничі потужності, особливо техніка та обладнання. Знижується родючість грунтів та продуктивність праці. Тому і при ринкових відносинах потрібне визначення пріоритетів на кожному етапірозвитку агропромислового виробництва, матеріальне і фінансове забезпечення їх реалізації.
Мав місце так званий зрівняльний підхід до формування ринку товарів і послуг, незалежно від їх народногосподорського значення. Внаслідок цього макроекономічні фактори почали негативно впливати на формування продовольчого ринку. Це спричинило падіння реального рівня доходів населення, інфляцію і збільшення неплатежів. Одночасно знизилось значення етапності застосування нових економічних відносин, які враховують природу розвитку аграрного виробництва.
РОЗДІЛ 2. Напрямки реформування АПК України в умовах ринкової економіки.
2.1. Закономірності розвитку та об’єктивна необхідність організації нових господарських формувань в АПК.
Земельна реформа в Україні стала основноючастиною аграрної реформи. Важливі аспекти земельної реформи знайшли відображення в законах України: “Про форми власності на землю”,”Про господарські товариства”,”Про приватизацію майна державних підприємств”,”Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції в підприємницькій діяльності”,”Про оренду майна державних підприємств та організацій”,”Про колективні договори і Угоди”. УКАЗ
Законодавча база аграрної реформи перш за все передбачає :
1)розділ земельних ділянок, майна, визначення їх частки між працівниками та іншими особами, які мають на це право, з тим щоб приватний сектор став домінуючим;
2)приватизацію підприємств переробної промисловості, постачання тазбуту сільськогосподарської продукції, машин і механізмів;
3)розвиток фермерства;
4)розвиток сільськогосподарських товарних фірм;
5)лібералізацію цін на сільськогосподарську сировину і продукцію.+
Процес реформування сільськогосподарського виробництва розпочався в різних напрямах і адекватний стихійному пошуку істини. Це явище закономірне і тільки час збалансує різні варіанти. Аналіз сільськогосподарського виробництва свідчить, що виробничо-технологічні та соціальні структури колгоспів за формою і місткістю можуть відповідати вимогам ринкової економіки. Їмпритаманний високий потенціал конкурентності на перспективу, а за економічним змістом вони потребують докорінного реформування. Аналізуючи процес реформування земельних відносин, відзначаємо, що він проходить у відповідності з існуючою законодавчою базою, також рішеннями обласноїРади народних депутатів.Головна мета реформування- створення різних форм господарювання, в основі яких є приватний власник землі і майна. Здійснюються передача земель колективних сільськогосподарських підприємств у колективну власність як форму функціонування приватної власності, їх паювання з визначенням кожному члену трудового колективу земельної частки (паю) з видачею відповідного державного сертифіката. Розвиваються земельно-орендні відносини. Проведена грошова оцінка сільськогосподарських угідь, яка враховується при визначенні вартості земельного паю і встановленні цін на сільськогосподарську продукцію та земельного податку. Джерелом земель для передачі їх у приватну власність та користування громадян були землі, включені в кооперативних, громадських і державних господарствах.
Напрями земельної реформи:
- передача земель у приватну власність для ведення особистого підсобного господарства;
- передача земель громадянам для ведення селянського(фермерського) господарства;
- передача земель у власність і користування іншим підприємствам;
- проведення протиерозійних заходів;
- впровадження проекту земельної реєстраційної системи та банку земельно-кадастрових даних.
В сучасних умовах організація виробництва у первинних підрозділах характерезується тісним переплетінням і взаємодією різних форм власності (державної, приватної, особистої, кооперативної), що призводить до появи різних форм господарювання, різноукладності виробництва. Зміни у відносинах власності відбуваються:
- внаслідок передачі засобів виробництва в оренду на тривалий період;
- у результаті надання повної господарської та економічної самостійності аж до надання прав юридичної особи первинним виробничим підрозділам;
- через визначення відносин з державною власністю на основі договорів, шляхом роздержавлення і приватизації;
- внаслідок розширення внутрішньогосподарських товарно-грошових відносин.
Як відзначається в Національній програмі розвитку сільськогосподарського виробництва України на 1996-2005 роки, господарська реформа спрямовуватиметься на: забезпечення рівних умов розвитку різних форм господарських структур ринкового типу ( господарських товариств, колективних сільськогосподарських підприємств, корпорацій кооперативів, селянських (фермерських) і особистих підсобних господарств ) і створення мережі сервісної інфраструктури аграрного сектора, в тому числі на приватних, міжгосподарських та кооперативних засадах сільськогосподарського товаровиробника з викорисианням лізингових умов надання послуг, формування системи закупок продукції у населення, первинної її переробки, зберігання, пакування і транспортування, першочергове перетворення переробних і агросервісних підприємств у відкриті акціонерні товариства за участю сільськогосподарських товаровиробників, а державних сільськогосподарських підприємств- у колективні сільськогосподарські підприємства чи у відкриті акціонерні товариства.
Створення на наступному етапі корпоратизованих сільськогосподарських підприємств шляхом добровільної горизонтальної інтеграції її структурних підрозділів, або приватно-орендних підприємств.
На основі розпаювання земель і майна створюватимуться також товариства з обмеженою відповідальністю, командні товариства, селянські (фермерські ) господарства.
У процесі приватизації та реструктуризації господарств формуватимуться виробничі, переробні, збутові-закупівельні та обслуговуючі кооперативи.
У відповідності з концепцією розвитку сільського господарства намітились такі основні шляхи реформування організаційних форм господарювання :
1) реорганізація колгоспів у колективні сільськогосподарські підприємства, селянські спілки з персоніфікованою власністю на май но і землю;
2) реорганізація колективного чи державного підприємства в виробничі кооперативи, які мають більшу самостійність;
3) формування аграрно-акціонерних підприємств;
4) створення приватно-орендних підприємств;
5) об’єднання в асоціації пайовиків, створення спілок апйовиків.
При організації нових сільськогосподарських формувань на орендній або акціонерній основі ,виникає необхідність у розширенні оперативно-господарської самостійності госпрозрахункових підрозділів, створенні якісно нової організації структури господарства незалежно від форми власності. Економічні відносини в кооперативах можуть грунтуватися на різній основі : оренді майна; паях ; придбанні акцій ; викупі майна за рахунок кредитів ; формуванні колективної власності ; приватної власності.
В окремих господарствах, на конкурентній основі ,за контрактом майно і землю здають в оренду приватним особам на принципах єдиноначальності. Статутним фондом акціонерного товариства є пайовий фонд. В основу новостворені акціонерні товариства закритого типу. В умовах закритих товариств підприємництво повинно за першою вимогою власника акцій забезпечити його грошима.
Якась, або вся частка основного фонду, яка складається з майнових паїв, може бути базою для випуску акцій і створення за бажанням акціонерного товариства закритого або відкритого типу. Акції, які будуть реалізовані за кошти, як членам колективної структури, акціонерного товариства, так і іншим громадянам, випускаються під проект бізнес-плану. Дивіденди на вартісну ціну акцій нараховуються в процесі отримання прибутків від даного проекту. Дивіденди на уставний капітал, тобтомайновий пай нараховується за визначеною раніше схемою, яка може враховуватись або ні в прибутках майбутнього проекту.
В процесі трудової діяльності пайовики отримують заробітну плату за конкретну працю. Колектив може наймати на роботу працівників як постійно, так і сезонно. Заробітна плата пайовиків та найманих працівників враховується в статті витрат.
З огляду на сказане, пропонуємо логічну послідовність організаційно-економічних заходів по впровадженню моделей (вибору форми господарювання) після поділу господарства на земельні і майнові паї. (Мал.№ )
Масова приватизація ускладнила взаємовідносини товаровиробників щодо збуту продукції, передусім з державою. Посередницькі структури, які спочатку активно займалися закупівлею сільськогосподарської продукції та її реалізацією, через надмірний податковий тиск самоліквідувалися або переорієнтувалися на імпорт продовольства. Держава самоусунулась від цієї сфери діяльності. Мають місце неплатежі за продукцію, закуплену ще в господарствах 1994 р.Закріпитися навнутрішньому ринку власному виробникові стає все складніше.
Мал.№
Внаслідок цього значна частина виробленої продукції, особливо в приватному секторі, не потрапляє до споживача. Отже, аграрна реформа в Україні не доведена до логічного завершення.
З одного боку, паювання землі та майна закінчене, а з другого- у більшій частині господарств проведені номінальні, а не реальні дії відносно зміни внутрішньо-господарських земельних та майнових відносин. Вони, як і раніше, функціонують у колгоспній редакції. Багато економічних питань, без яких подальше реформування сільськогосподарських підприємств неможливе, не вирішено. Масова приватизація, на наш погляд, тільки наблизилась до вирішення головної проблеми, пов’язаної з формуванням господаря-власника на селі. В суспільстві ще не створене середовище підтримки реформаційних процесів. У підходах до втілення їх в життя спостерігається велике протистояння.
У системі МінАПК налічується 6 тис. переробних, агросервісних і будівельних підприємств та організацій, з яких 5,3 тис. перебувають у загальнодержавній і 0,7 тис. підприємств – у комунальній власності. З них приватизаційнимипроцесами охоплено 4,9 тис. підприємств і організацій, або 87% тих, що підлягають приватизації, в тому числі 4,2 тис.підприємств загальнодержавної власності (86%) і 0,7 тис. підприємств (100%) комунальної власності. З числа підприємств переробних галузей АПК приватизовано або знаходиться у стадії приватизації1,2 тис. підприємств – 93%, що підлягають приватизації.
Завершено приватизацію підприємств м’ясної , молочної, олієжирової та кондитерської галузей. Серед приватизованих – 180 цукрових заводів, що становить 93% від їх загальної кількості. В країні розгорнута робота по реформуванню власності підприємств системи хлібопродуктів. До них належать підприємства борошномельно-круп’яної та комбікормової промисловості, хлібоприймальні та хлібозаготівельні, а також допоміжні ремонтні, будівельні та інші підприємства, що забезпечують діяльність всієї системи. Загальна їх чисельність – 878 підприємств, у тому числі 204 хлібоприймальні пункти, 91 елеватор, 281 переробне підприємство. Сумарні потужності підприємств дають змогу приймати щодоби 1,3 млн.тонн зерна, очистити 900 тис.тонн та сушити 530 тис. тонн зернових і 270 тис. тонн кукурудзи. Загальна потужність елеваторів забезпечує зберігання 30 млн.тонн зернових.
Переробні підприємства здатні повністю забезпечити переробку і фасування зерна, виробництво борошна, круп, комбікормів. Їх середньорічнапродуктивність становить 7 млн.тонн борошна та 800 тис. круп. Отже з огляду на перспективи розвитку ринку зерна в Україні протягом найближчого часупідприємства системи хлібопродуктів є одними з найбільш привабливих об’єктів для потенційних інвесторів у процесі їх приватизації.
Можна стверджувати, що в агропромисловій сфері відбувалися певні інституціальні перетворення , зрушення в бік розвитку ринкових відносин. Господарські суб’єкти одержали те , до чого прагнули ще за часів Радянського Союзу, - можливість самостійно господарювати, свободу у виборі напрямів виробничої діяльності, послаблення зовнішнього адміністрування. Замість 4659 державних сільгосппідприємств в 1991 р. їх кількість скоротилась до 2863 у 1997р.,решта реформувались в КСП та акціонерні товариства. Суттєво зросла чисельність особистих підсобних господарств. У самостійний сектор формуються фермерські господарства (табл. ).
Кількість землевласників та землекористувачів.
РОКИ
Господарства суспільного сектора.
У тому числі
Особисті підсобні господарства населення.
Фермерські господарства.
Колективні.
Державні
1992
1993
1994
1995
1996
1997
1998
14010
14203
15081
15482
15609
15730
15739
9351
9575
9722
9977
10356
11299
12876
4659
4718
5359
5485
5253
4440
2863
9763079
10679714
10860812
11056874
11249196
11433123
11534200
2687
17474
30344
34692
34778
35353
35927
Провідною ланкою у сільському господарстві є колективні підприємства. За вказаний період відбулися суттєві зміни у використанні сільськогосподарських угідь та їх структурі по конкретних землекористувачах (мал.№ ).
Серед найважливіших напрямів аграрної реформи чи не найголовнішим є реформування земельних і майнових відносин власності на засоби виробництва, що є базою для створення ринкового середовища в агропромисловому комплексі. Зокрема, вже розпайьована земля майже в 11 тис. недержавних сільськогосподарських підприємствах, що становить 99% від їх наявності, в 96,5% господарств одержали сертифікати на земельну частку (пай) 5,6 млн. громадян
Тільки в 1994-1995рр. питання аграрної реформизайняли належне місце в державній діяльності уряду. Такий стан не випадковий.До цьогоперетворення немали чіткої програми. Земельна реформа не була елементом економічної політики.
Динаміка змін у володінні та землекористуванні с/г угіддями.
1990р.
1998р.
Все залежало від рішень голів колгоспів, які діяли виходячи із свого ставлення або ринкової форми організації аграрної сфери. Тому аграрна реформа, особливо в частині земельних відносин, розвивалась дуже мляво, а сільськогосподарське виробництво в більшості господарств скорочувалось. Продовжує поглиблюватись криза фінансового забезпечення товаровиробників, платежів.
Природа ринкової економіки така, що її основою залишаються закони товарного виробництва, рух капіталу і в тому числі землі як особливої йього форми. Проте умови для цього не створені. В сільське господарство надходять обмежені капітальні вкладення. А щоб Україна виробляла конкурентоздатну сільськогосподарську продукцію для зовнішнього ринку, потрібно вкласти в сільське господарство не один десяток мільярдів гривень.
На території Тернопільської області утворено 665 нових формувань ринкового типу, з них 366 приватних підприємств; 257-товариств, кооперативів, фермерських господарств. 11216 громадян отримали ділянки в розмірі паю з видачею державного акта. Договори оренди уклали 77 відсотків власників права на земельну частку (пай).Обласна рада висловлює занепокоєння повільними темпами весняно-польових робіт та спадом виробництва продукції сільгоспвиробниками. Усім ланкам, причетних до реформування агропромислового виробництва, слід сприяти реформованим структурам у завершенні до 20 травня 2000 року організаційних заходів щодо їх реєстрації як суб’єктів господарської діяльності;створювати умови для безперешкодного отримання громадянами належних їм земельних та майнових паїв; давати оцінку тим керівникам та посадовим особам, які не виконують вимог нормативних актів щодо спрощення процедури виходу членів сільськогосподарських підприємств із складу господарств з належними їм земельними та майновими паями; не забезпечують виділення єдиним масивом земельних ділянок групам власників за їх бажанням.
Табл.№
Реорганізація колективних сільськогосподарських підприємств, складання схем поділу земель колективної власності на земельні частки (паї) в Тернопільській області станом на 01.05.2000р.
Назва територіальних адміністративних-одиниць.
Кількість КСП , землі яких розпайовано.
Реформовано сільгосп-підприємств
Створено нових агроформувань ринкового типу
З них
Зареєстровано нових формувань.
Приватних підпр.
ТзОВ
С/г кооперативів.
Селянсько- фермерських господарств
Інших суб’єктів господарств.
Бережанський
21
21
22
14
7
1
22
Борщівський
36
36
39
10
28
1
39
Бучацький
39
39
44
5
39
44
Гусятинський
40
40
50
12
38
50
Заліщицький
32
32
41
17
21
3
39
Збаразький
36
36
42
35
6
1
43
Зборівський
48
48
53
10
35
5
1
2
51
Козівський
33
33
34
29
4
1
34
Кременецький
30
30
39
5
26
8
39
Лановецький
28
28
29
2
21
3
21
Монарстицький
23
23
25
17
8
25
Підволочиський
34
34
34
22
7
3
2
34
Підгаєцький
22
22
19
15
2
2
19
Теребовляський
44
44
56
27
28
1
56
Тернопільський
36
36
43
27
15
1
43
Чортківський
37
37
45
45
45
Шумський
31
31
50
10
33
1
4
2
49
М.Тернопіль
Всього по області
570
570
665
257
366
19
10
13
653
Відповідно до Указу Президента України від 12 квітня 2000 року №584/2000 “Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та вирішення окремих питань ,що виникли в процесі проведення земельної реформи”: - виділити до 1 листопада 2000 року із земель запасу та резервного
фонду земельні ділянки і надати їх у користування особам, які працюють у соціальній сфері та проживають у сільській місцевості, для ведення особистого господарства;
- визначити до 1 червня 2000 року ,залежно від площ земель запасу та резервного фонду на території кожної сільської (селищної) ради, граничні розміри земельних ділянок, які відповідно до законодавства можуть бути надані у користування працівникам соціальної сфери села та пенсіонерам з їх числа для індивідуального або спільного ведення особистого підсобного господарства.
В Україні відбулася демонополізація даржавної власності на землю і передача її у колективну власність сільськогосподарським підприємствам як суб’єктам господарювання. Але реалізація другого етапу – розподіл земельних угідь між окремими членами КСП у формі майнових і земельних паїв невиправдано зволікається. Там де до цієї справи підійшли серйьозно ,власники паїв почали ініціювати реформування КСП у нові господарські структури, але вже на засадах приватної власності.В результаті ми наблизились до найважливішого етапу аграрної реформи – реформування КСП у нові організаційно-правові форми господарювання на засадах приватної власності та створення сприятливого економічного середовища для їх ефективного функціонування. Внутрішньогосподарські перетворення економічних відносин в колгоспах, які формально перетворені в колективні сільськогосподарські підприємства, тільки починаються. За науковими оцінками, внутрішньогосподарські відносини в них після перетворення в КСП практично не змінилися.
2.2 Реформування виробничих відносин в сільському господарстві.
Здобувши політичну незалежість ,Україна отримала у спадщину надмірно велику кількість соціально-економічних проблем .Булоб помилково нехтувати хоча б однією з них, недооцінюючи її вагомість.І все ж на перше місце серед них життя поставило продовольчу проблему. Саме недостатня забезпеченість в колишньому Радянському Союзі продуктами харчування стала однією з основних причин зростання соціально-економічної напруги в суспільстві, особливо після так званої ”лібералізації” цін.
Життя вимагало кардинальних змін в народногсподарському комплексі України.Тільки йього реформування могло принести бажані наслідки.
Як відомо, мета аграрної реформи – вирішити продовольчу проблему, вивести галузь на світовий рівень на основі утвердження багатоукладної економіки, ринкових відносин, соціально-економічного перетворення села. Вирішення цієїпроблеми вчені Української академії аграрних наук бвчать в реформуванні власності на засоби виробництва і земельних відносин:
- реорганізації виробничих структур з державною та кооперативно-колгоспною власністю і зміною економічних відносин у підприємствах та в усій системі АПК;
- удосконаленні взаємовідносини сільського господарства і АПК з державою у вирішенні соціальних проблем села;
- створенні відповідної правової бази.
По своїй суті це основні віхи реформування виробничих стосунків на селі. В перелічених вище напрямах реформування сільського господарства найбільш суперечливим є питання про форми господарювання в аграрному секторі економіки. Це питання торбує і практиків і учених. Як відомо, на селі вже реально співіснують декілька форм організації виробництва, які відрізняють за формами власності на засоби виробництва і земельних відносин. Поряд з колективними сільськогосподарськими підприємствами (КСП), виникли фермерські господарства, приватно-орендні колективи, розширили свої присадибні ділянки колгоспники та інші жителі села.Яка ж з уже відомих сьогодні форм організації сільськогосподарського виробництва стане основною, або більш прийнятною на селі ? Однозначно на це питання дати відповідь неможливо з багатьох відомих причин.
По-перше, всі вони мають різні стартові можливості з питань матеріально-технічної бази, фінансового забезпечення, географічного знаходження та демографії, наявності соціальної сфери і багатьох інших проблем.
По-друге, ще ен відпрацьована як слід правова база, яка б створила для всіх форм господарювання такі умови, щоб кожен відчув себе реальним власником, насамперед, землі.
По- третє, не однозначне, поки що, відношення керівників, жителів сільської місцевості в різних регіонах України до приватизації, роздержавлення радгоспів, паювання колгоспів, утворення фермерських господарств.
Життя, досвід інших країн стверджують, що на даному етапі розвитку АПК і в даних політичних та економічних умовах що сталися в економіці, це зроьило, як то було при командно-адміністративній системі – неможливо. Україна стала незалежною державою, почала будувати ринковуекономіку, почався процес роздержавлення і приватизації, який потягнув за собою суттєві структурні зміни в народногосподарському комплексі , почав, нарешті, з’являтись власник, який взяв на себе відповідальність за долю економіки при відповідній підтримці держави.Повернення до старих важелів управління надалі стає неможливим.
Як відмічає у своєму зверненні до Парламенту України 4 квітня 1995 року Л.Д.Кучма , “арсенал старої системи господарювання практично вичерпав всі більш-менш ефективні засоби стимулювання сільськогосподарського виробництва. Треба створювати нову правову базу для нових економічних стосунків з ринковою орієнтацією на фоні роздержавлення і приватизації, з новим власником на засоби виробництва”.
Україна має свій власний шлях проведення економічних реформ в сільському господарстві – відродження господаря на українській землі шляхом приватизації та створення рівних юридичних прав і економічних можливостей для розвитку і здорової конкуренції усіх доцільних форм господарювання на селі.Найбільш поширеною при цьому залишається колективна форма організації виробництва на базі асоційьованої приватної власності на землю і майно. Досвід багатьох країн світу показав, що саме кооперативна ідея здатна протистояти економічному хаосу. Справжні кооперативи (на відміну від колгоспів) діють самостійно в ринковому середовищі, і не підпадають під будь-який вплив адміністративних державних структур.Дієздатність таких кооперативів підтверджує міжнародна практика.
Процеси концентрації виробництва і капіталу, які проходять в сільськогосподарських розвинутих капіталістичних країнах, як правило, набувають позитивного економічного змісту. Джерелами капіталу є оренда землі й асоційьована власність на землю та інші засоби виробництва. В західній Європі процеси концентрації в сільськогосподарському виробництві протікали по-різному в різні історияні періоди.
Таким чином взятий реформою курс на розвиток підсобних господарств населення вірний.Якби не було передачі землі підсобним господарствам, то спад виробництва в Україні був би ще відчутнішим. За розрахунками , було б виробленя на 8% менше продукції.Особисті підсобні господарства сьогодні є стабілізуючою формою господарювання. У сучасних умовах вони гальмують спад виробництва сільськогосподарської продукції у всіх категоріях господарств і за умов безробіття стримують від різкого спаду рівень життя сільського населення, забезпечують додатковий заробіток до мізерних пенсій та оплати праці у громадському виробництві.
Отже, і надалі слід вживати заходи щодо створення для них необхідних умов. Такий підхід відповідає прагненням селян. Опитування показало, що більшість з них не прагне бути фермерами яи вийти з громадських господарств, але бажає розширити свої підсобні господарства до 1-1,5 гектара, що відповідає нормам, встановленим Земельним кодексом. Для цього слід було б: збільшити площі їх землекористування,розширити розміри землекористування за рахунок земельних часток (паїв); забезпечити всім бажаючим виділення земельних ділянок під житлове будівництво на селі, всім бажаючим громадянам України – для садівництва й городництва; передбачити надання земельних ділянок для спільного використання під випасання худоби й сінокосіння; створювати безприбуткові кооперативи по закупівлі продукції, технічному й технологічному обслуговуванню; організовувати матеріально-технічне постачання; забезпечити ветеренарне обслуговування, підвищення рівня племінної справи, організацію штучного осіменіння тварин; організовувати технологічне й технічне забезпечення виконання потрібнихсільськогосподарських робіт, транспортне й сервісне обслуговування; організувати виробництво міні-техніки й технологічного устаткування для механізації трудомістких процесів.
Слід зазначити, що у господарствах населення є свої проблеми: сомоексплуатація праці, домінування ручної праці, невеликі розміри виробництва.Проте в умовах слабкої матеріально-технічної бази великих громадських господарств, неврегульованості економічних відносин є загальна потреба розвивати такі господарства. На нашу думку, їх можливості вичерпуються і вони можуть бути оптимальними, коли їх частка в землекористуванні становитеме 17-20%.
Особливу увагу слід звернути на розвиток фермерства як нової для нашої країни форми господарювання. Фермерські господарствавідрізняються від особистих підсобних господарств населення лише більшими розмірами землекористування, що дає змогу застосовувати техніку, працювати ефективніше.
Нині функціонує понад 35 тис. фермерських господарств. Проте ефективність використанняними землі ще надто низька. Займаючи 2,6% сільськогосподарських угідь вони виробили у 1997 р. 0,7% валової продукції. Вони виробляють ан одиницю площі менше продукції, ніж громадські господарства. Такий стан можна пояснити тим, що фермерським господарствам надані гірші землі. Крім того, вони змушені приховувати результати своєї роботи у зв’язку з невдалою податковою системою.
Враховуючи прийняті Президентом України і Верховною Радою України заходи щодо звільнення сільськогосподарських товаровиробників від сплати податків, а на подальшому застосування єдиного податку на гектар землі з урахуванням її якості, фермерам не буде сенсу приховувати від обліку вироблену продукцію.
Ефективність фермерських господарств залежить від розмірів їх землекористування. Вони зросли з 22,6 га у 1995 р. до 27 га у1997 р. Опрацьована методика визначення оптимальних розмірів фермерських господарств, які перебувають у межах 300-400 га.Досягти таких розмірів можна на основі кооперації та оренди землі, земельних часток (паїв). Це дасть змогу фермерству розвиватися як самостійній формі і в конкурентній боротьбі довести свою життєздатність.
На основі поєднання приватної власності на земельну частку (пай) і колективних форм организації виробництва можна зберігти існуючі організаційно-господарські структури. Для цього законодавча база унас є. Законодавством України передбачено створення індивідуальних, сімейних, приватних, колективних, державних, спільних та орендних підприємств, а також господарських товариств: акціонерних, з обмеженою відповідальністю, додатковою, повною і командні.
Тому реформування можна проводити у трьох напрямах.
Перший, коли всі власники є членами колективу, беруть участь у виробництві своєю землею, майном і працею. До нихможна віднести існуючі колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства закритого типу, сільськогосподарські виробничі кооперативи.
Економічні відносини між учасниками колективного, кооперативного чи акціонерного формування повинні відбуватися на основі оплати праці за виконану роботу, розподілу прибутку на основі фонди або орендної плати.
Другим напрямом реформування колективних сільськогосподарських підприємств є створення на їх базі приватного підприємства. Керівник КСП може стати власником своєї частки (паю) , заснувати приватне підприємство та орендувати в інших членів підприємства земельні частки (паї) і майно. При формуванні таких підприємств слід мати на увазі, що більшість людей, вихованих ідеологією колективної участі у виробництві, поки що не завжди сприяють одного власника.
Третім напрямом реформування є створення нового підприємства кількома власниками, а земля й майно орендуються у їх власників. Цьомунапряму відповідають товариства з обмеженою відповідальністю (ЛТД), проте з соціальної точки зору, це теж не досить стабільна система. Він має такі ж проблеми, як і в другому напрямі. Різниця між ними полягає у тому, що там один власник, а в ЛТД – кілька.
Таким чином, найспри