Реферат - АВСТРАЛІЯ

ля Гібсона і Велика пустеля Вікторія. Там простежуються тисячі рівнобіжних гряд червоного піс­ку заввишки від 9 до 15 м і завдовжки до 160 км. Найзначніші форми рельєфу у внутрішній частині району — гори Макдоннелл в окрузі АлісСпрінгс і гори Масгрейв на межі Північної території і Південної Австралії. Найвідоміші вер­шини, розташовані на захід і північний захід від гір Мас­грейв, — Олга, ЕрсРок і Коннер.
На більшій частині Західного плато рослинний покрив розріджений і складається переважно зі злаків, деревоподіб­них акацій і пустельних чагарників; після дощу на нетривалий час з'являється трав'яниста рослинність. Південна окраїна пла­то — рівнина Налларбор, складена могутніми товщами майже горизонтально залеглих морських вапняків потужністю до 245 м. Круті, часто стрімкі уступи вапняків заввишки до 60 м починаються біля мису Фаулера в Південній Австралії і про­стягаються на захід більше ніж на 965 км. Ця рівнина простя­гається в глиб материка на 240 км, поступово підвищуючись майже до 300 м. Плоский характер поверхні рівнини Наллар­бор простежується уздовж траси трансконтинентальної залі­зниці, яка протягом 480 км ідеально пряма. У цьому районі випадає всього 200 мм опадів на рік, які легко просочуються у вапняки. Озера і поверхневий стік відсутні, однак завдяки підземному стокові утаорилися химерні лабіринти печер і під­земних галерей, що зборознили вапняки. Через нестачу води й убогість рослинності рівнина Налларбор є однією з найбільш пустельних куточків материка.
Розташоване в межах Північної території плато Барклі площею 129,5 тис. кв. км — ще одна значна вирівняна поверх­ня, яку принаймні місцями підстилають вапняки. Фактично це широка відкрита пологохвиляста рівнина із середньою висо­тою 260 м. За рік тут випадає близько 380 мм опадів. Цього досить для існування природних пасовищ — основи екстенсив­ного фермерського тваринницького господарства. Найбільш розчленованим рельєфом у межах щита відрізняється область Кімберлі на півночі Західної Австралії, де високі хребти, інтен­сивно зім'яті в складки, одержують більше 750 мм опадів на рік. Півострів Арнемленд (Північна територія), що представ­ляє собою піднятий блок, розбитий незвичайно довгими й пря­мими тріщинами, також сильно розчленований, хоча більша його частина розташована на висотах менше 300 м. Рослин­ність в обох районах — евкаліптові ліси, які перемежовуються великими саванами. На Західному плато розташовані два ра­йони, що мають важливе економічне значення. Південнозахід­на окраїна — єдина частина щита, де клімат і ґрунти сприяють розвиткові сільського господарства. Там розводять овець і вирощують пшеницю, фрукти, виноград і овочі. Він постачає сільськогосподарську продукцію у Перт — єдине велике місто на усьому плато. Пілбара, розташована віддалік від прибереж­них поселень Дампір і ПортХедленд, — піднесена сильно роз­членована частина плато із середніми висотами близько 750 м. Саме тут зосереджені величезні запаси високоякісної залізної руди.
Гори Східної Австралії. Уздовж східного берега'Австралії від мису Йорк до центральної Вікторії і далі до Тасманії про­стягається піднесена смуга завширшки від 80 до 445 км і з площею 1295 тис. кв. км. Традиційна назва — Великий Водо­дільний хребет — не відповідає дійсності, тому що там немає безперервного хребта, лише зрідка зустрічаються форми, по­дібні до хребтів, і ніде немає посправжньому значних висот. Хоча насправді саме в цьому районі розташований головний вододіл материка, який має субмеридіональну довжину, у ба­гатьох місцях він слабко виражений у рельєфі. За винятком півострова КейпЙорк, корінні породи району утворилися від опадів, що накопичувалися в Тасманській геосинкліналі в ін­тервалі від раннього палеозою до крейдового періоду і були перекриті могутніми вулканічними товщами.
У межах гір Східної Австралії висоти сильно коливають­ся і досягають найменших величин на прибережній рівнині, що безперервно обрамляє .східне й південносхідне узбережжя.
Щирина цих рівнин усюди, крім пригирлових ділянок рік, не перевищує 16 км. Над поверхнею часто піднімаються невисокі пагорби, і між рівниною і крутими, зверненими убік моря схи­лами, які позначають край гір, нерідко виражена зона пагорбів завширшки в кілька кілометрів. Зовнішні гірські схили наба­гато крутіші, ніж схили, звернені в глиб материка, і місцями такі бічні відроги підступають зовсім близько до берега Тихо­го океану, закінчуючись урвистими мисами. На півночі найви­щі точки знаходяться на східному краю плато Атертон, де вер­шина БартлФрір сягає 1622 м. Однак південніше цих місць аж до Брісбена дуже мало висот понад 600 м над рівнем моря, і середній фон височин не перевищує 300 м. Потім висоти знову збільшуються приблизно до 1500 м у хребті НьюІнгленд і складають приблизно 750 м у Блакитних горах, а в Сніжних горах сягають позначки 2228 м, найвищої на матери­ку (гора Косцюшко, найвища точка Австралії).
У горах Східної Австралії дві системи стоку, що розрізня­ються між собою. Більшість рік, що течуть до берега океану, мають постійний стік. Чимало з них починаються на захід від осьової зони гір, і їхні водозбірні басейни мають складну кон­фігурацію. Деякі ріки прорили глибокі ущелини, і там є спри­ятливі можливості для спорудження водоймищ і електростан­цій. На південь від Тувумби на протилежному схилі гір ріки, що течуть на захід, утворюють частину найбільшого на мате­рику водозбірного басейну Муррею й Дарлінгу. Вони почина­ються менш ніж за 160 км від східного берега, і чимало з них мають постійне русло лише у верхів'ях.
На півострові КейпЙорк, найпівнічнішій частині гір­ського району Східної Австралії, вододіл розташований на відстані 25—30 км від східного берега на абсолютних висотах 500—600 м. Рослинність — зімкнуті евкаліптові ліси, що пере­межовуються густими вологими тропічними лісами. Найпівнічніша рівна поверхня гірського району, плато Атертон площею 31 тис. кв. км, піднімається на захід від Кернса. Перехід від поверхні плато з висотами 900—1200 м до тропічної прибереж­ної рівнини характеризується крутими схилами, і вологі вітри, що дмуть з.океану, приносять у цей район багато опадів. На його розчленованій поверхні розвинуті родючі вулканічні грун­ти, на яких раніше росли густі вологі ліси. Дотепер тут зберег­лися ділянки лісів із цінних листяних порід. Однак більшість їх вирубана, і поверхня плато оброблена.
На південь від плато Атертон вододіл відхиляється в глиб материка, але його середні висоти складають усього близько 600 м аж до району Хьюендена, де будьяка подібність із гірсь­кою місцевістю втрачається. Потім протягом понад 800 км во' доділ дедалі більше відходить від східного берега Австралії (більш ніж на 400 км). У басейні Боуен сконцентровані великі запаси коксівного вугілля. На захід від Тувумби розповсюдже­ні в межах пологогорбистого району ДарлінгДаунс родючі вулканічні грунти, які сприяють розвиткові рослинництва. Це найбільш розвинутий сільськогосподарський район Квінсленда. Протягом 525 км між Тувумбою і долиною ріки Хантер сму­га гір Східної Австралії розширюється і їхня висота зростає. Тут розташовано плато НьюІнгленд, найбільше і найрозчленованіше з платоподібних височин у гірській смузі. Площа його скла­дає близько 41,4 тис. кв. км. Положиста горбкувата поверхня місцями піднімається до 1600 м над рівнем моря. У межах пла­то вододіл знаходиться на 70—130 км від східного берега, а від­стань від найвищих точок до моря не перевищує 32 км. Спуск до вузької й нерідко горбкуватої прибережної рівнини крутий, схили вкриті помірновологим лісом. Більшість первинних ев­каліптових лісів і лугів розчищена під пасовища. Блакитні гори з крутими східними схилами піднімаються над прибережною рівниною Камберленд, розташованою на захід від Сіднея. Під впливом ерозії рік ЇЇІолхейвєн і Хоксбері утворилися мальовничі ущелини й водоспади. Цей район, поки ще значною мірою вкритий густими евкаліптовими ліса­ми, має важливе рекреаційне значення. Основна частина гір заввишки 1200—1350 м над рівнем моря віддалена на 160 км від берега і сконцентрована навколо міста Батерст, що займає широку улоговину. Південніше більш низькі гори зосередже­ні навколо міста Гоулберн. Канберра розташована на півден­ній окраїні горбкуватого плато, більша частина якого викорис­товується під овечі пасовища.
Найвища частина гір Східної Австралії утворює дугу за­вдовжки 290 км на південь і південний захід від Канберри. Хоча цей район називається Австралійськими Альпами, навіть його найвищі вершини, які піднімаються вище 1850 м, явля­ють собою просто останці древніх споруд, що височать над ступенями сильно розчленованих плато. Однак місцями по­верхня має досить нерівний характер. Снігові гори — єдиний район материка, де щорічно бувають сильні снігопади. Тут зна­ходиться система гідррспоруджень Снігових гір, що постачає воду для вироблення енергії і зрошення долин Муррею й Маррамбіджі.
На схилах гір, звернених у глиб материка, ліси нижнього поясу були вирубані, а звільнені землі широко використову­ються під овечі пасовища, тоді як у верхньому поясі гір і" на крутих схилах, звернених до моря, ще збереглися густі евка­ліптові ліси. Верхня межа лісу тут сягає 1850 м над рівнем моря, вище стеляться альпійські луги. На південь від основ­ної смуги гір у штаті Вікторія розташована область Гіпсленд — сильно розчленована зона передгір'їв, колись вкрита густим помірновологим лісом. Більшість цієї території те­пер використовується під ріллі й пасовища. Проте тут доте­пер розвинута лісопильна промисловість. У Вікторії пасмо гір тягнеться зі сходу на захід майже до самого кордону зі штатом Південна Австралія, причому висоти скрізь склада­ють близько 900 м. Це багатий район тваринництва й виро­щування пшениці.
Тасманія поряд із великими островами в Бассовій прото­ці являє собою продовження пасма гір Східної Австралії. Це пагористе плато із середніми висотами від 900 до 1200 м, над яким окремі вершини піднімаються ще на 150—395 м. На пла­то розташовані кілька великих неглибоких озер і безліч дріб­них, деякі озера використовуються для гідроенергетичних ці­лей. Центральне плато оточене розчленованими місцевостя­ми, що прорізані ріками, які беруть початок у внутрішніх ра­йонах; окремі південнозахідні ділянки майже не досліджені. Густі помірновологі ліси ростуть на заході й півдні, але були вирубані уздовж північного узбережжя й у низинному кори­дорі між Лонсестоном і Хобартом. На острові вирощують фру­кти, здебільшого яблука, і розводять овець.
Центральні низовини. Приблизно одну третину всієї пло­щі Австралії займають Центральні низовини, що утворюють широкий відкритий коридор між горами Східної Австралії і Західним плато. У структурному відношенні це система запа­дин, утворених осадовими товщами, які перекривають глибо­ко занурені кристалічні породи фундаменту. Уздовж перифе­рії низовин, а місцями й у межах самих низовин знаходяться хребти МаунтЛофті, Фліндерс і Великий Вододільний. Це залишки древніх гірських споруд, навколо яких відкладалися більш молоді осади. Пологість рельєфу й брак опадів —, най­більш яскраві особливості низовин. Вони дуже рідко підніма ються вище 300 м над рівнем моря, а в багатьох місцях не сягають і 150 м. Найвищі місцевості знаходяться там, де низо­вини підходять до хребта Фліндерс і гір Східної Австралії. Територія площею близько 10,4 тис. кв. км навколо озера Ейр, включаючи саме озеро, розташована нижче рівня моря. Поверхня низовини здебільшого монотонна і слабохвиляста; над нею на кілька десятків метрів піднімаються тільки ерозійні останці з пласкими вершинами і крутими схилами. Більшість цього регіону щорічно одержує менше 380 мм опадів, а в най­більш посушливому районі Австралії — навколо озера Ейр — середні річні суми опадів не перевищують 125 мм.
Невисокі вододіли розділяють низовини на три основні басейни. У центральному Квінсленді нечітко виражена водо­дільна гряда тягнеться від гір Східної Австралії до Західного плато, відрізаючи рівнину біля берега затоки Карпентарія від басейну озера Ейр. Далі на схід настільки ж низька вододільна гряда відокремлює басейн Муррею й Дарлінгу. Положиста і рівна Карпентарійська низовина має чітку межу на заході з нерівним районом Клонкаррі — МаунтАйза, складеним силь­но мінералізованими породами фундаменту, і на сході — із горами Східної Австралії. На відстані приблизно 480 км на південь від затоки Карпентарія південну межу рівнини скла­дає низька вододільна гряда. Ріки Гілберт, Фліндерс, Лайкхардт, що мають положисті подовжні профілі, впадають у за­току. Під час повеней великі ділянки рівнини затоплюються. Ґрунти району сприяють виростанню евкаліптового рідколіс­ся й лугів. У межах цієї рівнини випадає найбільша кількість опадів у порівнянні з будьякою іншою частиною Централь­них низовин. При цьому на вододілі середня річна сума опадів складає 380 мм, а на березі затоки Карпентарія — 970 мм. Прибережна рівнина в основному використовується під пасо­вища для великої рогатої худоби.
На південь від вододільної гряди низовини охоплюють південний Квінсленд і північносхідну частину Південної Ав­стралії. Найбільша їхня довжина з півночі на південь складає приблизно 1130 км, а із заходу на схід — 1200 км. Уся ця велика територія характеризується внутрішнім стоком і поді­ляється на кілька водозбірних басейнів. Найбільший з них — басейн озера Ейр площею 1143,7 тис. кв. км. Він включає біль­шу частину пустелі Сімпсон і живиться від численних рік, які періодично пересихають. Нахили тут настільки низькі, що ріки буквально розпластуються на поверхні, а потім знову з'явля­ються, іноді під іншою назвою. У такий спосіб Томсон і Барку, що починаються в горах Східної Австралії, дають початок КуперЛементу, Дайамантину з головними притоками Гамільтоном і Джорджиною перетворюються на Уорбертон. Рідко :тік із Західного плато може досягти озера Ейр через ріки УІакамбу й Ніле. Зазвичай ці водотоки являють собою лабі­ринт сухих русел, вкритих заростями евкаліптів. Випадкові глибокі відрізки русел утворюють цінні постійні водозбірні вирви. Стік у таких руслах буває не щороку. Але коли це трапляється, безсумнівним є їхній зв'язок із тропічними зли­ми, часом досить інтенсивними, що випадають у розташова.их на північ й схід горяних районах. Паводки, що виникають при цьому, широко розсіюються на території, і можуть минути тижні, перш ніж потік води зійде вниз за течією. Подібні паводки обумовлюють багатий ріст трав на пасовищах, але це лише тимчасове явище, на яке не можна розраховувати.
Низовини, розташовані на межі Південної Австралії і Квінсленда, використовуються під пасовища, а район навко­ло озера Ейр фактично залишається в природному стані. Значна частина цього району входить до складу Великого Артезіанського Басейну, і там пасовищне господарство за­безпечене водою. У південносхідній частині Центральних низовин розташований басейн Муррею й Дарлінгу, що являє собою найбільшу водозбірну систему материка. Це великий низинний район, який дренується ріками з досить нерегуляр­ним стоком. Незважаючи на велику площу дренованих зе­мель (1072,8 тис. кв. км) і велику довжину основних рік, обсяг стоку в цій системі невеликий.
Ріки Муррей і Дарлінг, що беруть початок у горах Східної Австралії, течуть на захід і південний захід через низинні тери­торії, де опадів мало, а випаровування високе. Ці фактори в поєднані з інтенсивним мандруванням русел призводять до зменшення витрат на більшій частині течії рік. Територія, дре­нована рікою Дарлінг, в основному використовується під ове­чі пасовища, але в східних частинах вівчарство поєднується з рільництвом.
Область Ріверайна, розташована між ріками Лаклан і Муррей, поряд із землями уздовж нижньої течії Муррею і його приток у Вікторії — найважливіший район тваринництва і зернового господарства Австралії. Рельєф і ґрунти там спри­яють проведенню великомасштабного зрошення. Найбільші масиви зрошуваних земель зосереджені між ріками Маррамбіджі й Лаклан (іригаційна система Маррамбіджі), у частині ба­сейну Муррею, що знаходиться в Новому Південному Уельсі (іригаційна система Ріверайна) і у Вікторії (система ГоулбернКампаспеЛоддон). Крім того, є кілька невеликих ареалів зро­шуваних земель у низов'ях Муррею. У цих місцевостях роз­водять велику рогату худобу і вирощують фрукти, виноград і овочі. З уведенням у дію гідроенергосистеми «Снігові Гори» здійснене додаткове перекидання стоку в басейн Муррею і Маррамбіджі, і там удалося розширити площі зрощуваних зе­мель. Однак для зрошення всіх земель води всетаки недо­статньо.
НАСЕЛЕННЯ АВСТРАЛІЇ
За оцінкою на груден