Реферат - Загальна характеристика Житомирської області

овідника понад 20 тисяч гектарів і, до того ж, у єдиному суцільному масиві.
На початку 19 століття на околиці села Нова Чортория було створено парк на площі 70 гектарів. Парк прикрашають вікова липова алея, великі світлі галявини, художньо скомповані групи дерев, яких тут близько 50 порід. З архітектурних пам’яток тут милують зір красивий двоповерховий палац з мозаїчним та масляним живописом роботи італійських майстрів, стіни якого розписував видатний російський художник М.Нестеров, художньо виконана каплиця, житлові та допоміжні будівлі. Парк визнано пам’ятником садово-паркової архітектури першої половини 19 століття, він охороняється державою.
Неповторною пам’яткою природи республіканського значення є урочище Корніїв, що в Овруцькому районі. Це ділянка лісу, де росте скельний дуб - представник флори далекого минулого.
Одним з кращих і найбагатших дендрологічних парків області є Житомирський міський парк імені Гагаріна. Розташований на мальовничих схилах, що спускаються до ріки Тетерів, він є улюбленим місцем відпочинку.
Цікавими є також Чорторийські озера на території Миропильського лісництва поблизу села Коростки. Площа озер - 0,3 та 0,4 гектарів. Надзвичайно мальовничі гранітні скелі з поодинокими деревами на березі Тетерева поблизу села Нова Рудня. Скеля Крашевського на березі Гнилоп’яті в Житомирському районі має вигляд піраміди в основі до 45 метрів завширшки. Скелі «Баранячі лоби», «Велетенськв котли», «Ольжині купальні» можна побачити на околиці Коростеня в межах міськог парку, скелю «Кам’яний гриб» на околиці Новоград-Волинського на правому березі Случі, а пісковики з відбитками викопнихрослин третинного періоду - у скелі Волянщина Володарсько-Волинського району на правому березі Ірші.
Названі тут пам’ятки природи - одні старі прадавні, інші - сучасні або реконстрюйовані - щороку приваблюють тисячі туристів, даючи людям естетичну насолоду.
1.4 Про що розповідають географічні назви
Волинь, Полісся, Житомир, Овруч, Радомишль, Коростень, Березова Гать, Калиновий Гай, Зелена Діброва. Мелодійні і знайомі з дитинства назви. Яке їх походження?
Дати відповідь на це запитання не завжди легко. Адже їх походження часто-густо овіяне стародавніми легендами, народними переказами, припорошене віками...
Зіставивши десятки різноманітних карт, від схематичного атласу Меркатора, карт Боплана, російських карт 17-18 століть до сучасних, можна дійти висновку, що більшу частину географічних назв складають топоніми, в яких відбиті природні умови або господарська діяльність населення тієї чи іншої території.
Територія області мала сприятливі природно-кліматичні умови, тому вона завжди була густонаселеною. Ще за часів Київської Русі існували великі, як на той час, міста й людні села (Житомир, Коростень, Овруч, Брусилів та інші). Навіть такі тяжкі випробування, як монголо-татарська навала, не могли надовго спустошити край.
Територія сучасної Житомирської області знаходиться у двох фізико-географічних зонах: Поліссі і Лісостепу. Іноді в літературі, пресі всю область ототожнюють з Поліссям, що, безумовно, є помилкою. Щодо походження цієї назви, то виникла вона, за припущенням дослідників, від назви белоруської річки Лісни, аналогічно тому, як склалися назви Буг - Побужжя, Дністер - Подністров’я. Ця назва (корінь якої “ліс”) поширилася на велику територію, вкриту лісом, від просторів Белорусії до півночі України. Звідси і походить слово “поліщук” – житель Полісся. В оповіданні співаки” І.С.Тургенєв до слова “полех” дає таку примітку: “Полехами” називаються жителі “південного Полісся”.
Мешканці часто давали своїм поселенням (містам, селам, хуторам), угіддям, річкам, урочищам і цілим місцнвостям назви, які уособлювали природу краю, її особливості, красу і велич.
Понад 30 відсотків території області – під лісом і цілком зрозуміло, що найбільш поширеними назвами є саме ті, котрі походять від нього. На карті області знаходимо Зелену Діброву, Зелений Гай, Великий Ліс, Діброву, Лісівщину, Боровицю, Гай.
У чисельних топонімах знайшов відображення місцевий рельєф. Серед топонімів цієї групи, так звані ороніми, зустрічаємо назви: Велика Горбаша, Вершина, Високе, Камінь, Кам’яна Гірка. До найпоширініших і найдавніших термінів належать гідроніми, тобто назви, які походять від річок, озер чи боліт. У давні часи ріки й озера відігравали чи найважливішу роль у виборі місцезнаходження населених пунктів.
Назви деяких населених пунктів зв’язані з татарськими нападами на наш край від 13 до початку 18 століття. Зцими подіями пов’язана поява топоніму “Радомишль”. Переказ про назву свідчить, що у 13 столітті жителі міста Микгорода, які дуже терпіли від татарських нападів, зібралися на “раду”, на якій дійшли думки (“мислі”) про необхідність перенесення селища на суміжну місцевість на лівому підвищеному березі Тетерева, більш зручному для відбиття ворогів, від слів “рада” і “мисль" і походить назва Радомисль, а згодом Радомишль.
2.Визначні міста і села Житомирщини
2.1 Коростень-центр древлянського племені
Небагато збереглося древніх міст, що мають тисячолітню давність. Тільки в небагатьох випадках у стародавніх містах життя не вгасало і вони дожили до нашого часу. До таких древніх міст належить сучасний Коростень. Історія його сягає у сиву давнину. Як свідчить литопис, уже на початку 5 століття Іскоростень був могутньою фортецею, головним містом слов’янського племені древлян. В Коростені зберіглися його стародавні оборонні спорудження - городища. Вони являються достопримітними пам’ятками, що залишились від древнього літописного Коростеня і заслуговують великої до себе уваги.
Коростенські городища розкинулися на високих скелястих берегах річки Уж, утворюючи групу, що складається з чотирьох городищ. Три з них знаходяться на правому березі Ужа, а одне - на лівому.
Народний переказ говорить, що правий берег ріки Уж є місцем покарання і смерті першого коростенського князя Мала.
З історичних джерел відомо, що великий київський князь Ігор доручив збирання данини з древлян і уличів воєводі Свинельду, інколи цю функцію виконував сам. Власне останній випадок і зафіксував литописець. Згідно з ним Ігор, узявши данину з древлян відправився до Києва. Князеві здалося, що її недостатньо, і він з півдороги повернувся ще раз до древлян. Тяжка смерть спіткала Ігоря в древлянській землі. Древляни зі своїм князем Малом вирішили знищити Ігоря. Недалеко під стінами древнього Іскоростеня вони полонили войовничого князя, прив’язали ногами до нагнутих дерев, дерева були пущені і тіло Ігоря розірвалось на дві частини.
Могила Ігоря стоїть на правому березі Ужа, за 8 кілометрів на північний схід від міста у селі Немирівці.
Картина облоги і зруйнування древлянської столиці, як наслідок помсти княгині Ольги за свого чоловіка, постає зі сторінок літопису. Ольга ціле літо не могла взяти місто і вдалася до хитрощів: «Нині у вас нема ні меду, ні хутра, - говориться там. - Лише малого я у вас прошу: дайте мені од двора по три голуби і по три голубці. Бо не хочу я тяжкі данини накласти на вас, як ото муж мій, а сього прошу у вас малого. Знемоглись бо ви єсте в облозі, то ж дайте мені се мале». Сплатили древляни незвичайну данину. Ольжині дружинники поприв’язували птахам запалені трути, а ті, полетівши додому, позапалювали оселі. Іскоростень згорів дотла.
З княгинею Ольгою пов’язується чимало топонімів. Так, найменування сусіднього від Іскоростеня села Шатрища виводять від того, що княгиня Ольга під час облоги міста порозставляла тут зі своїм військом шатра. Біля Коростеня багато чудових місць для відпочинку. Сюди приїжджають туристи і любителі природи. В одному з таких місць, де Уж стрімко несе свої води між скелями, колись любила купатися княгиня Ольга. Цей виступ скелі має назву «Купальня Ольги»: форма його справді нагадує ванну.
Княгиня Ольга повернувшись із Константинополя, куди їздила після прийняття християнства, поселилась в Іскоростені. Тут для неї збудували високий терем і церкву святої Олени( після хрещення Ольгу нарекли Оленою), яка була першим християнським храмом на древлянській землі. Жила княгиня на лівому березі річки Уж, де і купалась,вибравши собі чарівний куточок.(берегиня)
Багато криниць називають Ольжиними, з яких вона пила воду. У селі Кліщі знаходиться Ольжина долина, на якій зупинялась княгиня для відпочинку, як і в селі Любовичі.
На березі Ужа, за легендою, є також «Дзеркало Ольги», «Грот Ольги», а ще, крім того - «Плечі Перуна», «Свяття». Все це - рідкісні витвори природи, яким більш як мільярд триста мільйонів років. Вони і понині стоять, як мовчазні свідки сивої давнини. Їх треба берегти.
В місті Коростені в 1988 році було відкрито музей, який є відділом Житомирського краєзнавчого музею, фонди якого нараховують 7400 одиниць основного фонду, який постійно поповнюється. Музей співпрацює з місцевими краєзнавцями, всіма, хто не байдужий до історико-культурної спадщини рідного краю. Систематично проводяться виставки декоративно-прикладного, художнього, етнографічного характеру. Відбуваються літературно-музичні вечори: талановитих виконавців авторської пісні, місцеві поети збирають шанувальників поезії на літературні вечори.
Коростенщина дала багато талановитих діячів літератури та мистецтва, імена яких відомі й за межами України. Це відомі поети: Юхимович В.Л., заслужений працівник культури України, Сингаївський М.Ф., та Сингаївський П. Ф. - брати, поети. Широко відоме на Україні та за її межами ім’я Скуратівського В. Т., письменника, етнографа, журналіста, лауреата республіканської премії імені Островського, завідуючого відділом етнографії журналу «Народна творчість та етнографія», редактору журналу «Берегиня», який народився на хуторі Великий Ліс.
Далеко за межами України відомі імена художників з Коростенського фарфорового заводу Трегубової В.М., заслуженого діяча мистецтв України та Трегубова М.С., заслуженого художника України, чиї роботи набули європейського визнання. Коростенський фарфоровий завод був відзначений президентом США Білом Клінтоном і удостоєний нагороди «Бермінгемський факел». (Додаток 4)
В країнах близького та далекого зарубіжжя відомі баянні твори відомого композитора та диригента Анатолія Білошитського (1950-1994), чиє ім’я носить музична школа в місті Коростені, де він народився і навчався. Його твори увійшли до педагогічного репертцару середніх та вищих учбових закладів, майже половина з них записана до фонду Українського радіо. Його твори отримали велику популярність: вони звучать в Україні, Росії, Німеччині, Франції, Югославії та інших країнах.
2.2 Бердичів і Верхівня
Бердичів - значний промисловий і культурний центр. Про різні етапи історії міста нагадують архітектурні пам’ятки.
У першій половині 16 століття на правому березі ріки Гнилоп’яті, біля пограничного між Литвою й Україною пункту «Митники» виникає селище Бердичів. Гадають, що назва міста йде від одного з тюркських племен - берендеїв, котрі ще в 11-12 століттях оселилися на південних кордонах Русі для захисту батьківщини від набігів половців. Землі, на яких виник Бердичів, литовський князь Гедемін у 14 столітті подарував польським магнатам Тишкевичам.
Тишкевичі володіли чималими земельними площами по річках Тетереві, Гнмлоп’яті, Гуйві, та Роставиці й проводили велику торгівлю, вивозячи хліб та іншу сировину на Брацлав, Краків, Франкфурт, до Чорного моря й інших місць. Щоб переховувати торгові вантажі та охороняти себе від поневоленої людності, Тишкевичі будують у Бердичеві міцний замок-маєток.
Федір Тишкевич володів, окрім Бердичева, ще замками-маєтками в Слободищах, Махнівці, Пулінах та Кодні.
У процесі загалбної полонізації та скатоличення українського панства, наприкінці 16 століття родина Тишкевичів приймає польську державну зверхність та католицьку віру. Один із Тишкевичів - Януш, воєвода Київський, у порядку своєї вірнопідданості інтересам польсько-католицької зверхності, а також з підприємницькою метою заснував у 1627 році католицький кляштор ордену «босих кармелітів».
Під розташування кляштора та в основу монастирського господарства Тишкевич передав 1630 року свій Бердичевський замок-маєток з кількома найближчими селами та приділив інші маєткові й грошові фундації. За його участю і допомогою польська державність і католицизм закріплюються і в інших місцях, як от: в Махнівці та Чуднові будуються кляштори «бернардинів», у Любарі та Морахві - «домініканців», у Житомирі Тишкевич будує костьол, у Києві й Вінниці влаштовує єзуїтів, засновує й фортифікує Сокольський кляштор «бернардинів» і багато інших.
1634 року Бердичівські «босі кармеліти» закладають підземний Маріїнський костьол, в стилі барокко з трьома великими баштами. Костьол оздоблений позолотою, різьбою, фресками. Будують торгівельні склепи, крамниці й інші господарські будівлі, поширюють мури фортеці.щоб збільшити прибутковість костьолу, кармеліти силою відбирають у православної Михайлівської церкви образ «божої матері», що славився як «чудодійний», і переносять його до костьолу. Польські воєводи не гребували ніякими засобами, аби підкорити населення Правобережної України.
Незабаром кляштор набуває значення великого економічного та классового чинника для цілого краю.
У зв’язку з цим зростає місто Бердичів, залюднюється ремісниками та торгівцями, до Бердичева тягнуться лави прочан.
Нажаль під час Великої Вітчизняної війни гітлерівці зруйнували цю унікальну архітектурну пам’ятку 16-18 століть. З 1967 року ведеться реставрація пам’ятки давнини - архітектурного комплексу.
Ще одна важлива історико-культурна пам’ятка - костьол святої Ватвари , де в 1850 році великий французький письменник Оноре де Бальзак вінчався з Евеліною Ганською. Про цю подію розповідає меморіальна дошка.
Маєток Ганських розкинувся в селі Верхівня, яке згадується в усіх енциклопедіях світу. Це село мііцно пов’язане з ім’ям великого французького письменника Оноре де Бальзака, який у 1847-1848 роках двічі приїздив сюди з Парижа і досить довго жив у маєтку поміщиці Евеліни Ганської. На рукописі другої частини твору «Зворотна сторона сучасної історії» є позначки: «Верхівня, Україна, грудень 1847 року». Цей твір знаменує закінчення «Людської комедії». Титанічний задум Бальзака був завершений у верхівнянському кабінеті.
Маєток Ганських збудований майстрами, що були запрошені з Поділля та Волині. Керували ідівництвом відомі на той час архітектори. Будівельні матеріали завозились з багатьох країн. Двоповерховий палац Ганської, оточений прекрасним парком, Бальзак назвав «справжнім Лувром». Чудовий садибний ансамбль, цінний пам’ятник архітектури початку 19 століття, вимагає реставрації і відселення з його приміщення сільськогосподарського технікуму, та створення меморіального музею Оноре де Бальзака. Щороку сюди приїздить багато екскурсантів. У книзі вражень залишили свої записи такі відомі люди, як сучасний прогресивний французький письменник і публіцист Андре Вюрмсер, вітчизняні письменники Натан Рибак, Олесь Гончар, Дмитро Павличко та інші.
Наприкйнці 19 та на початку 20 століть в Бердичеві перебували класики єврейської літератури: Менделе-Мойхер Сфорім і Шолом-Алейхем, в 1928 році виступав Володимир Маяковський. У місті народився відомий російський письменник В.С.Гроссман.
2.3 Новоград-Волинський
Місто Новоград-Волинський розташоване на мальовничих берегах Случі при впадінні в неї Смолки.
Вперше згадується в літописі за 1257 рік під назвою Звягель у зв’язку з взяттям і спаленням його галицько-волинським князем Данилом Романовичем за те, що непокірні городяни не хотіли визнати влади князя. Розташований на важливому шляху з Київської Русі до країн Західної Європи, Звягель був значним стратегічним пунктом. Походження назви міста пояснюється так: за часів Київської Русі по повноводній на той час Случі через Звягель проходив торговельний шлях з Києва на Захід. Річкові береги з’єднували підйомний дерев’яний міст. Коли кораблі підходили до нього, їх високі щогли торкались натягнутого перед мостом каната, починав дзвонити дзвін. Це служило сигналом, що час підняти міст і пропустити корабль. Від слова «дзвони» і пішли назви міста - Возвягель, Звеголь, Звягель тощо.
В 11 столітті в старовинній частині міста на скелястому березі Случі була споруджена кам’яна фортеця. Вона стала опрним пунктом у боротьбі проти татар. Руїни цієї фортеці зереглися. У наші дні здійснено реконструкцію парку над Случем.
Населення Звягеля рало активну участь в повстанні К. Косинського (1533 рік) і Северина Наливайка (1595-1596 роки). Під час визвольної війни, яку