Реферат - Географічне положення Фінляндії

адзвичайно багато озер. На берегах найбільших озер розміщені містечка. Між ними вздовж звивистих доріг розкидані хутори. В Озерному краї розташована більшість підприємств лісопереробної промисловості. В районі добувають мідь та інші кольорові метали в одному з найбільших родовищ Оутокумпу, розташованого на сході Озерного плато. Ведеться розробка і мідно-нікелевих руд родовища Коталахті. Фермерські господарства займаються переважно тваринництвом, лісорозведенням і лісопереробкою.
Великий економічний район «Північна Фінляндія» називають часто Лапландією.
Лапландія — оленярський край. Найбільші міста - Оулу, Лаппі. Площа Лапландії наполовину розташована за полярним колом. Район багатий лісом, рудами чорних і кольорових металів. Він найменше заселений. У Лапландії добре збереглися природні ландшафти у зв'язку з слабкою господарською діяльністю.
В найближчій перспективі пропорції в економічному розвитку Північної і Південної Фінляндії збережуться. Однак диференційований економічний розвиток окремих провінцій Південної Фінляндії зумовить можливість появи і виділення тут нових економічних підрайонів і центрів.
Географічно-історична довідка
За деякими даними, перші люди прийшли на територію Фінляндії відразу після завершення льодовикового періоду, тобто після танення льодовиків і підняття суші над рівнем моря. Ці люди належали до фінно-угорських племен. Спочатку вони проживали лише на морському узбережжі, їх основним заняттям було рибальство і полювання. Опісля відбулося проникнення племен вглиб країни. Виживання населення серед боліт, його вміння соціально зорганізуватися у важких природних умовах і визначило, якоюсь мірою, як уже згадувалося, назву країни та ім'я народу - Суомі.
Залишки поселень кам'яного віку розкидані по всій території сучасної Фінляндії аж до Полярного кола, хоча більшість зосереджена на морському узбережжі. Знахідки бронзового і залізного віків засвідчують високий рівень торгових і культурних зв'язків Суомі зі Сходом і Заходом. Але навіть на початку нашої ери населення на території сучасної Фінляндії не було цілісно зорганізованим.
У I-II ст. н. е. з'явилися перші писемні згадки про фінів у працях римського історика Тацита. В II ст. про фінів писав грецький учений Птоломей. У цей час, окрім полювання та рибальства, населення почало займатися землеробством і скотарством.
У середині Х ст. розрізнені племена фінно-угорської мовної групи об'єдналися, утворивши своєрідні союзи племен хяме (тавастів) і фінів (суомі) па південному заході та карелів на південному сході. Ці союзи племен часто ворогували між собою.
В епоху вікінгів (IX - XI ст.ст.) через південну частину території сучасної Фінляндії пролягав торговий шлях "із варяг у греки", що, безумовно, активізувало розвиток цієї території.
В середині XI ст. шведи під приводом поширення християнства організували до Фінляндії хрестові походи, внаслідок чого вони підкорили окремі фінські племена, ослаблені ворожнечею між собою. Однак при вторгненні у карельські землі шведи зіткнулися з новгородцями, котрі прагнули володарювати у цих місцях. Протистояння закінчилося підписанням Горіховського мирного договору 1323 р., за яким шведсько-новгородський кордон пролягав від Карельського перешийка через землі поблизу озера Сайма аж до північно-східннх границь Ботнічної затоки.
Понад 600 років тривало шведське панування у Фінляндії. Протягом цього періоду тут вкоренилися шведське право і суспільних устрій, який не знав феодалізму. Тому фінляндські селяни зуміли зберегти вільний дух і особисту свободу. Однак увесь цей час шведські магнати грабували фінляндську землю.
З середини XVI ст. Швеція втягнула Фінляндію у низку воєн. Спочатку фіни воювали на Сході, потім - у Балтійських країнах, а опісля - в Центральній Європі. У результаті Швеція стала могутньою країною, вона здійснила адміністративну реформу, обновила центральні відомства і губернське управління, систему освіти та систему торгівлі. Розширивши свою територію навколо Балтики, Швеція змогла відсунути східний кордон Фінляндії далеко на схід. Звичайно, цьому сприяла й слабкість Росії. Оскільки на високі посади в Фінляндії призначалися переважно шведи, відбулося активне проникнення шведської культури на територію країни, в тому числі у найвіддаленіші райони.
У 1581 р. здійснилася велика мрія фінляндського народу: Фінляндія була проголошена Великим князівством. У 1640 р. у м. Турку був відкритий університет. У цей період у країні зародилися нові міста. Однак радість тривала недовго. У II половині XVI ст. загострилася боротьба Швеції з Росією за панування на Балтиці. Мирний період Фінляндії обірвався кризою, голодом, а також новою Північною війною. Внаслідок цих подій Швеція втратила великодержавне положення. Росія відсунула східний кордон Фінляндії на захід від Виборга. Після короткої війни, що закінчилася у 1743 р., Росія приєднала до себе всю південно-східну частину Фінляндії. Наприкінці XVIII ст. Фінляндія бачилася як окрема держава в складі Швеції.
Російсько-шведська війна 1808-1809 рр. стала для Фінляндії однією з найважчих воєн, наполеонівською війною, внаслідок якої країна перейшла до складу Росії в якості автономного Великого князівства Фінляндського, що існувало з 1809 до 1917 рр. У цей час Фінляндія отримала широкі права внутрішнього самоврядування, завдяки чому утворилась Фінляндська держава з власними органами управління й економікою. Завойована Росією 1743 р., південно-східна частина країни була возз'єднана з Фінляндією. Новою столицею країни стало м. Гельсінкі, куди був переведений університет.
У Фінляндії в період автономії викристалізувалася національна політика, що сприяло розвитку промисловості, сфери освіти, будівництву залізниці, яка з'єднала різні частини країни.
Наприкінці XIX ст. Росія намагалася зміцнити свої позиції у країні. Це викликало шалений опір фінів. Політичне протистояння ще більше загострилося під час Першої світової війни та жовтневого перевороту 1917 р. Воно дещо згладилося після проголошення сеймом Фінляндії 6 грудня 1917 р. незалежності Фінляндії, яку змушені були визнати Росія і багато інших держав на початку 1918 р., але опісля розгорілося по-новому, перетворившись у громадянську війну в січні 1918р. У громадянській війні, що тривала до травня 1918 р., перемогла буржуазія.
Згідно з конституцією 1919 р., Фінляндія стала республікою. Першим президентом країни був вибраний К.Й.Столберг (1865 - 1952).
Наприкінці 1939 р. на Фінляндію напав Радянський Союз. Важка зимова війна закінчилася підписанням миру в Москві у березні 1940 р. Однак 1941 р. Фінляндія розпочала військові дії проти Радянського Союзу, які вона здійснювала впродовж 1941-1944 рр. Внаслідок цього Фінляндія була змушена віддати Радянському Союзу території в південно-східній частині країни і в Лапландії, закріплені за нею після підписання Московського миру у 1940 р., а також здати під військову базу СРСР Порккала-Удд. На зміну маршалу Маннергейму, вибраному президентом Фінляндії на завершальній стадії війни, до влади прийшов 1946 р. Й.К.Паасіківі (1870 - 1956), який намагався підтримувати добросусідські відносини з Радянським Союзом.
У 1952 р. в Гельсінкі відбулися Олімпійські ігри, а в 1955 р. Фінляндію прийняли в 00Н і в Північну раду. Отже, після Другої світової війни Фінляндія, проводячи політику нейтралітету, налагодила мирні відносини з багатьма країнами, будуючи надійні зв'язки як зі Сходом, так і з Заходом.
Про тогочасну роль Фінляндії на міжнародній арені засвідчує хоча б той факт, що в Гельсінкі 1975 р. була проведена Нарада з безпеки і співпраці в Європі, скликана за ініціативою Фінляндії.
Політичні та соціально-економічні процеси в Європі, започатковані у 1989 р., не могли не позначитися на внутрішній і зовнішній політиці Фінляндії. Вона стала повним членом Ради Європи, що якоюсь мірою засвідчило її зближення із Заходом.
Фінляндія, котра двічі, в 1969-1970 рр. та 1989-1990 рр. була членом Ради безпеки, зайняла провідні позиції у боротьбі за мир не тільки в Європі, а й в усьому світі. В межах політичних структур 00Н Фінляндія приєдналася до багатьох контрольних систем за розташуванням ядерної зброї та ракет, що управляються, з метою запобігання їх розповсюдженню. Вона зробила вагомий внесок у боротьбу з випробуваннями хімічної зброї та підземними ядерними випробуваннями.
Після розпаду Радянського Союзу на картi світу з'явилися нові незалежні держави. Фінляндія відновила в серпні 1991 р. дипломатичні відносини з незалежними Литвою, Латвією, Естонією, а згодом встановила дипломатичні відносний з усіма країнами, що утворилися після розпаду СРСР.
У 1992 р. Фінляндія подала заяву до Європейського Союзу з проханням про прийняття рівноправним членом у цю організацію. Вирішення цього прохання на початку 1995 р. дало змогу Фінляндії зайняти належне місце в співтоваристві західноєвропейських країн, що, на думку фахівців, відповідає її національній індивідуальності. Членство Фінляндії в Європейському Союзі позитивно позначилося на соціально-економічному розвиткові і, безумовно, на зовнішній політиці країни. Більшість фінів впевнені, що членство Фінляндії у цій міжнародній організації забезпечить країні безпеку.
У 1996 р. Фінляндія стала членом Женевської конференції 00Н з питань роззброєння. Впродовж роботи конференції вона вела активну боротьбу за повну заборону піхотних мін. Тепер Фінляндія прагне інтенсифікувати співпрацю з країнами, що розвиваються, з метою забезпечення прав людини, рівноправності та демократії.
Структура економіки Фінляндії
В структурі економіки за валовим національним продуктом переважає сфера послуг (61 %), па частку промисловості та будівництва припадає 35 %, сільського і лісового господарства - 6 %. Дещо інший вигляд має структура валового внутрішнього продукту (див. табл. 1).
Таблиця 1. Структура валового внутрішнього продукту, %
Види економічної діяльності
1980 р.
1990 р.
1999 р.
Сільське господарство
4,6
3,1
1,5
Лісове господарство
14,8
2,9
2,6
Мисливство і рибальство
0,3
0,2
0,1
Промисловість
31,5
24,6
27,7
Будівництво
7,9
9,7
5,5
Торгівля/ громадське харчування
11,7
11,3
11,9
Транспорт і зв’язок
7,9
8,2
9,9
Фінанси, кредит і страхування
3.7
5,0
3,5
Послуги
24,2
32,7
28,0
Валовий продукт по собівартості
100,0
100,0
100,0
Виробництво
10,2
6,5
4,2
Переробка
38,9
34,0
33,2
Послуги
50,9
59,5
62.6
Джерело: State Institute of Statistics
Як уже згадувалося, сучасного рівня розвитку промисловості Фінляндія досяла завдяки надзвичайно інтенсивній індустріалізації, що мала у 70-х - 80-х роках вибухоподiбний характер. За темпами приросту валового національного продукту Фінляндія вийшла тоді на друге місце у світі після Японії. З'явилися реальні можливості інтенсифікації процесів інтернаціоналізації фінляндської економіки та впровадження високих технологій. Все це зумовило значні зміни у структурі промислового виробництва країни. Традиційні галузі промисловості (деревообробка, виробництво паперу і картону) доповнилися новими галузями із сучасними технологіями.
У зв'язку зі змінами, що відбулися в галузевій структурі промисловості, продукція лісопаперової галузі втратила домінуючу позицію у фінляндському експорті. Тепер понад 40 % експорту становлять товари машинобудування і лише близько п'ятої частини - продукція лісопаперової промисловості. Однак Фінляндія і надалі залишилась одним із найбільших у світі виробників і експортерів пиломатеріалів, паперової маси, фанери. Найголовніші центри лісопильної промисловості розташовані на південному березі озера Сайма (м.Лаппенранта), а також у гирлах лісосплавних рік Кюмійокі (м.Котка), Кокемяенйокі (м.Порі), Оулуйокі (м.Оулу), Кемійокі (м.Кемі). По цих ріках в наш час сплавляють лише четверту частину лісу, що переробляється, решту довозять переважно автотранспортом.
Великі фанерні заводи розташовані здебільшого у внутрішніх озерних районах країни в містах Ювяскюля, Куопіо, Лахті та ін. Центри меблевої промисловості зазвичай збігаються з центрами фанерної галузі. Найголовнішим центром меблевої промисловості Фінляндії є м.Лахті.
Підприємства целюлозно-паперової промисловості сконцентровані переважно в південно-східній частині країни (міста Кусанкоскі, Котка та ін.), а також у південно-західній частині Озерного краю (м. Тампере). Майже вся деревна маса переробляється на папір і картон всередині країни, а значна частина целюлози вивозиться за кордон.
Питома вага сільського господарства у загальному виробництві Фінляндії постійно зменшується. Так, частка сільського господарства у загальному випуску валового національного продукту зменшилася з 9,7 % у 1960 р. до 2,9% у 1997 р. Кількість зайнятих у сільському господарстві країни за той самий період зменшилась з 29, 5 % до 5,0 %. Таке скорочення пояснюється деякою мірою політикою держави, спрямованою на зменшення виробництва основних видів продукції до рівня самозабезпеченості, а також впливом єдиної сільськогосподарської політики Євросоюзу. Скоротилася і кількість фермерських господарств. Процес скорочення фермерських господарств супроводжувався зменшенням абсолютної кількості і частки малих господарств площею до 30 га і зростанням частки великих господарств площею понад 30 га. При цьому зросла й абсолютна кількість господарств площею понад 30 га.
Основна галузь сільського господарства Фінляндії - тваринництво, головним чином молочного напряму. Тваринництво дає 75 % доходів, які отримують у сільськогосподарському виробництві. У 1998 р. було вироблено 322 тис. т м'яса і птиці, 2301 т молока.
У Фінляндії розвинене і виробництво зерна. У 1997 р. було зібрано 464 тис. т пшениці, 47 тис. т жита, 2004 тис. т ячменю, 1243 тис. т вівса, а також викопано 754 тис. т картоплі. Однак 1998 і 1999 рр. більшість з наведених показників порівняно з 1997 р. значно скоротилися (див. табл.2).
Таблиця 2. Сільськогосподарське виробництво Фінляндії (тис. т)
Види сільськогосподар­ської продукції
1980 р.
1990 р.
1997р.
1998р.
1999р.
Пшениця
357
627
464
397
254
Жито
124
244
47
49
24
Ячмінь
1534
1720
2004
1316
1568
Овес
1258
1662
1243
975
990
Картопля
736
881
754
591
791
Цукровий буряк
900
1125
1355
897
1721
Джерело: http://www.stat.fi
При цьому, незважаючи на північне розташування Фінляндії, урожайність сільськогосподарських культур все-таки висока. Щоправда, за останні роки вона значно знизилася, практично за всіма видами сільськогосподарських культур, що зумовлено як погіршенням погодних умов, так і кризовими явищами в економіці загалом. Надто низькою була 1998 і 1999 рр. урожайність жита. Урожайність деяких сільськогосподарських культур (картопля, цукровий буряк, ячмінь, жито) була у 1998-1999 роках нижчою, ніж навіть в 1970 р.
Будівництво у Фінляндії дає близько 0,1 річного валового національного продукту. Щорічно виконуються значні обсяги всіх видів будівництва.
На транспорт припадає понад 8 % валового внутрішнього продукту країни. Найбільшу частку внутрішніх перевезень вантажів (понад 70 %) здійснює автомобільний транспорт. Автобусне сполучення між поселеннями здійснюється автомобільними дорогами, 90 % яких є державними. Автомобільний парк країни інтенсивно збільшується.
Довжина всіх автомобільних доріг Фінляндії становить близько 78 тис. км. За 1980-1998 рр. вона збільшилася на 3333 км, або в 1,04 рази, водночас рівень автомобілізації (кількість автомобілів на 1 тис. осіб) зріс у 1,57 рази. Отже, якнайшвидше необхідна інтенсифікація будівництва автомобільних доріг.
З року в рік зростають показники роботи автотранспорту (автопробіг, пасажирооборот, вантажооборот). Однак, таке зростання у 1970-1980 рр. було значно більшим порівняно з періодом 1990-1998 рр. Так, пасажирооборот 1980 р. був більшим порівняно з 1970 р. в 1,4 рази, а 1998 р. порівняно з 1990 р. - всього в 1,1 рази, вантажооборот відповідно в 1,4 рази і 0,98 рази.
Незважаючи на тривалі та морозні зими, всі автомобільні дороги країни утримуються в доброму стані. Здебільшого вони мають асфальтове чи бітумно-щебеневе покриття. Вздовж доріг, що пролягають крізь ліси, у місцях великої концентрації диких звірів для них збудовані захисні сітчасті огорожі. У небезпечних з цього погляду місцях стоять зазвичай попереджувальні знаки "Лосі та олені". Лось важить приблизно 500-600 кг, тому його зіткнення з автомобілем має серйозні наслідки, насамперед для автомобіля. У країні понад 300 тис. лосів, тому ймовірність зіткнень досить велика.
Автобусне сполучення Лапландії з успіхом за