Реферат - Інвестування в аграрній сфері (конспект лекцій)

а займають витрати на надбання тракторів, комбайнів, спеціалізованих машин, а також вкладень на будівництво зерносховищ, струмів, складів і ін. В господарствах з високою питомою вагою продукції тваринництва в структурі товарної продукції великі витрати капітальних вкладень доводяться на тваринницькі споруди, продуктивну худобу, місткості для зберігання і приготування кормів.
Особливістю капітальних вкладень в сільське господарство є та, що ефект від них виявляється не відразу, на відміну від поточних вкладень, а після їхнього освоєння і введення в експлуатацію. Якщо будівлю і споруду, споруджену в господарстві, неможливо ефективно використовувати в умовах, що склалися, то для його зміни потрібно певний час і значні засоби.
Капітальні вкладення відрізняються великими розмірами сум, які необхідні для будівництва виробничих об'єктів або для надбання техніки. Окупність капітальних вкладень в сільське господарство дуже низька, а отже, для прийняття рішення по конкретних інвестиціях необхідно провести економічний аналіз ефективності їхнього використання.
3. Джерела інвестицій і капітальних вкладень
Забезпечення безперервного процесу відтворювання основних фондів досягається за рахунок своєчасного їхнього відновлення при зносі і вибутті.
Основною умовою нарощування виробничих потужностей, подолання спаду виробництва в сільському господарстві, досягнення фінансової стабільності і підйому економіки галузей є пожвавлення інвестиційної діяльності.
Головним джерелом фінансування капітальних вкладень в сільське господарство є власні засоби підприємств. До них відносяться:
1. прибуток від основної виробничої діяльності;
2. амортизаційні відрахування;
3. засоби фонд економічного стимулювання в тій частині, які використовуються на капітальні вкладення;
4. інші засоби господарства.
Формування капітальних вкладень в період переходу до ринкових відносин повинне здійснюватися не тільки за рахунок власних ресурсів підприємств, але при використанні позикових засобів.
Серед позикових джерел виділяються:
1. кредити банків;
2. внески учасників акціонерних товариств;
3. надходження від продажу акцій.
Відповідно до Закону У "Про підприємництво" для державних підприємств встановлено цільове директивне формування інвестиційного процесу. Для інших підприємств діють принципи ринкового інвестування, заснованого на отриманні прибутку.
Формування капітальних вкладень в період становлення багатоукладної економіки повинне здійснюватися як за рахунок власних ресурсів підприємств, так і за рахунок кредитів банку і державних інвестицій. В цьому виявляється поєднання різних форм власності. Саме наявність різних форм власності передбачає залучення в інвестиційний процес фінансових засобів держави, комерційних організацій і окремих громадян.
Ринок інвестицій в найбільшій мірі виявляється через політику кредитування банками. Сільськогосподарські підприємства в ринкових умовах кредитуються переважно комерційними банками. Вони надають кредити під конкретні проекти. При цьому за діяльністю підприємства встановлюється фінансовий контроль збоку банку. В той же час кредитування капітальних вкладень комерційними банками має і серйозні недоліки: 1 — високі процентні ставки на кредит; 2 — надання засобів на порівняно короткий період. Це стримує розвиток сільського господарства і не сприяє ефективному використанню ресурсів.
Капітальні вкладення дають певний ефект від їхнього застосування через певний час після їхнього переходу в основні фонди. При цьому необхідно враховувати, що їхня віддача є співвідношення прибутку, отриманого від капітальних вкладень, з відсотковою ставкою за кредит. Зворотність інвестицій представляє собою відношення суми прибутку до загального розміру інвестицій, виражене у відсотках. Рівень зворотність інвестицій порівнюють з відсотковий ставкою за кредит. В тому випадку, якщо рівень зворотність інвестицій вище за процентну ставку за кредит, то товаровиробнику доцільно збільшити капітальні вкладення.
Розрізняють поняття граничної ефективності капіталу і граничної ефективності інвестицій.
Гранична ефективність капіталу — це віддача від додаткової одиниці вкладень.
Гранична ефективність інвестицій — це ставка відсотка за кредит, при якій встановлюється рівновага ціни попиту і ціни пропозиції капітального товару. Чим вище відсоткова ставка, тим нижче попит на кредит. З іншого боку, чим вище відсотковий ставка, тим вище пропозиція кредиту.
На результати ефективності інвестицій і капітальних вкладень роблять вплив організаційно-виробничі і економічні чинники.
Підвищення ефективності інвестицій і капітальних вкладень виявляється:
1. в зростанні продуктивності праці;
2. в збільшенні виходу валовой продукції; + в зниженні собівартості виробництва продукції. Підвищення ефективності інвестицій і капітальних вкладень досягається за рахунок:
3. скорочення вартості будівництва виробничих об'єктів, реконструкції будівель і споруд;
4. впровадження комплексної механізації виробничих процесів;
5. використання дешевих матеріалів місцевого виробництва;
6. поліпшення проектування сільськогосподарських об'єктів.
7. зниження кошторисної вартості проектно-конструкторських робіт;
8. комплексності вкладень у виробничу сферу;
9. застосування прогресивних технологій при будівництві об'єктів.
Однією з головних причин неефективного використання капітальних вкладень в тваринництві є диспропорція, що намітилася, між наявністю поголів'я худоби і птиці і розвитком її кормової бази. Забезпеченість поголів'я худоби кормами складає 75—80% від норм зоотехнік годування. В багатьох господарствах країни склалося незбалансоване годування з великим дефіцитом кормового білка. Фуражне зерно згодовується в непереробленому вигляді, без відповідних добавок сумішей і білків тваринного походження.
Великі об'єми капітальних вкладень в попередні роки були направлені на створення меліоративних споруд. Проте відсутність комплексного характеру вкладень в об'єкти меліорації навела до неефективного використання засобів для поливу, магістральних каналів і зрошувальних систем. Врожайність сільськогосподарських культур на меліорованих землях в багатьох регіонах країни усього на 10—12% вище, ніж на богарных землях, а собівартість одиниці продукції в 1,5—1,7 разу вище в порівнянні з незрошуваними землями.
Малоефективно використовуються і капітальні вкладення на надбання техніки для сільського господарства. Витрачені засоби на машини і обладнання в аграрному секторі не сприяли зростанню рівня механізації в таких трудомістких галузях, як овочівництво, кормовиробництво, молочне скотарство. В більшості господарств техніка, що придбавалася, для прибирання картоплі, кормових культур, доробки продукції простоює, тоді як багато видів продукції сільського господарства забираються вручну.
При цьому незадовільним залишається якість техніки, що поставляється. На ремонт тракторів в господарствах витрачається в 2—4 разу більше засобів, ніж на створення нових машин, а запасних частин використовується в 1,5— 1,7 разу більше, ніж на збирання нового трактора на заводі.
Ефективність капітальних вкладень знижується в умовах низького рівня спеціалізації і концентрації виробництва. В спеціалізованих господарствах ефективно використовується спеціальна техніка, виробничі приміщення, дороге обладнання. Тут, як правило, є широкі можливості для впровадження індустріальних технологій, комплексної механізації і автоматизації виробництва.
4. Основні спрямування інвестицій в сільському господарстві
У виробничій сфері інвестиційний процес повинен бути направлений передусім на розвиток виробничої інфраструктури. В цілях повного забезпечення потреб господарств в об'єктах ремонту і зберігання техніки, зберігання продукції, а також на будівництво доріг внутрішньогосподарчого призначення потрібні значні розміри капітальних вкладень.
На процес зниження інвестиційної активності в сільському господарстві в умовах переходу до ринкових відносин зробили вплив наступні причини:
1. загальна нестабільність економічної і політичної ситуації, невпевненість в доцільності довгострокових вкладень;
2. знецінення інвестиційних накопичень, у тому числі знецінення амортизаційних накопичень підприємств;
3. скорочення загального об'єму кредитних ресурсів в економіці країни;
4. висока потреба в короткострокових позиках у підприємств, що виявилися у важкому положенні в ринкових умовах;
5. відсутність стимулів і механізмів для інвестування в створенні виробництва в агропромисловому комплексі.
Одним з пріоритетних напрямів використання капітальних вкладень є перш за все подальше нарощування потужностей по переробці сільськогосподарської продукції безпосередньо в місцях її виробництва.
Структурна перебудова сільського господарства пред'являє вимоги до інвестиційної політики в області створення фермерських господарств, житлового будівництва і у зв'язку з цим розвитку невиробничої інфраструктури на селі.
В агропромисловому комплексі необхідно створити таку систему стимулів і пільг, яка забезпечувала б привабливість інвестицій, як безпосередньо в сільське господарство, так і в інші сфери АПК.
Для активізації інвестиційної діяльності потрібно ширше використовувати такі важелі, як:
1. стимулююче оподаткування;
2. безвідплатні дотації на створення крупних об'єктів інфраструктури і природоохорони;
3. фінансові стимули;
4. безпроцентні позики, що надаються інвестором;
5. пільгові режими виплати боргів і позик в банках; •* випуск облігацій для створення фінансових ресурсів по найважливіших напрямах інвестицій.
При цьому повинні здійснюватися принципи:
1-й принцип — послідовна децентралізація інвестиційного процесу на основі розвитку різноманітних форм власності;
2-й принцип — підвищення частки внутрішніх (власних) джерел накопичень підприємств для фінансування інвестиційних проектів;
3-й принцип — державна підтримка підприємств за рахунок централізованих інвестицій при зміні безповоротного бюджетного фінансування на конкурсне кредитування на зворотній і платній основі;
4-й принцип — розширення гарантії сумісного державно-комерційного фінансування інвестиційних проектів;
5-й принцип — збереження бюджетного фінансування переважно для соціально значущих об'єктів, що мають некомерційний (неприбутковий) характер із власними джерелами фінансування;
6-й принцип — розміщення обмежених централізованих капітальних вкладень і державне фінансування інвестиційних проектів виробничого призначення суворо відповідно до державних цільових програм.
5. Інвестиційна криза в АПК з 90-тих років
За економічним змістом ця криза — елемент та прямий результат системно-фінансової кризи аграрно-промислової сфери. Основні його складові:
* відсутність необхідних і достатніх накопичень у переважної більшості підприємств АПК (криза накопичень);
* наявність значних інвестиційних ризиків, перешкоджаючих трансформації потенційно можливих накопичень в інвестиції (криза довіри).
Чинники, що викликали погіршення інвестиційного клімату в АПК:
1) зменшення припливу фінансових ресурсів у галузі АПК (падіння виручки від реалізації продукції) внаслідок скорочення платоспроможного попиту населення на продовольство;
2) додаткове зниження прибутків вітчизняних виробників через необґрунтовано високу частку імпортного продовольства на внутрішньому українському ринку (звуження ринку збуту);
3) проведення в стислі терміни корінної перебудови всієї системи бюджетних відносин, відмова від державної підтримки сільського господарства без адекватної компенсації фінансових втрат виробникам продовольства (запланований до державного бюджету обсяг підтримки сільського господарства склав з врахуванням інфляції 7% до рівня 1991 р., тобто знизився більш ніж в 12 раз);
4) збереження монополізованої структури промислового сектора вітчизняного АПК і відсутність ринкових механізмів, регулюючих цінові взаємини сільськогосподарських, переробних, торгово-закупівельних і ресурсоощадних підприємств. В результаті зріс ціновий паритет і погіршилися фінансово-вартісні пропорції міжгалузевого обміну, сформувався дисбаланс між прибутками і витратами;
5) незавершеність процесів земельної реформи і інституційних перетворень в сільському господарстві і в суміжних галузях АПК. Внутрішня структура управління і система організаційно-технологічної взаємодії не наведена у відповідність в ході реформ.
Нинішнє положення сільськогосподарських підприємств на ринку інвестицій характеризується:
* їхньою неготовністю до ефективного освоєння засобів;
* неготовністю потенційних інвесторів вкладати капітал в підприємства внаслідок високих ризиків, пов'язаних з незахищеністю права власності, з великою вірогідністю неповернення засобів через погане управління.
Сфера АПК приваблива для іноземних інвесторів, оскільки:
* потенційно висока привабливість харчової і переробляючої промисловості;
* стабільний ринок збуту;
* швидка окупність вкладень;
* місцеві органи влади зацікавлені в розвитку галузей АПК.
Інвестиційні процеси в АПК мають наступні складнощі:
1) наявність кризових чинників загального макроекономічного характеру;
2) нестабільність економічних процесів в перехідній економіці;
3) відсутність належних політичних і економічних гарантій іноземних інвестицій;
4) більш висока ефективність вкладень капіталу у фінансовий сектор вітчизняної економіки;
5) вкрай заплутана і агресивна податкова система;
6) оскільки в розвинених країнах має місце перевиробництво основних видів продовольства, то вони охоче підтримують і стимулюють експорт готової продукції до України, ніж притока іноземних капіталів.
Основним підсумком кризи в АПК є деградація матеріально-технічної бази його галузей, що представляє реальну загрозу продовольчої безпеки Росії. Технічна оснащеність сільського господарства знизилася до 40—60% до рівня нормативної потреби; зношеність наявної техніки складає близько 70%. Знизилися закупівлі сільськогосподарської техніки до 70% (в порівнянні з 1992 р.), надбання тракторів зменшилося в 10 раз, а зернозбиральних комбайнів в 25 раз. Забезпеченість зернозбиральними комбайнами на 1000 га посівів зернових складає в середньому 4,5 од. (у Франції — 14, США — 16, Німеччини — 20). Коефіцієнт оновлення основних фондів складає усього 1% при нормі 8—10%. Тільки 19% активної частини виробничих фондів відповідає світовому рівню на основі цього вчені приходять до висновку, що траєкторія інвестиційної кризи в аграрній сфері близька до "точки неповернення", тобто процеси руйнування накопиченого виробничого потенціалу приймають незворотний характер.
В даний час в сільському господарстві складається специфічний тип розширеного відтворювання, що характеризується переважанням спрощених технологій, нестійкістю основних фінансових і виробничих параметрів, посилилася залежність сільського господарства від погодних умов, явно не вистачає фінансових ресурсів навіть на просте відтворювання.
В ситуації, що склалася, безпосередні виробники не в змозі самостійно поліпшити ситуацію в інвестиційній сфері, оскільки основні резерви фінансового оздоровлення агропромислового виробництва знаходяться зовні меж компетенції і економічної відповідальності підприємств.
Інвестиційну кризу в АПК неможливо вирішити лише за допомогою специфічних механізмів аграрної політики. Доцільно використовувати державне регулювання інвестиційної діяльності підприємств АПК по наступних напрямах:
1) стимулювання стійкого платоспроможного попиту підприємств переробної промисловості і населення на вітчизняну сільськогосподарську сировину і продовольство;
2) підвищення ефективності регулювання імпорту сільськогосподарської продукції, сировини, продовольства;
3) регулювання цінового паритету і контроль за діяльністю природних монополій;
4) регулювання сільськогосподарських підприємств і утворення корпоративних структур;
5) розгортання системи держпідтримки сільськогосподарських виробників.
Ці заходи будуть ефективні, якщо будуть використовуватися комплексно і погоджено.
Питання по темі:
“Інвестиційна політика аграрних підприємств”
1. Дайте визначення понять: "фінансові інвестиції, "реальні інвестиції", "загальні інвестиції", "чисті інвестиції".
2. За якими напрямками підрозділяються інвестиції АПК?
3. Назвіть елементи інвестиційної політики в ринкових умовах.
4. Як ви розумієте поняття "капітальні вкладення"?
5. В чому ви бачите економічну сутність капітальних вкладень?
6. Що таке "сукупні капітальні вкладення" і чим вони відрізняються від "питомих капітал